Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Україна дійде свого!

Михайло Грушевський

На останнім засіданні Малої ради нарешті налагоджено довгу і прикру кризу, яка виникла через інструкцію Тимчасового російського уряду Генеральному секретаріатові. Українська Центральна Рада сказала про неї своє тверде слово. Вона признала, що сею інструкцією рос[ійський] центр[альний] уряд відступив від своєї угоди з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, уложеної 30 червня і проголошеної 3 липня. Вона сказала, що ся інструкція продиктована буржуазним імперіалізмом в відносинах до України, не відповідає потребам її людності і містить в собі всякі перешкоди для успішної діяльності нової крайової влади України – її Генерального секретаріату.

Але разом з тим, вона в великій більшості не признала можливим відкинути цю інструкцію. Не тільки тому, що свідомо не хотіла йти на розрив з російською демократією і Тимчасовим урядом, але також і тому, що не хотіла відкинути тої реальної підстави, яку давала для утворення нового ладу на Україні навіть отака «куца» автономія, яку давала інструкція уряду 4 серпня.

Більшості У[країнської] Ц[ентральної] Ради було ясно, що ся «куца» автономія в свідомім українськім громадянстві викличе обурення й гнів. З-поміж свого ж складу вона слухала голоси, які викликали її на рішучий розрив, на поворот назад, до революційної роботи. Але вона, ця більшість, знала також, що велика маса людності, української і не української, бажає, щоб У[країнська] Ц[ентральна] Рада з ц[ентральним] урядом не розривала і новий лад творила за порозумінням з ним. З повідомлень секретарів, що вели переговори з ц[ентральним] урядом, вона впевнилась, що інструкція являється виразом реального відношення сил в рос[ійськім] уряді.

Що від сього уряду, де перевагу взяли централісти-кадети, вороже настроєні до українського руху, більшого сподіватись не можна і всякі переговори з ним будуть даремні. І У[країнська] Ц[ентральна] Рада рішила закріпити здобутки своєї діяльності в тих розмірах, які були можливі для даного моменту – взяти публічно-правову владу для Ген[ерального] секретаріату навіть в такій обрубаній формі і зоставити живим силам українського народу розширити її на ділі в більш сприятливих обставинах. Се нелегко було зробити – показала се довга, десятиденна секретарська криза.

Але вона закінчилась. Сформовано секретаріат, який взяв на себе нелегке завдання повести роботу в рамках, начеркнених інструкцією. А українському громадянству, українському народові треба взятись за сильну працю, щоб реальне відношення перехилити в бік своїх домагань. Будучність покаже, вірно чи невірно обрахувала більшість У[країнської] Ц[ентральної] Ради реальні обставини моменту. Але життя народне не може йти назад, тільки наперед. Воно повинно використати і ту «куцу» автономію, признану центральним урядом, зробити з неї тверду основу для дальшого свого кроку наперед до нової автономії України. А заразом розвинути ті живі сили, ту творчу енергію, яка виповнить прогалини й мертві місця, зоставлені сею куцою автономією в українському житті.

Поруч з Генеральним секретаріатом, обмеженим інструкцією на п’ять губерній і на деякі тільки справи управління, зостається, як була, наша Українська Центральна Рада, орган революційної демократії цілої України, який має на меті будову і закріплення нового ладу в усіх областях життя. З подвоєною енергією супроти невірної політики центрального уряду і всяких контрреволюційних нападів українське громадянство повинно згуртуватись коло У[країнської] Ц[ентральної] Ради, піднести її авторитет і під її проводом повести планову роботу, щоб надолужити з лихвою оборону інтересів трудящого українського народу всеї української землі, те, що урізала йому інструкція. Переділила вона українську територію – нехай буде сповнене бажання центрального уряду почути голос української землі через нові земства, її волі – належати цілій до автономної України. Вирвала інструкція з власті Генер[ального] секретаріату цілий ряд справ – для їх порядкування повинні бути створені інші органи. Не дасть ц[ентральний] уряд коштів на порядкування їх – повинна дати їх Центральній Раді людність України.

Українське громадянство не буде приладжувати свою діяльність ні до злобних випадів централістів, ні до істеричних викриків ворогів національної ідеї. Воно буде кермуватись реальними потребами й інтересами свого краю й народу. На слово нехай відповість воно ділом, працею, реальною роботою. Кожну реальну підставу для своєї мети нехай опанує, і кожний камінь, кинений йому під ноги, нехай твердою ногою відкине. Хто сильний, той хвилюватись і нервуватись не потребує. Кожну помилку свою він виправить і з кожного становища вихід знайде!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 24 серпня (6 вересня). – № 92. – С. 1. Підпис: Мих. Грушевський. Після 1917 р. стаття вперше передрукована в журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 50 – 51 та виданні: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 674 – 676.

Подається за першою публікацією.

Стаття написана з приводу подолання довгої прикрої кризи в українському русі, викликаної відмовою Тимчасового уряду від попередніх домовленостей, зафіксованих у постанові Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату та II Універсалі (3 липня 1917 р.). В результаті за «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» від 4 серпня 1917 р. Україна отримала «куцу автономію» – на вдвічі меншій території та з суттєво урізаними повноваженнями Генерального секретаріату. Тверезо оцінюючи ситуацію, голова Центральної Ради вважав, що Центральна Рада зробила вірний крок, ухваливши «Інструкцію». Навіть в урізаному вигляді автономія створювала кращі умови для подальшої розбудови підвалин автономного ладу, ніж відкрита конфронтація з центром.

…через інструкцію Тимчасового російського уряду Генеральному секретаріатові – йдеться про регламент діяльності вищого виконавчого органу УЦР, затверджений Тимчасовим урядом 4 серпня 1917 р. всупереч розробленому і прийнятому Малою радою УЦР 16 липня 1917 р. «Статуту Генерального секретаріату» («Статуту вищого управління Україною»), який визначав його компетенції, функції та завдання.

