Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Мир землі нашій!

Михайло Грушевський

Маємо мир! Даремні були зусилля всіх тих сил, які напружились в останній хвилі, щоб не допустити його!

Український трудовий нарід висловивсь відразу проти нинішньої війни, в котру був силоміць введений старим царським правительством. Українські представники весь час рішуче відмежовувались від сеї проклятої справи, задуманої світовою буржуазією, і з самого початку революції Українська Центральна Рада, представництво українських селян, робітників і солдатів, рішуче стали добиватись негайного миру. Але Тимчасове коаліційне правительство Керенського, Мілюкова і ін. так само, як старе царське, підпало впливам імперіалістичної європейської буржуазії й усіма силами старалось затягнути війну або підняти її навіть наново, й через те всі зусилля Центральної Ради коло припинення війни й заведення спокою зіставались даремними, аж поки розклад фронту й тилу в дійсності зробив неможливим їх утримання.

Коли власть взяли «народні комісари», вони проголосили негайну ліквідацію війни. Але як з іншими большевицькими обіцянками, так і з сею вийшло те ж саме: виявилось, що большевики не можуть на ділі сповнити своїх обіцянок, даваних робочому народові, не можуть дати країні обіцяного миру, демократичного, негайного. І коли се стало ясним уже під час перших переговорів у Бересті, тоді делегати народних комісарів стали всякими способами затягати переговори й робити всякі труднощі українським делегатам, щоб і їм не вдалось те, що не вдалось делегатам «народних комісарів».

Заразом, коли виявилось, що правительство Української Народної Республіки таки твердо постановило дати українському народові бажаний ним мир, правительство народних комісарів ужило всіх заходів, щоб знищити Українську Народну Республіку, заливши територію України бандами кра-сногвардійців і всяких інших насильників, вирядило паралельну делегацію від фіктивної своєї Харківської ради, і в Українській Центральній Раді силувалось викликати внутрішні замішання – «зірвати її зсередини».

Разом з тим і агенти «союзників» з свого боку, користаючи з трудного становища Української Республіки, всіма способами хотіли залякати її правительство, обіцюючи фінансову поміч і збройну допомогу від тих частей, які стоять в їх розпорядженні, коли Україна відмовиться від миру, а коли б вона не відмовилась, грозили всякими бідами і повною загибеллю.

Але правительство Української Народної Республіки не могло під ніяким страхом відступити від такої дорогої нашому народові справи. Воно обіцяло добути йому мир, і добуло його, не вважаючи на всі труднощі. Мир гідний і почесний, мир демократичний, який вертає їй її землі, забезпечує міжнародне становище, її грошову систему і полишає повну свободу в політиці й економічних справах.

Се доказ високого авторитету українського правительства, її парламенту – Української Центральної Ради. Се запорука скорої й повної перемоги її над усіма ворожими силами.

Більше, – се початок, твердий і вірний сеї повної перемоги!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Вістник Ради народних міністрів Української Народної Республіки. – 1918. – 30 січня (12 лютого). – № 10. – С. 3. Без підпису. У вихідних даних газети зазначено: «Передрук. Черговий № 4». Авторство статті встановлене за збіркою «На порозі Нової України: Гадки і мрії» (К., 1918), в якій М.Грушевський вмістив її з незначними правописними виправленнями (розділ «Самостійна Україна». – С. 82 – 83). Передрук: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 72-73.

Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 82-83.

Стаття написана з нагоди підписання Брестського мирного договору між УHP та країнами Четверного союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією, яке відбулося 21 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті-Литовському. Цьому передували півторамісячні вкрай напружені переговори. Розпочавши 2 грудня 1917 р. сепаратні контакти з німцями, більшовики спочатку виступали від імені всієї Росії.

УHP, яка визнавала більшовицьку Раду народних комісарів лише як регіональний уряд Великоросії, активно втрутилася в цей процес. На переговорах українська делегація несподівано отримала підтримку німецької дипломатії, зацікавленої в союзницьких відносинах з Україною на противагу Росії. М.Грушевський оцінив Брестський мир як великий здобуток України на міжнародній арені, що створило передумови для подальшої перемоги над усіма супротивниками української державності.

…зусилля всіх тих сил, які напружились в останній хвилі, щоб не допустити його – йдеться про дипломатичні та воєнні зусилля радянського режиму Росії завадити укладенню договору безпосередньо між УНР та Четверним союзом. Голова радянської делегації Л.Троцький вперто відмовлявся визнати УНР суб’єктом переговорів, мотивуючи це тим, що в Україні існує й інша влада – більшовицький Народний секретаріат. Революційні російські війська прискорили наступ на Київ, із взяттям якого російська делегація отримувала на переговорах додатковий аргумент, що української держави вже не існує.

…з самого початку революції Українська Центральна Рада, представництво українських селян, робітників і солдатів, рішуче стали добиватись негайного миру – свідомо чи несвідомо, але М.Грушевський поступився історичною правдою.

Позиція УЦР в питанні війни і миру від початку Української революції орієнтувалася на Тимчасовий уряд, який виступав за війну «до переможного кінця». М.Грушевський писав у спогадах, що війну

«все, що групувалося навколо Ц[ентральної] Ради, рішучо не приймало, але не відважалося різко виступати супроти курсу, прийнятого Тимчасовим урядом. […] З сим приходилось рахуватись, і український курс на сім пункті був весь час невиразний і нерішучий. […] А тим часом се було перше питання, з котрим люди звертались до українських агітаторів і представників. Я був у тім щасливім положенні, що не мусив [виділення автора. – Упорядн.] висловитися по сьому питанню. Національний з’їзд також обійшов його. Але се, що він не міг рішучо виступити з гаслом ліквідації війни, було одним з тих небезпечних моментів, в котрім залягали причини наших пізніших бід» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 146).

