Промова на засіданні Малої ради

Михайло Грушевський

Відкриваючи нинішнє урочисте зібрання, присвячене річниці Української Центральної Ради, позволю собі яко [у]часник цілорічної роботи її сказати кілька слів. Річниця Української Центральної Ради – це звучить певного роду як парадокс, один з тих парадоксів, тих несподіванок, котрі реальна дійсність творить всупереч усім логічним планам. Центральна Рада, котра організувалась і вибрала Президію рік тому назад в той, власне, день, організувалась як тимчасовий організаційний центр український, зложений з представників київських українських культурних, професійних і політичних організацій.

Перевибрана на Всеукраїнському національному з’їзді з початку квітня з представників професійних і партійних організацій усієї України, [в]она взяла на себе обов’язки як тимчасовий орган національно-політичний до того найближчого моменту, коли можна буде скликати з’їзд український, організований вже на підставі загального рівного безпосереднього і таємного голосування усеї української людності, щоб передати йому провід українського будівництва. Одначе обставини зложились інакше і замість нових з’їздів чи виборів, котрі би наблизили українське представництво до такого органу виборного усеї української людності, Центральна Рада переформовувалась дорогою такою, що брала у свій склад ті організації українських мас, які виступали одна за другою на політичну арену.

[В]она включила в себе Раду селянських депутатів, Раду робітничих депутатів, Генеральний військовий комітет і пізніше Всеукраїнську Раду військових депутатів, і таким способом не перевибрана ні разу на підставі чотиричленної формули, [в]она почула себе представницею широких мас української демократії усеї української землі, а потім на підставі тої згоди, котра стала в місяці червні, включивши в свій склад представників демократичних неукраїнських організацій, [в]она перетворилась в тимчасовий представницький орган усеї української території.

Відчуваючи, одначе, що [в]она все-таки являється представництвом тимчасовим, сурогатом того представництва, [в]она хотіла якнайскорше передати своє місце і роботу представництву, утвореному на підставі п’ятичленного виборчого права усеї української землі. Обставини, одначе, не дали можності їй здійснити того свого гарячого бажання. Ви пригадуєте собі, з якими трудностями стрінулось бажання скликати Українські Установчі збори, то значить того вповні правосильного, представницького органу.

Але пройшло кілька місяців, поки ідея Всеукраїнських Установчих зборів настільки була прийнята широкими кругами українськими та неукраїнськими, настільки поширилась, і тоді, коли нарешті були розписані вибори в Українські Установчі збори, наступив той сумний акт нашої національної політичної драми, той період замішання, анархії, розкладу, в котрому розбилось багато різних планів народної політичної роботи і зірвані були Українські Установчі збори. Ви знаєте усі, що тепер на черзі стоїть справа скликання Українських Установчих зборів в тій формі, як їм удалось бути проведеними під час большевицького нападу на Україну.

Центральна Рада таким способом, як їй так несподівано, всупереч усяким планам, прийшлось дожити до своєї річниці, того правдоподібно ніхто не уявляв собі із учасників Центральної Ради; [в]она і зараз стоїть перед дилемою: чи продовжити своє існування, чи передати Українським Установчим зборам, хоч би в тій несовершенній формі, в якій [в]они були проведені під час того большевицького нападу на Україну, і уважати свою ролю закінченою. Та справа може бути рішена тільки за кілька день; після того, як в руках Головної комісії по виборах в Українські Установчі збори буде докладний матеріал, можна буде зробити тимчасовий підрахунок і вияснити, чи на підставі закону, прийнятого в останню сесію Центральної Ради, можна буде скликати Українські Установчі збори, бодай в половинному складі тих членів, які мали бути до них вибрані. Остання сесія Центральної Ради уповноважила Малу раду скликати Українські Установчі збори, коли по тимчасовому підрахунку вияснилось би, що половина членів Українських Установчих зборів уже вибрана.

Але, стоючи перед непевністю – чи продовження своєї діяльності, чи передачі Українським Установчим зборам, Українська Центральна Рада, не уважаючи, що така довга діяльність її зовсім не відповідала її намірам і бажанням, думаю, можна з повним вдоволенням оглянутися на прожитий нею рік. Не буду спинятися над тим, що сам факт того, що революційна організація з таким провізоричним характером змогла виробити собі такий авторитет, щоб з огляду на нього уважалось небезпечним заступити його яким-небудь іншим сурогатом представництва і іншим представництвом, не скликаним на підставі п’ятичленного виборчого права.

Той факт і те, що така революційна організація продержала [ся] в таких трудних обставинах на чолі сього народу протягом цілого року, той фак[т] може бути унікум[ом] в історії революційного життя всього світу, і той факт буде записаний на сторінках історії політичного життя, історії соціалістичної мислі світової. Незалежно від чисто формальної сторони думаю, що Центральна Рада може з повним вдоволенням оглянутися на свою діяльність, і, маючи на увазі зміст тієї діяльності, її роботу по конституції національного, політичного і соціального життя свого краю, Українська Центральна Рада зачинала від дуже скромних і обмежених постулатів.

