Мусимо взяти на розум
Михайло Грушевський
Звідомлення, зложені на останнім засіданні Центральної Ради делегатами, що були нею вислані на петроградське «Демократическое совещание», розгорнули дуже нерадісну картину перед її членами. Тимчасове правительство безсиле, не має власті й не чує грунту під ногами. Але, видима річ, не почуває під собою його і російська революційна демократія. Не виявляє охоти й відваги взяти власть в свої руки, ні приступити до соціальної й політичної творчості. Місяць тому, на московській нараді, об’єднана й однодушна против буржуазії, на своїй нараді вона розділилась надвоє і в свідомості своєї безсилості віддала правління тим самим буржуазним, антиреволюційним елементам, проти котрих виступала. І прикладом їх відіпхнула найбільш пекучі справи – справу земельну, справу національну – до «Учредительного собрания».
Заразом своїм відношенням до заяв національних делегацій, до всяких нагадувань про національне питання дала зрозуміти, чого мають сподіватись народи Росії від цього «Учредительного собрания», – якщо воно збереться. Такої неприязні, яку виявляла російська демократія їх національним домаганням, не сподівавсь, певно, і найбільш похмуро настроєний «літописатель» національної політики Росії. Їх не хотіли слухати, їх переривали глузуваннями й погрозами, в пресі їх замовчували або силкувались осмішити. І особливо ворожо ставились до українців і до Центральної Ради, не тільки як до найбільш грізної національної сили, але як до признаної провідниці інших покривджених народностей, що на неї покладають свої надії.
Це все ми мусимо добре взяти на розум. Російська демократія, очевидно, не виявляє не тільки творчої здібності, але й свідомості державних завдань, які лежать перед нею. Вона не хоче і не може навіть підійти об’єктивно, розглянутись уважно в справах, від котрих залежить саме існування держави. Відкладати що-небудь на її розгляд чи рішення – це тільки марнувати час, безповоротно губити справу.
Ми й інші народи, очевидно, будемо мати тільки те, що зробимо самі на місцях – не на російських Установчих зборах, а на своїх власних, крайових. І поруч приготувань до виборів депутатів до російських Установчих зборів мусимо зараз же і негайно приступити до організації Установчих зборів України. Інакше можемо гірко пожалувати.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 29 вересня (12 жовтня). – № 121. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Після 1917 р. стаття не передруковувалася.
Подається за першою публікацією.
Стаття написана після обговорення на засіданні Малої ради 26 вересня 1917 р. звіту української делегації, що повернулася з Всеросійської демократичної наради. Її головний висновок: російська демократія втрачає важелі управління державою, вона не в змозі подолати наростаючу кризу в країні, тим більше, вирішити національне питання. Українцям не слід чекати рішень Всеросійських Установчих зборів, треба негайно приступати до організації Установчих зборів України. Детально див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 11. – С. 145 – 147; Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 279-284, 319-320.
…петроградське «Демократическое совещание»… – йдеться про Демократичну нараду, проведену за рішенням Всеросійського Центрального виконавчого комітету рад 14 – 22 вересня 1917 р. у Петрограді з метою стабілізації внутрішнього становища в Росії після заколоту Корнілова, підтримки Тимчасового уряду демократичними організаціями. Делегатами її стали 1582 представники від різних організацій – рад, міських Дум, профспілок, військових організацій, національних установ тощо.
До національних партій та угруповань належав 141 делегат. Частина делегатів була позапартійною, а серед представників партій переважали есери (532), меншовики (172), більшовики (136). Українська делегація налічувала 36 членів, які не були визнані представниками УЦР, а брали участь як посланці національних партійних груп. Українські посланці домагалися визнання за усіма націями нічим необмеженого права на самовизначення, здійснення автономії України в повному обсязі, передачі в Україні влади в руки УЦР та Генерального секретаріату, скликання крайових установчих зборів, заперечували коаліцію з буржуазією. Нарада виявила відсутність єдності серед російської демократії в головному питанні – про владу.
Місяць тому, на московській нараді… – йдеться про державну нараду, скликану Тимчасовим урядом у Москві 12 – 15 серпня 1917 р. з метою подолання політичної кризи в країні. Серед 2,5 тис. учасників були депутати Державних Дум усіх скликань, міських Дум, представники армії, підприємств, інтелігенції, духовенства, профспілок, рад. Переважали праві сили (кадети та монархісти), які підтримували ідею встановлення військової диктатури в Росії. Зважаючи на склад і завдання наради, Центральна Рада 9 серпня 1917 р. більшістю голосів при 25, що утрималися, вирішила не брати в ній участі.
…своїм відношенням до заяв національних делегацій, до всяких нагадувань про національне питання… – йдеться про відверту дискримінацію делегатів від національних організацій, що відбулась на Демократичній нараді. Президія обмежувала їм регламент, депутати не бажали слухати, галасували, грюкали по столах. 14 вересня, коли речник УЦР М.Порш намагався ознайомити Демократичну нараду з українськими домаганнями, йому влаштували обструкцію з вигуками: «В Якутский край его!». У петроградській пресі розгорнулася антиукраїнська кампанія. Центральну Раду звинувачували у сепаратизмі, співробітництві з німецьким та австрійським генеральними штабами тощо. Після Демократичної наради УЦР остаточно втратила надію отримати автономію не лише від Тимчасового уряду, а й від майбутніх Всеросійських Установчих зборів.
…приступити до організації Установчих зборів України – йдеться про представницьку установу, створену на основі загального виборчого права для встановлення форми державного правління і вироблення конституції. Питання про них не раз піднімалося на українських представницьких форумах, починаючи від Всеукраїнського національного конгресу. Про скликання Українських Установчих зборів найближчим часом було заявлено в Декларації Генерального секретаріату від 29 вересня 1917 р. та в III Універсалі УЦР- 11 та 16 листопада 1917 р. Мала рада схвалила «Закон про вибори до Установчих зборів УНР» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: – Т. 1. – С. 412 – 432) та утворила Центральну виборчу комісію. Вибори були призначені на 27 грудня 1917 р., скликання передбачалося 9 січня 1918 р.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 65.