Українсько-російська згода
Михайло Грушевський
Порозуміння Української Центральної Ради з російським центральним урядом, довершене в переговорах президії У[країнської] Ц[ентральної] Ради й Генерального секретаріату з представниками Тимчасового уряду, міністрами Керенським, Терещенком і Церетелі 29 і 30 червня, відкрило собою нову сторінку в житті України. Організоване українське громадянство, поставлене попередньою відмовою Тимчасового російського уряду на національні українські домагання в відносини напружені [Про се в брошурі «Українська Ц[ентральна] Рада й її Універсали…»], з сим порозумінням переходило на грунт тісного союзу і співробітництва.
Міністри-соціалісти, особливо найбільш впливовий тоді в справах внутрішньої політики І.Г.Церетелі, доволі скоро порозуміли помилку, зроблену Тимч[асовим] урядом під впливом централістів з партії к[онституційних] д[емократів]. А порозумівши, постановили вигладити її щирим і повним порозумінням з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, себто задоволенням в повній мірі автономного домагання українського громадянства.
Якийсь час Тимч[асовий] уряд пробував вийти з утвореного положення дорогою компромісу, обопільних зближень і т. ін. Такий характер мала його відозва до українців і потім постанова – вислати до Києва делегацію з інформаційно-посередницькими дорученнями. Але в нинішній гарячий момент пускати справу на довгу і сумнівну дорогу обопільних виводів і обмацувань, очевидно, не було корисно. Обставини кликали українське громадянство до негайного громадського будівництва без огляду на те, як до сього ставитимуться російські централісти. У[країнська] Ц[ентральна] Рада, зараз по проголошенні Універсалу приступивши до сформування свого виконавчого органу, Генерального секретаріату, показала виразно, що не буде ждати результатів сих виводів, а зараз поведе будову нового життя на Україні твердою рукою, перебиваючи всякі прояви дезорганізації й анархії.
Тимч[асовому] урядові треба було негайно твердо і ясно установити свої відносини до сеї творчої роботи, щоб вона не йшла поза ним або проти нього. Інакше він опинився б у становищі доволі невигіднім. Се ставало все ясніше само по собі. Кінець кінцем грандіозна маніфестація, уряджена петербурзькими військовими і робітничими організаціями 25 червня, помогла міністрам соціалістам переконати нерішучих товаришів про неминучу потребу повного і щирого порозуміння з У[країнською] Ц[ентральною] Радою.
В тім же напрямі, очевидно, подав свій голос з становища воєнного Верхов[ного] головнокоманд[увача] Брусилов, до котрого удались міністри по дорозі до Києва. Під час командування на українськім, Пол[уднево]-Західнім фронті він уяснив собі ті користі, які може дати обороні українізація тутешніх військових частей і цілого українського фронту, і вів лінію порозуміння з українськими військовими організаціями і їх осередком – У[країнською] Ц[ентральною] Радою. Його погляд докінчив справу.
З ставки Верх[овного] головнокомандувача міністри прибули до Києва з рішучою постановою задоволити повною мірою домагання українського громадянства й установити тверде і щире порозуміння з його представництвом – У[країнською] Ц[ентральною] Радою. Щодо її сили і авторитету вони вже не мали більше ніяких сумнівів. Те, що пропонувала вона Тимч[асовому] урядові ще в квітні – прийняти простягнену до згоди і співробітництва руку У[країнської] Ц[ентральної] Ради і опертися на Україні, на організованім українськім народі як на твердій підставі нового, свобідного ладу і революційних здобутків, тепер перед лицем всеросійської розрухи було нарешті оцінене відповідно.
Примітки
…помилку, зроблену Тимч[асовим] урядом під впливом централістів з партії к[онституційних] д[емократів] – йдеться про відхилення українських домагань, поданих у записці-зверненні делегації УЦР до Тимчасового уряду та Виконавчого комітету Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів 16 травня 1917 р.
Однозначне несприйняття цих вимог продемонстрував лідер партії кадетів П.Мілюков, який після квітневої урядової кризи подав у відставку, але на мітингах проводив активну агітацію проти автономії України. Таку ж позицію займали і міністри-кадети, що залишалися в уряді, а також урядова юридична нарада під головуванням відомого діяча кадетської партії Ф.Кокошкіна. Категорично виступили міністри-кадети і проти угоди, досягнутої між УЦР і Тимчасовим урядом під час візиту його делегації до Києва 28 – 30 червня 1917 р.
Такий характер мала його відозва до українців… – йдеться про відозву Тимчасового уряду від 16 червня 1917 р. за підписом голови Тимчасового уряду кн. Г.Львова, в якій наголошувалося про обов’язок Тимчасового уряду прийти до згоди з громадськими, демократичними організаціями України щодо перехідних заходів, які забезпечать права українського народу. Наприкінці звернення прозвучали побажання дочекатися Установчих зборів, які і вирішать долю всіх народів Росії (див.: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 442-444).
і потім постанова… – йдеться про постанову Тимчасового уряду від 3 липня 1917 р. про затвердження Генерального секретаріату вищим органом для «керування крайовими справами на Україні», ухвалену після переговорів 28 – 30 червня 1917 р. між представниками уряду та УЦР (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 163 – 164). Ця постанова та компроміс з Тимчасовим урядом, зафіксований у II Універсалі, надали владі Генерального секретаріату ознаки легітимності.
В тім же напрямі, очевидно, подав свій голос з становища воєнного Верхов[ного] головнокоманд[увача] Брусилов… – 27 червня 1917 р. міністри Тимчасового уряду О.Керенський, М.Терещенко та І.Церетелі виїхали в Україну, маючи на меті дорогою у Могилеві провести консультації з Верховним головнокомандувачем російської армії. Генерал О.Брусилов висловився за якнайшвидше порозуміння з Центральною Радою і ця обставина ствердила міністрів у думці про необхідність пошуків компромісу.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 203 – 204.