Це не значило, що [в]она не мала широкого плану у запасі, ні, [в]она рахувалась із реальними обставинами, які розгортала перед нею російська революція, і з тими подіями, які наступали наслідком війни. І коли Центральна Рада від тих дуже скромних постулатів, які вона винесла в перших місяцях своєї діяльності, перейшла потім до більш широких завдань, коли вона стала провідницею народів і областей Росії в їх поході до свого політичного самоозначення, коли вона згуртувала наоколо себе інші народи бувшої Російської імперії, які хотіли йти її слідами в своєму політичному будівництві, то це було результатом, власне, тої дійсно реальної політики, котра не виходила з яких-небудь наперед взятих програм, а рахувалась з реальними обставинами, які змушували її висувати наперед те чи інше питання, переходити з політичних завдань до соціальних і економічних, від постулатів української автономії перейти, поставити рішучий постулат української державності в рамках Російської Федерації, а потім, коли виявилось, що та федеративна формула зв’язує Українську Центральну Раду і не дає їй виконувати ті завдання, які диктувались інтересами української демократії, інтересами України, [в]она мусила ступити дальше і стати на становище самостійності своєї державності, самостійної і незалежної Української Республіки.

Таким способом, рахуючись з реальними обставинами, які змушували її крок за кроком розгортувати політичну програму, щоби не бути опередженою розвоєм подій і не упослідить свого народу і краю в тому розвої, Українська Центральна Рада протягом того року пройшла усю свою путь від повного національного самоозначення до повної державної незалежності Української Народної Республіки.

Так само протягом того року Центральна Рада мусила проробити, також рахуючись з реальними обставинами, котрі не давали можливості відкладати усіх соціальних проблем до моменту скликання Українських Установчих зборів, [в]она мусила взяти на себе розв’язання тих тяжких національних проблем, котрих [в]она не мала попереду. [В]она мусила своїми силами розв’язати тяжку і трудну аграрну проблему, не кажучи вже про те складне завдання робітничого законодавства і про такі трудні проблеми, як організація контролю державного над продукцією і поділом; в тій своїй діяльності, в тій сміливості становлення і розв’язання проблем Центральна Рада мала один тільки, але, думаю, єдиний вірний і цінний критерій, компас, яким орієнтувалась, – це були інтереси демократії, інтереси широких трудових мас українських і неукраїнських на Україні сущих.

Маючи перед очима реальні інтереси усіх мас, уважаючи себе покликаною не відступити перед тим завданням, яке висувало життя на чергу, розв’язання яких було в інтересах мас, Центральна Рада в тому черпала сміливість і певність в розв’язанні проблем, які ставив перед нею розвій революції. Українська Центральна Рада весь час стояла на охороні реальних інтересів української демократії.

Українська Центральна Рада стояла на тому становищі, що реальними інтересами демократії України [в]она не мала права жертвувати гаслам, як би гарно і благородно [в]они не звучали, і в інтересах тих гасел не має права сходити з реальної стежки охорони реальних інтересів України і її демократії. І я думаю, що які б не були помилки в нашій діяльності Української Центральної Ради, які б неудачі не спотикали нас в нашому поході, бо хто не може, розуміється, закривати своїх очей на той факт, що процес нашої роботи не проходив вповні правильно, що він мусив змінитися під натиском реальних обставин, що так в дечім розбивався о ті реальні обставини, що ми були свідками великої руїни нашої країни, знищення нашого народного багатства, не уважаючи на усі [зусилля] охоронити наш народ від тих нещасть, анархії, які сунулись з півночі. Не уважаючи на усі ті трудності, думаю, що співробітники наші з Української Центральної Ради можуть оглянутися на ту пройдену путь з тим щирим вдоволенням, яке дає сповнення свого обов’язку. Думаю, що Центральна Рада може сказати, разом з своїм великим поетом, перед лицем українського народу: ми не лукавили, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

Українська Центральна Рада за рік своєї діяльності не політиканула ні одної хвилі, [в]она не зробила ні одного фальшивого кроку, [в]она мала перед собою тільки мету послужити інтересам многостраждального українського народу і тих народів на Україні сущих, котрі з ним зв’язала історія. І думаю, що по тім році своєї роботи ми можемо з гордо піднятим чолом підняти над нашою землею прапор Української Центральної Ради. Цей прапор став для одних святинею, а для других став предметом якнайбільш ворожих атак, і коли [в]они, власне, не находили того бруду, яким би його обкидати, другі з гордістю умирали за той прапор.

