IV

Михайло Грушевський

От з сього становища виходячи, я мушу рішучо виступити проти тої прибільшеної уваги, яка присвячується певним частинам чи епізодам історії, з занедбанням інших і з нарушенням загальної перспективи й об’єктивної міри в оцінці історичного процесу. Тільки більш-менш припадкові обставини надали таке виключне місце в історичнім научанні історії Ізраїлю, атенської громади, Римської республіки, і час нинішній школі – нашій українській школі попрощатись з сею нав’язаною їй спадщиною давно пережитої старої школи.

В історії Ізраїлю були епохи високоінтересні й цінні з становища загальнолюдської, а особливо європейської історії. Така доба молодших пророків, теократії й її законодатної творчості, проектированої на далекі часи ісходу, далі доби релігійних сект і християнства, що виросло на їх грунті. Але сі епохи й великі моменти стають зрозумілі, «доходять своєї правди», набирають відповідної міри й ваги тільки в обстанові Передньої Азії – історії шумеро-аккадської й вавилонської культури, мандрівок аравійських орд, вавилонсько-єгипетського суперництва, егейських впливів і т. д.; вирвані з сих рамок, так як тепер вони подаються в школі, сі епізоди являються чимсь цілком чужорідним в шкільній програмі й історично-виховуючім плані.

Греція чи історія атенської демократії, розуміється, велика річ. Але все-таки випирати її до тої міри з усіх об’єктивних рамців, як се робить наша шкільна програма, се знов-таки зовсім недопустиме і з становища історичного научання рішучо шкідливе. Атени V і IV віку відіграли велику ролю в історії людської культури, людського життя. Але Вавилон, Гамурабі, Александрія останніх віків перед Хр[истом], Рим часів від Цезаря до Антонінів, Флоренція часів Відродження, Париж XVIII – XIX в. з сього становища історичного процесу – знов головно європейського життя, бо ним все міряється, таки стоять або нарівні, або сливе нарівні, або й вище історичної ролі Атен. Вимагають тому для себе уваги не меншої або небагато що меншої, і повинні бути вставлені в історичні рамці поруч атенської демократії.

Римська республіка, котрою до безпам’яті натаскували нас в школі, має ще менше право на увагу. Тепер на щастя, здається, безповоротно відкинено царський період і всяких мітичних Брутів і Колятинів. Але світове значіння республіки починається тільки під кінець її; ще більше значіння має імперія І – II в., тим часом шкільна наука й досі ще дивиться на неї з перспектив римської аристокричної фронди, для котрої від принципату римська історія стратила всякий інтерес.

Все се мусить знайти своє місце в перспективі історичного процесу, і рамки його повинні бути поширені за межі історії сучасної європейської культури, що підчеркувала тільки ті моменти, які були важні з її точки погляду – з становища впливів і вкладок в розвій політичного і культурного життя нинішньої Європи, з котрого вона оцінювала всю історію людства. Історія зійшла вже, як я сказав, з сеї позиції й старається наблизитись до поняття історії людства. Научання її повинне також зійти з європейського егоцентризму й відкинути таку мірку, що тільки те важне і варте відомості, що діялось в Європі і мало вплив на вироблення її життя й культури.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 271 – 272.