Українська самостійність й її історична необхідність
Михайло Грушевський
Четвертий Універсал Української Центральної Ради ясно зазначив лінію політики Української Народної Республіки. Не розриваючи з традиційною ідеєю федералізму, зіставляючи Українським Установчим зборам останнє слово в сій справі, Центральна Рада для даного моменту, одначе, вважала потрібним підчеркнути повну й абсолютну незалежність і самостійність Української Республіки, себто її повне право розпорядження собою.
Першим мотивом сього кроку вона вказала заключения миру. З огляду на хитку і непевну політику народних комісарів, у котрих поза шумною фразеологією не виявляється в сій справі ніякого конкретного плану, ніякої навіть виразної тактики, Українська Народна Республіка, коли не хоче йти їх дорогою, мусить рішучо відмежуватись від них і повести діло миру зовсім самостійно, як окрема, суверенна, незалежна держава. Сей мотив оправдав себе вповні, і найближчі факти ясно впевнили історичну неминучість проголошення самостійності України. Великоруські «народні комісари» по останнім відомостям розірвали мирові переговори і заразом об’явили повну демобілізацію, так що се віддає Росію на повну ласку Германії. Українська ж делегація, виступаючи представницею Української Республіки як самостійної держави, довела до миру почесного, гідного, демократичного.
Другим мотивом проголошення самостійної Української Республіки була потреба більш рішучої політики в боротьбі з походом Великоросії на Україну під проводом народних комісарів. Поки не було сказане се останнє слово української державності і Українська Республіка не була відмежована виразно і рішучо від інших областей Російської держави, все ще знаходились охочі розглядати боротьбу України з большевицьким правительством Великоросії як боротьбу політичну, боротьбу партійну. В ній, мовляли, беруть участь прихильники українства, з одної сторони, прихильники большевизму, з другої, а хто не хоче – може собі зіставатись нейтральним.
Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав, України і Великоросії, в котрій всі громадяни Української Республіки, всі жителі її без різниці поглядів і переконання обов’язані підтримувати українське правительство. Хто від того ухиляється – нарушає свій обов’язок перед державою, а хто виступає по стороні ворогів Української Республіки, будучи жителем України, той являється зрадником і бунтівником проти свого законного правительства.
Третім мотивом, которого тут не будемо розвивати, а тільки зазначимо, являється необхідність повної свободи в упорядкуванні соціальних, економічних і фінансових справ України. Українській мировій делегації в Бересті і в сих справах вдалось зробити дуже багато – уставити товарообмін на вигідних підставах, свободу в торговельних трактатах, відповідну валюту для українського карбованця (462 карб[ованці] на 1000 германських марок золотом).
От ті кілька фактів і мотивів, які з повною очевидністю виясняють, що проголошення повної самостійності Української Республіки було необхідною вимогою даного моменту, історичною необхідністю, через котру мусить пройти Україна і зробити з неї всі виводи.
Пройде сей незвичайно гострий і тяжкий момент, Україна перейде через всі потрясіння, її економічне і соціальне життя ввійде в свої береги, здобутки революції будуть закріплені, інтереси трудящих українських верств будуть забезпечені, культурні й національні умови українського життя утверджені, національні інтереси інших народностей України – також.
От тоді буде час розглянутись по сусідах, які зорганізуються навколо України, і зміркувати, з ким буде по дорозі нашій селянсько-робітничо-трудовій народній республіці. З тими, з ким буде їй по дорозі, вона й уставить федеративну зв’язь, в інтересах кращої охорони завойованої свободи і соціальних здобутків, забезпечення від визиску трудових республік чужою імперіалістичною буржуазією.
Але доти весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава, нічим не зв’язана в порядкуванні своїх справ і в страшній боротьбі на життя і на смерть за найвище добро – за свободу і незалежність, котру їй приходиться вести.
В такій страшній боротьбі треба бути свобідним і не зв’язаним! Се перша умова і велика необхідність – вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України й її трудового народу.
Вона прийшла, як історична неминучість українського життя, й її треба обстояти, щоб зберегти весь той дорогий зміст, котрий хочемо вложити в нашу народну республіку.
Не розриваючи з федералістичною традицією, як провідною ідеєю нашого національно-політичного життя, ми мусимо твердо сказати, що тепер наше гасло – самостійність і незалежність.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1918. – 2 березня (17 лютого). – № 21. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Передрукована в газеті: Українське слово (Львів). – 1918. – Ч. 58; часописах, що виходили в Німеччині в таборах полонених українців з російської армії: Вільне слово (Відень). – 1918. – 10 квітня. – Ч. 29; Розсвіт (Раштат). – 1918. – 1 квітня. – Ч. 17. – С. 2, а також у «Вістнику політики, літератури і життя» (Відень). – 1918. – 24 березня. – №. 12. – С. 170. З незначними правописними виправленнями автор вніс статтю до збірки: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918 (розділ «Самостійна Україна». – С. 74 – 76). Передрук: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 63 – 65.
12 лютого 1918 р. на засіданні Малої ради був прийнятий законопроект про запровадження в Україні нового стилю. Нове (григоріанське) числення було введене з 16 лютого 1918 р. 16 лютого 1918 р. рахували першим числом березня 1918 р. Тут і далі при датуванні виходу газет на першому місці подаємо дату за новим стилем, у дужках – за старим.
Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 74-76.
Стаття, написана під час перебування Малої ради в Сарнах, присвячена IV Універсалу УЦР. У ній обгрунтована історична необхідність зміни державної політики УНР, її відхід від принципу федералізму та перехід на позиції самостійництва. М.Грушевський висуває принаймні три мотиви, що спонукали УЦР до такого рішення й доводить, що воно було неминучим у тогочасних конкретно-історичних обставинах. Залишаючись федералістом, він стверджує, що Україна не розриває з федералістською традицією назавжди.
…Великоруські «народні комісари» по останнім відомостям розірвали мирові переговори і заразом об’явили повну демобілізацію… – йдеться про демарш голови російської делегації на переговорах у Бресті-Литовському Л.Троцького. 28 січня 1918 р. він виступив з авантюрною заявою, що радянська Росія війну припиняє, армію демобілізує, але миру не підписує. Скориставшись цим, австро-німецькі війська розірвали перемир’я й розпочали наступ по всьому фронту.
…все ще знаходились охочі розглядати боротьбу України з большевицьким правительством Великороси як боротьбу політичну, боротьбу партійну – йдеться про намагання більшовицької пропаганди представити збройний конфлікт з Україною як громадянську війну між протилежними політичними таборами всередині України. Після проголошення IV Універсалом незалежності УНР ставало цілком зрозуміло, що це збройна агресія однієї держави проти іншої.
…уставити товарообмін на вигідних підставах… – йдеться про економічну частину Брестського мирного договору (ст. 7), згідно з якою сторони зобов’язувалися вступити в господарські стосунки, розпочати товарообмін, при цьому був встановлений твердий курс марки до карбованця (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 138-139).
…розглянутись по сусідах, які зорганізуються навколо України… – йдеться про визвольні рухи інших недержавних народів Росії, які також утворили національні організації та демонстрували прагнення до самовизначення. На той момент діяли Мусульманський виконком у Криму, Білоруська Рада, Башкирська національна рада (Шуро); Сфатул – Церій (Рада краю) в Молдавії, Південно-Східний союз козачих військ, горців Кавказу та вільних народів степів, організаційно оформилися національні рухи на Кавказі, в Прибалтиці тощо.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 96 – 97.