І я думаю, що той прапор, який Центральна Рада винесла з цілорічної діяльності, він варт того, щоб за нього умерти. Ми винесли його не заплямованим і ті, котрі провадять нашу роботу, [в]они споминатимуть в будучих літах з гордістю цілорічну діяльність Української Центральної Ради. І проходячи ту цілорічну діяльність, позвольте, товариші, закінчить пам’яттю о тих, кому не удалось дожити до тої річниці нашої, тих, котрі зложили голову за те, що йшли під прапором Центральної Ради. Прошу разом зі мною спом’янути убитих членів Центральної Ради, наших дорогих товаришів Пугача, Зарудного, Бочковського. Нехай буде їм вічна пам’ять в наших серцях і вічна пам’ять від будучих поколінь, тих, котрі будуть сповняти свою місію над діяльністю Центральної Ради за минулий рік.

Примітки

Текст промови (витяг) опублікований у газеті: Народна воля. – 1918. – 22 (9) березня. – № 34. – С. 2. Зміст промови М.Грушевського та звідомлення про засідання Малої ради в перші роковини Української Центральної Ради подали й інші часописи: Нова рада. – 1918. – 22 (9) березня. – № 39. – С. 1; Українське слово (Львів). – 1918. – Ч. 70. – С. 2; Вісник політики, літератури і життя (Відень). – 1918. – Ч. 14 (197). – С. 202 – 203. З новітніх передруків матеріалів засідання та витягів з промови див.: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира P.Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 155 – 158; Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 216. Повний текст промови М.Грушевського зберігся в машинописі: Центральний державний архів вищих органів влади України. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 95 – 97.

Подається за збереженим машинописом.

Засідання Малої ради, присвячене першим роковинам Центральної Ради, відбулося 20 березня 1918 р. о 20 год. 15 хв. при повному складі членів Малої ради, в присутності великої кількості членів УЦР та членів кабінету міністрів на чолі з В.Голубовичем. Засідання відкрив М.Грушевський, виступивши з промовою. У своєму слові він згадав історію УЦР, основні події, що відбулися за рік, дав високу оцінку досягненням українського руху, наголосив на незмінності політичного курсу, обраного Центральною Радою. В кінці промови запропонував вшанувати пам’ять членів Центральної Ради І.Пугача, О.Зарудного, Л.Бочковського та інших, панахида по яких відбулася в Софійському соборі за день перед тим, 19 березня 1918 р.

На засіданні виступили: С.Одинець (представник Селянської спілки, УПСР), В.Рудницький (Польський демократичний централ), М.Балабанов (російський меншовик), Д.Ісаєвич (фракція УПСР), С.Гольдельман (Поалей Ціон), М.Кушнір (УПСФ), М.Рафес (Бунд), М.Порш (фракція УСДП), голова Ради народних міністрів В.Голубович (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 2. – С. 216 – 219). Засідання закінчилось о 24 год.

…на підставі чотиричленної формули… – йдеться про загальні, прямі, рівні вибори при таємному голосуванні.

…на підставі тої згоди, котра стала в місяці червні, включивши в свій склад представників демократичних неукраїнських організацій… – йдеться про домовленості, яких було досягнуто під час переговорів УЦР з міністрами Тимчасового уряду в Києві 28 – 30 червня 1917 р. УЦР погодилася зарахувати до свого складу представників національних меншостей, яким були віддані 202 мандати з 798 (25%) (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – К., 1996. – Т. 1. – С. 139-140, 206-208).

…представництву, утвореному на підставі п’ятичленного виборчого права… – йдеться про Українські Установчі збори. Закон УЦР про вибори до Установчих зборів УНР від 11 та 16 листопада 1917 р. передбачав процедуру загального, рівного, безпосереднього і таємного голосування з дотриманням принципу пропорційного представництва (один депутат від 100 тис. населення) (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 413).

…[в]она і зараз стоїть перед дилемою: чи продовжити своє існування, чи передати Українським Установчим зборам… – див. статтю «Установчі збори чи парламент?».

…ми не лукавили, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою – М.Грушевський подає витяг з поезії Т.Шевченка «Доля». В останньому академічному виданні цей фрагмент має редакцію: «, / Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою» (Шевченко Т. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. – К., 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 261).

…спом’янути убитих членів Центральної Ради, наших дорогих товаришів Пугача, Зарудного, Бочковського – йдеться про жертв більшовицького терору в Києві. У захопленій більшовиками 26 січня 1918 р. столиці стали масовими пограбування, насильства, вбивства. Загинуло багато інтелігенції, військовиків та громадян (за різними даними, від 3 до 5 тис. осіб). Серед жертв більшовицького терору були міністр землеробства УНР Олександр Зарудний, члени УЦР Ісак Пугач та Леонард Бочковський (детально див.: Бойко О. Перша українсько-більшовицька війна // Політичний терор і тероризм в Україні. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 121-130).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 122 – 125.