«Ой скільки вже часу – кидають Вкраїну...»
Михайло Грушевський
Ой скільки вже часу – кидають Вкраїну,
Ідуть на чужину вкраїнські брати,
Мов бідний Ізраель кидав Палестину, –
Та его ж то гнали неситі кати.
А наші – то самі – біжуть з України,
Цураються мови, народу свого,
Немовби клятого, минають скоріше,
А за що, а нащо? спитався б його?
Якби на що краще, а то й ще не знати
Про се їм байдуже, на те наплюють…
Аби не своє, на чужеє міняють,
Ще й серце, і душу в придачу дають.
Таке оце в нас… От і ти на чужині
Ходила ще змалку по інших людях,
Пила й невську воду, й віслянську. Дівчина
Дивилась, як спіє по рясних гіллях
Ситрон злотошкурий. Проте ж повернулась
І душу вкраїнську назад принесла –
Очей не склепила ні московська луда,
Ні ляськая пиха тебе не взяла.
В тебе щира вдача до рідної мови,
До люду. Душею ти чула єси
До усего святого. Щасти ж тобі Боже!
Щоб пляма і жодна твоєї краси,
Святої души не скаляла ніколи,
Щоб скрізь, чи то в нас, чи то де на чужині,
Мов рожа, ти чисто та пишно цвіла
На славоньку Богу й Вкраїні.
1 грудня
Примітки
Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 100.
Подається за автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 65 зв.
Мов бідний Ізраель кидав Палестину… – йдеться про зруйнування римлянами єврейської держави Ізраїль, яке остаточно сталося після придушення імператором Адріаном повстання Бар-Кохби у 135 р. н.е. У результаті євреї, «сини Ізраїля», переслідувані завойовниками, розселилися по всьому світу.
Пила й невську воду, й віслянську… – тобто жила в Санкт-Петербурзі – місті на річці Неві, й у Польщі, на берегах річки Вісли.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 57 – 58.