«Інструкція» перекреслила попередні угоди, досягнуті делегацією Тимчасового уряду в складі О.Керенського, М.Терещенка, І.Церетелі на переговорах у Києві, зафіксовані в II Універсалі УЦР від З липня 1917 р. «Інструкція» суттєво обмежувала українську автономію.

За нею Генеральний секретаріат визнавався вищим виконавчим органом Тимчасового уряду в справах місцевого самоврядування в Україні. Значно звужувалася компетенція секретаріату, скасовувалися секретарства військових, судових, продовольчих справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів (кількість секретарів загалом скорочувалася з 14 до 9 осіб). Всі рішення Генерального секретаріату повинні були затверджуватися Тимчасовим урядом. Центральна Рада мала лише право розглядати проекти секретаріату перед поданням їх урядові.

Запроваджувалася посада особливого комісара з українських справ у Петрограді. Найбільшим утиском з імперського центру було поширення повноважень Генерального секретаріату лише на 5 з 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську (за винятком 4 північних повітів). Таким чином, від України відривалися найбільш розвинені в економічному відношенні регіони – Харківщина, Донбас, Криворіжжя; райони високотоварного сільського господарства – Херсонщина і Таврія, великі промислові міста – Харків, Катеринослав, Одеса; порти Чорного моря.

Виконавчий орган перетворювався на проміжну інстанцію поміж Тимчасовим урядом і місцевими органами управління. Петроградський уряд наголошував і на своєму праві в екстрених випадках взаємодіяти з місцевими органами управління в обхід Генерального секретаріату. «Інструкція» стала перешкодою на шляху формування системи вищої влади в Україні.

Новий склад Генерального секретаріату, ухвалений 21 серпня 1917 р. Малою радою та затверджений 1 вересня в Петрограді, змушений був керуватися повноваженнями, які отримав від Тимчасового уряду. «Інструкція» втратила чинність з поваленням Тимчасового уряду під час жовтневого перевороту 1917 р. (текст «Інструкції» див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 213 – 214). Детально див.: Кудлай О.Б. Боротьба навколо прийняття «Тимчасової інструкції Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» на IV сесії Української Центральної Ради // УІЖ. – 1997. – № 5. – С. 80-86.

…вона в великій більшості не признала можливим відкинути цю інструкцію – йдеться про реакцію членів Центральної Ради на «Інструкцію» Тимчасового уряду. Це питання обговорювалося 5 – 9 серпня на засіданнях Малої ради та Шостих загальних зборах Центральної Ради (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 215 – 255).

Частина Ради зайняла цілком радикальну позицію, яка передбачала повний розрив стосунків УЦР з Тимчасовим урядом та впровадження явочним порядком «Статуту вищого управління Україною». Але більшість членів Ради на чолі з М.Грушевським розуміла нереальність успішного протистояння Тимчасовому урядові та згубність такої позиції для української справи. Не бажаючи відкритої конфронтації з урядом і прагнучи досягти своєї мети шляхом порозуміння, вони погодились використати навіть таку «куцу» автономію для розбудови державності. Це було зафіксовано в резолюції УЦР, ухваленій 9 серпня 227 голосами (16 – проти, 62 – утрималися) (Там само. – С. 245 – 252). Див. також: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 11. – С. 123-126.

…від сього уряду, де перевагу взяли централісти-кадети, вороже настроєні до українського руху… – йдеться про урядову кризу, що спричинилася ухвалою Тимчасового уряду про визнання Генерального секретаріату вищим виконавчим органом в Україні. 2 липня подали у відставку міністри-кадети (Д.Шаховськой, О.Мануйлов, А.Шингарьов, В.Степанов). М.Некрасов залишився в уряді, але вийшов з партії, мотивуючи свій крок незгодою з позицією уряду в українському питанні. 7 липня залишив посаду міністра-голови Г.Львов. 24 липня був сформований другий коаліційний Тимчасовий уряд на чолі з О.Керенським, в якому більшість міністерських посад (5) отримали кадети. Уряд визнав поданий Центральною Радою «Статут вищого управління Україною» таким, що виходить за рамки липневих домовленостей, та відхилив його.

Сформовано секретаріат, який взяв на себе нелегке завдання повести роботу в рамках, начеркнених інструкцією – йдеться про подолання «міністерської кризи» в українському уряді, яка стала наслідком обговорення «Інструкції». Ще до її ухвали, посилаючись на вік і втому, М.Грушевський мав намір подати у відставку з посади голови Центральної Ради. Однак його відставка не була прийнята. 7 серпня В.Винниченко подав у відставку з посади голови Генерального секретаріату, і Центральна Рада протягом двох тижнів визначалася з його новим складом.

Криза була свідченням складних міжпартійних та особистих суперечностей в українському русі. Але здоровий глузд взяв гору, 21 серпня 1917 р. Мала рада затвердила новий склад Генерального секретаріату: В.Винниченко (голова), І.Стешенко, М.Туган-Барановський, М.Савченко-Нільський, О.Шульгин, О.Зарубін, О.Лотоцький, П.Стебницький (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 264 – 265). Див. також: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 11. – С. 127-133.

…всяких контрреволюційних нападів… – йдеться про збройну провокацію, вчинену проти Українського полку ім.Б.Хмельницького. 26 липня 1917 р. під час відправки військ з Києва ешелон, в якому перебував Український полк, обстріляв кірасирський полк. 20 богданівців було вбито, багато поранено. Інцидент став предметом спеціального розслідування, проведеного на екстреному засіданні УЦР 27 липня 1917 р. (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 198 – 205).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 58 – 59.