[Рец.] Н.П.Загоскин. История права русского народа
Михайло Грушевський
Лекции и исследования по истории русского права. т. 1. Введение, Казань, 1899, ст. XVI+512+III
Професор історії «русского права» в Казанськім університеті, д[обродій] Загоскін, звісний своєю «Історією права Московської держави» (1877– [187]9), задумав дати курс історії права «русского народа» в дуже широкій скалі: автор сам розчисляє його на 12 томів і сей перший том служить тільки вступом.
Автор надіється давати по тому на рік і таким чином можливо скоро виповнити свій план, але з передмови довідуємося, що перший том почав друкуватися ще 1893 р., так що потім прийшлося дещо передруковувати, дещо доповнити в кінці тому. Автор каже, що причиною проволоки були різні питання, які виникли перед ним при сім вступі.
Очевидно, автор, що взагалі, скільки знаю, ближче не студіював спеціально Давньої Русі, уже розпочавши свій курс, побачив потребу глибше вглянути в її історію, і на се пішло досить часу. Невважаючи, одначе, на значний наклад часу і праці, вложених автором у сі prolegomena, вони вийшли зовсім не особливі: говориться про багато речей, але поверховно, з чужого голосу, автор подекуди, очевидно, сам не виробив собі ясної думки про справи; відомості часто перестарілі – автор на сучасний стан науки піднятися не потрапив. Се все не заповідає від нового курсу проф[есора] Загоскіна особливих користей для науки староруського права.
Зрештою, в його схемі се право й займає другорядне становище: з 11 томів, призначених ним для самого курсу, 5 томів він дає для Московської держави, 4 – для Російського цісарства, і тільки 2 – попереднім часам: один том давній Руській державі, другий – володимирсько-московським князівствам, північним республікам і русько-литовському праву.
Очевидно, титул «Історія права руського народу» автор (може, й несвідомо) розуміє як історію права «великоруського народу» (така μεταλλαγή понять звичайна у російських учених), і староруське право було б введено в курс, властиво, як рециповане великоруським, але тим вже не витолкуємо, чому в курс введено й русько-литовське: видко, у автора на тім пункті неконсеквенція (на жаль, – теж досить звичайна), і він собі не здав справи, що, властиво, буде предметом його курсу: якби предметом було дійсно право «русского народа», взятого з російського етнографічного погляду – себто народів українсько-руського, великоруського й білоруського, то ми повинні б були стрінутись тут і з українським правом XVII–XVIII в., і староруське та русько-литовське право повинно б було зайняти трохи інакші місця в плані, але до такого розуміння російські історики права «іще не дійшли».
Сей вступний том складається з двох частин: огляду історії науки й огляду сформування «народу й держави». Перша, вступна в тіснішім значінні слова частина має якийсь несистематичний і навіть хаотичний характер: говориться тут про багато речей, які безпечно можна 6 було проминути, але говориться все досить поверховно й загально. Вона починається оглядом російської історіографії взагалі, щодо середини XIX в. дає мало, щобільше, як коротенький огляд Бестужева-Рюміна і ані в порівнянні не може іти з книгою Мілюкова, потім переходить в огляд катедр руської історії й права на російських університетах.
Потім наступає трохи інтересніший, але все досить поверховний огляд студій над історією руського права; автор дає досить місця бібліографії – на сім полі він виступив ще в 1891 р. з осібним покажчиком, котрому вже тодішня критика виказала і неповноту, й припадковість складу; не можна сказати, щоб і в сій новій книзі не можна було сього закинути. IV і V відділи – огляд джерел до пізнання народного життя і помічних наук – особливо поверховні й малоцінні; автор далеко ліпше б зробив, якби заощадив сю «значну кількість сторін», відіславши читача до спеціальних курсів історіографії й історії літератури. Замикає сю частину виклад схеми, прийнятої автором, і виказ найважнішої літератури предмета.
Друга частина більш систематична, але не глибша і не солідніша. Автор говорить про початки слов’янства й Русі, про початки суспільно-політичного устрою на Русі і генезу Руської держави, але все се небагато дає читачу. Автор забагато бабрається в перегляді різних теорій, і при тім показує дуже слабе орієнтування в питаннях, про котрі говорить, і несвідомість новішої наукової літератури предмета. Виклад доведено до часів Олега, котрі автор уважає вихідною точкою історії державного життя й руського права, ігноруючи літописні елюкубрації з попередніх часів.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1901. – Т. 39. – Кн. 1. – С. 2 – 3 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 241, арк. 4–7 зв. Підпис: М. Грушевський.
Загоскін Микола Павлович (1851-1912) – історик права, публіцист, суспільний діяч.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 144 – 145.