«Межи сперечками людськими...»

Михайло Грушевський

Межи сперечками людськими,

Серед змагань і метушні

Встають мені перед очима

Могилки ваші затишні.

Стрункі тополі на сторожі,

Каміння, вимите дощем,

Старі кущі жасмину, рожі

І хрест, оплетений плющем.

Круг тиша, супокій величний,

Мовчать листки, мовчать птахи,

А в далині, в красі довічній

Встають сніговії верхи…

αωπυ [1888] Х.22

Примітки

Перша публікація: Пам’ять століть. – 1996. – № 3. – С. 58.

Подається за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 60. – Арк. 15. Цей твір, як і кілька інших, записаний у тексті «Щоденника» М.Грушевського 1886–1894 років. На підставі щоденникових дат датуємо і поезії з цього зшитка. Під текстом вірша рік написання – 1888 – позначений глаголичними літерами.

Очевидно, вірш викликаний спогадами про померлих у ранньому віці Михайлових молодших братів і сестру – Захара, Федора, Василя, Марії, похованих у Владикавказу де тоді мешкала родина Грушевських.

Поряд з текстом вірша автор записав: «Хай Бог простить, мені ця думка віршова придумалася у церкві… Слава Богу за помогу».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 63.