Надзвичайно виваженою була позиція III Універсалу, який заявляв, що Україна виступає за найшвидше встановлення миру.

«Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях як на фронті, так і в тилу» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 400).

Тобто, до підписання загального миру УНР передбачала виконувати свої зобов’язання перед Росією та союзниками. її позиції змінилися після того, як більшовики розпочали сепаратні переговори з противником від імені всієї Росії. Про це УНР сповістила держави Антанти в ноті від 25 грудня 1917 р.

Коли власть взяли «народні комісари», вони проголосили негайну ліквідацію війни – йдеться про ухвалений у числі перших документів радянської влади «Декрет про мир» (26 жовтня 1917 р.), який декларував негайне припинення війни, пропонував усім воюючим державам розпочати переговори про мир без анексій і контрибуцій. З огляду на міжнародне становище, негайний загальний мир не влаштовував жодну з країн, воюючих на боці Антанти, не відповідав геополітичним інтересам Росії. Суперечив він також сподіванням чехів, поляків, українців та інших народів на відновлення після війни власної державності.

Ленін і більшовики знали, що не в їхній волі зупинити світову війну і гучний заклик до миру залишиться без міжнародної відповіді. Тому «Декрет про мир» призначався більше для вирішення внутрішніх проблем, для підпорядкування радянській владі багатомільйонної армії. Він також слугував ідеї світової революції, на підтримку якої розраховували більшовики.

…вирядило паралельну делегацію від фіктивної своєї Харківської ради… – йдеться про намагання більшовиків представити на переговорах у Бресті делегацію від маріонеткового радянського уряду як виразника волі України. Делегація Народного секретаріату (Ю.Медведев, В.Затонський, В.Шахрай) прибула до Бреста-Литовського, проте не була визнана Центральними державами. На той час українська делегація вже зробила офіційну заяву про проголошення IV Універсалом незалежної УHP.

…в Українській Центральній Раді силувалось викликати внутрішні замішання – «зірвати її зсередини» – йдеться про спробу заколоту всередині Центральної Ради. її ініціаторами виступили ліві українські есери і соціал-демократи М.Полоз, П.Любченко, С.Бачинський, О.Северо-Одоєвський, Є.Неронович та ін. Підтримані більшовиками, вони мали намір розпустити Центральну Раду і передати владу радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Про змову стало відомо і її учасники були заарештовані комендантом М.Києва М.Ковенком у будинку Центральної Ради.

…агенти «союзників» з свого боку, користаючи з трудного становища Української Республіки… – перші контакти представників Антанти з Центральною Радою відбулись влітку 1917 р. і пожвавились після жовтневих подій у Петрограді та фактичного виходу Росії з війни. Після вбивства більшовиками головнокомандувача ген. Духоніна військові місії Франції, Великобританії, Італії, Румунії та ін. переїхали зі Ставки російської армії до Києва.

У грудні 1917 р. Україну відвідали офіційні представники Франції Ж.Табуї та Великобританії П.Багге, які обіцяли військову допомогу, але відмовлялися визнати український уряд. Водночас союзники підписали таємну конвенцію, за якою Крим, Україна та Бессарабія були віднесені до французької сфери впливу. В цей час Антанта не мала реальних можливостей для надання допомоги Україні. Чи не єдиною метою її обіцянок було утримати УНР від сепаратних переговорів з Центральними державами (див.: Нариси історії дипломатії України. – К., 2001. – С. 318-322).

Мир гідний і почесний, мир демократичний… – йдеться про зміст Брестських мирних угод між УНР та Центральними державами. За договором, УНР стала суб’єктом міжнародного права, відповідно до нього вона встановлювала дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією.

Договір припиняв стан війни, гарантував звільнення окупованих територій, взаємне звільнення військовополонених. Він визначав західні та північно-західні кордони УНР, до неї відходили землі Холмщини та Підляшшя. Як додаток до договору був укладений таємний протокол з Австро-Угорщиною, згідно з яким Галичина і Буковина мали стати українськими провінціями в її складі (т. зв. коронний край). Це була безперечна перемога молодої української дипломатії. Україні вдалося зберегти свою державність та отримати міжнародне визнання (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 137 – 150).

Слова про гідний і почесний мир були написані під враженням перших звісток із Бреста. Згодом, коли голова української мирної делегації О.Севрюк

«зустрівся на Волині з проф. М.Грушевським й оповів йому про вислід своєї і тов[аришів] місії, то проф. Грушевський розплакався. […] Тому, бо москалі, що обкидували професора наклепами, ніби він служить знаряддям австрійської чи німецької інтриги, діставали тепер в свої руки зброю проти нього, бо дійсно німці прийшли на Україну на запрошення того уряду, над яким стояв проф. Грушевський!» (див.: Жук А. Проф. М.Грушевський і Союз визволення України в роках Першої світової війни / Підготовка до друку й примітки І.Гирича // Молода нація. – 2002. – № 3. – С. 131).

Див. також: Несун М. Драма вибору. Відносини України з Центральними державами у 1917 – 1918 рр. – К., 1999; Притуляк П. Україна і Брестський мир: від підписання до виконання (1917 – 1918 рр.). – К., 2004.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 88.