Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Великий обов’язок

Михайло Грушевський

Важке слово сказане! Україна стала самостійною й незалежною, відокремною державою.

Як довго вона пробуде в сім становищі, себто – як скоро з’явиться для неї реальна можливість установити федеральний зв’язок з іншими республіками, сього в сій хвилі не може напевно сказати ніхто: може, се буде дуже скоро, а може, й протягнеться сей час, коли Українська Республіка буде кермуватись виключно волею самої української демократії і на ній лежатиме вся відповідальність за долю нашого народу й краю.

Се великий обов’язок і велика відповідальність. Залізні, неухильні обставини продиктували українській демократії сей рішучий крок. Але вони ж вимагають від неї не тільки великої рішучості, але й незвичайної уваги й напруження всіх духових і фізичних сил, щоб поставивши сей крок, на нім не схибнутись.

Для забезпечення нашої волі й долі в сей гострий момент, для переведення миру і захищення нашого краю від напасників наше правительство мусить мати повну свободу діяльності, яку може дати тільки державна незалежність нашої республіки. Сильний тільки той, хто стоїть одинцем, каже звісна, глибоко справедлива, невважаючи на свою дивовижність, фраза славного скандинавського психолога. Щоб виявити вповні всю свою ініціативу, щоб розгорнути всі свої сили, людина мусить стати відокремлено, не зв’язаною ніким, і так само нарід.

В люту, небезпечну хвилю, яку переживаємо ми, се вірний рахунок. Треба відкинути ілюзії, мовбито ми на когось можемо спиратись, мовбито хтось стоїть за нами – якийсь «єдиний фронт», якась солідарність народів і країв бувшої Російської держави», коли в дійсності нічого того нема, а, властиво, навпаки – останки і пережитки тих колишніх зв’язків тільки гальмують, тільки дезорганізують наші зусилля.

Але стаючи відокремлено, щоб мати свободу діяльності, щоб розвинути всю свою енергію, українська демократія й повинна її розвинути, щоб її рішучий крок, її відокремлення не було хибним кроком.

Я сподіваюсь міцно, що сього не буде. Що українська демократія, зріло й розважно рішившись на своє повне відокремлення, зміркувала й усі наслідки, всі обов’язки, які з нього витікають для неї з сього моменту.

Що українське громадянство, український народ, волю котрого чинили відповідальні українські фракції, проголошуючи самостійність Української Республіки, віддасть тепер всі сили, всю енергію, всю волю, всю працю, весь розум, всі засоби для забезпечення будучності нашого краю й його трудящого народу.

Що в нім в сей великий момент зникнуть всі партійні конкуренції, всі групові чи особисті амбіції, все, що може паралізувати, гальмувати або зменша-ти продуктивність, видатність наших сил і засобів.

І проголошена самостійність стане твердою підставою забезпечення нашої державності й нашого соціального будівництва, котрого жде від нас наш робучий нарід.

Нехай буде так!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1918. – 14 (27) січня. – № 10. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Того ж року з незначними авторськими правописними виправленнями та лексичними змінами внесена до збірки: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918 (розділ «Самостійна Україна». – С. 72 – 73). Передрук: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 61 – 62.

Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 72-73.

Стаття присвячена проголошенню IV Універсалом УЦР повної державної незалежності Української Народної Республіки. Про те, як нелегко далося Центральній Раді та її голові це рішення, дізнаємося з перших слів статті: «Важке слово сказане!» Автор не приховує, що до цього рішучого кроку Україну підштовхнули жорсткі зовнішні обставини. Але в своїх переконаннях залишається федералістом і розглядає незалежність як перехідний етап до встановлення федеративного зв’язку з іншими народами Росії. Він щиро сподівається, що проголошення державної самостійності України стане консолідуючим фактором для політичних сил, які відкинуть міжпартійну конкуренцію та спрямують свою енергію на будівництво української держави.

…Залізні, неухильні обставини продиктували українській демократії сей рішучий крок – у статті «Очищення огнем» М.Грушевський визначив принаймні три мотиви, що спонукали УЦР до такого рішення.

Сильний тільки той, хто стоїть одинцем… – найвірогідніше, ці слова належать німецькому філософу-ідеалісту Фрідріху Ніцше (1844 – 1900), головним постулатом філософії якого було осмислення індивідуальної волі сильної особистості. Цю саму фразу з уточненням – «Сі слова великого індивідуаліста минулого століття» – М.Грушевський наводить у своїй статті «На українські теми. На новий рік» (див.: Грушевський М. Твори: у 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 96).

… волю котрого чинили відповідальні українські фракції… – йдеться про українські фракції УЦР (на відміну від фракцій національних меншин), які становили понад 70% членів Центральної Ради. Голосуючи за IV Універсал, усі провідні українські фракції (УПСР, УСДРП, УПСФ) висловились «за», російські меншовики і Бунд – «проти», російські есери та єврейські партії – «утримались», поляки (ППС) проголосували «за» (див. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 101-102).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 86 – 87.