VI

Михайло Грушевський

От з сим засліпленням, сею расовою чи всякою іншою обмеженістю має боротись научання всесвітньої історії, поставлене на основі «історії людства».

Воно насамперед повинно розсунути її перспективи геть назад до часів перших початків. Мусить передусім спинити увагу учня й глибоко вирізьбити в його уяві сей момент, коли, говорячи образово, чоловікоподібна мавпа десь в ближче незнання околицях гарячого підсоння, під впливом якихось катастрофічних змін життя піднялась на задні лапи й, піднісши голову над тілом, стала роззиратися з сеї нової позиції в дооколишнім світі.

Повинні бути сильними, яскравими рисами представлені ті різні умови життя, періодичних голодувань наслідком неврожаїв їжі, стихійних нещасть і т. ін., в яких ся чоловікоподібна мавпа мусила перейти з одної якоїсь їжі на режим всеїдний та пуститись на штучні способи добування поживи й самоохорони, та в сій тяжкій праці, напруженні своїх духовних ресурсів стала людиною, дійшовши здібності виразистої артикульованої мови, певних технічних відомостей – тут епохальне значіння має уживання огню і різних творчих здобутків в знаряддях охорони, ловецтва і т. ін.

Повинна бути далі начеркнена картина велетенського походу, який людство перейшло до тих культурних здобутків, які ми тепер вважаємо прикметами дикунського життя. Яким хитрим винаходом являється, скажім, глиняний горнець для варіння страви, – якою довгою дорогою підходила людина до сього приладу! Яким довгим ланцюгом винаходів розвивалась, напр., нинішня сокира, плуг, піч! Якою незвичайно плідною, повною влучних спостережень, геніальних винаходів, високого культурного змісту являється взагалі вся та епоха людського життя, яка випередила історичну європейську культуру! Скільки ми завдячаємо їй з того, що не будить нашої уваги тільки через те, що стало занадто буденною, елементарною річчю, хоч для свого часу було незвичайно сміливим завоюванням природи, подвигом людської мислі або техніки!

Безсумнівно, ми обов’язані безконечно більшою вдячністю тим безіменним геніям людської культури, які одомашнили собаку й вівцю, тим жінкам, які почали пересаджувати перші коренеплідні рослини, штучно висівати рослини для зерна, зшивати звірячі шкури, ніж яким-небудь премудрим політикам XVIII в. Ми не знаємо імен тих геніїв нашої культури, ми можемо віддати честь і пошану тільки колективній праці поколінь і тисячоліть, але ми мусимо відчути се, що перед тою межею, від котрої ми зачинаємо історію «культурних народів» Європи й Передньої Азії, лежить довга-предовга культурна історія, котру треба знати й шанувати, бо на плечах її виїхали на арену історії всі ті блискучі Гамурабі, Соломони й Перікли.

Далі, входячи в сферу культурних народів Середземного побережжя – єгиптян, фінікіян, егейців, греків, етрусків і т. д. і просліджуючи їх історію в зв’язку з тими огнищами культури, які лежали безпосередньо за ним – месопотамськими, скажім, не треба ніяк забувати тих дальших культурних центрів, які жили й розвивались поза ними, без зв’язку чи в слабшім або проблематичнім зв’язку з ними, як Індія, Китай, американські культури. Індія й Китай, коли міряти їх міркою не впливів на розвій європейської культури, а трактувати самостійно, міркою їх значіння для тих мас людності, які жили сею культурою, мас далеко більших, ніж ті, які користувались культурою Середземною, заслуговують не меншої уваги, ніж ся культура.

І так само, коли будемо міряти їх міркою абсолютної висоти чи релятивної – певної висоти для даної хронології, теж мусимо признати, що вони варті великої уваги. Розуміється, китайська мисль від доби Конфуція не зробила до наших часів таких успіхів, як європейська мисль від часів Солона чи Теогніда; але в тім часі вона стояла на рівні або і вище їх, мала, очевидно, за собою довгу культурну путь, і як вповні оригінальний культурний тип ся культура китайська варта повної уваги й ознайомлення. Так само й культура індійська, культура мексиканських майясів або перуанських інків – всі вони в більшій або менший мірі варті уваги і в усякім разі вповні поза обрієм научання історії ніяк не можуть бути полишені.

Візьмім сферу релігійного життя, яке відіграло таку величезну ролю в розвої культури. Історичну перспективу абсолютно не можна погодити з теперішнім трактуванням сього питання, де релігія Ізраїлю грає ролю тільки попередниці християнства, з історії християнства беруться тільки ті церковні організації, котрі мали значіння в історії Європи, іслам являється в виді якогось історичного епізоду, і вповні зістається за обрієм научання таке незвичайно глибоке й інтенсивне релігійне життя, як індійське, сливе незачіпленою зістається перська релігійна мисль, не кажучи про релігію й етику Китаю. Се все явища цілком недопустимі, об’єктивно беручи, і можуть бути витолкувані знов-таки тільки немудрою спадщиною старої конфесійної, схоластичної школи.

Очевидно, тут школа зовсім не може підходити з міркою єдиної правдивої релігії, супроти котрої всі інші – тільки сумні збочення релігійної мислі. Всі вони для історика великі культурні й соціальні фактори, значіння котрих оцінюється їх впливом – його розмірами й характером, творчим чи руїнним, в історичнім процесі. Буддизм і іслам мали величезне значіння з сього погляду і варті поруч християнства всякої уваги. Адже й по нинішній день сливе чверть мільярда людності живе ідеями ісламу, ідеями буддизму – сливе півмільярда, майже стільки як християн. З сими фактами треба рахуватись, так само як і з великим цивілізаційним значінням сих релігій в минувшині, в величезних просторах земної кулі, куди не проходив зовсім вплив християнства.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 274 – 276.