V

Михайло Грушевський

Научання історії взагалі має на меті дати корективи до такого егоцентризму. Подібно до того як гуманітарні науки взагалі мають помогти людині «пізнати себе» і знайти місце для своєї індивідуальності, для свого я, давши об’єктивні міри для сього я, для його прав і претензій супроти дооколичного світу, людей і громади, так історія має вказати відповідне місце й дати об’єктивну міру для ролі й значіння даного громадянства і тої хвилі, яку воно переживає: її завдань й інтересів, планів і гасел в загальній перспективі часу.

Історія свого народу і свого краю вказує ролю і місце даного моменту в історичнім розвитку сього краю і народу: значіння й вартість тих чергових досягань, які стоять в даній хвилі, з становища історичної традиції й історичного розвою сих потреб і вимог. Історія всесвітня, вставляючи сю історичну картину свого краю чи народу в загальну перспективу світову, даючи відповідний масштаб для об’єктивної оцінки її змісту, запобігає переоцінці сих національних мотивів, інтересів, заслуг і обов’язків з становища загального історичного процесу – остерігає від переборщень в національнім егоцентризмі: від надмірної переоцінки своїх національних вартостей, заслуг і інтересів.

В епохи інтенсивного національного будівництва такі корективи против гіпертрофії національного самовеличання і виключності дуже потрібні й на їх треба звернути увагу й нам в даний момент. Зовсім не бажано нашій країні дістати покоління національних Нарцисів, хвалькуватих і самозалюблених до затрати всякої об’єктивності.

Але поруч із чисто національним або державним гіпертрофированим егоїзмом чи егоцентризмом ще може бути, і таки без сумніву зовсім реально єсть і існує егоцентризм расовий, напр., егоцентризм «арійський» чи «білий», який протиставляє себе расі семітській або расі жовтій, егоцентризм германський або слов’янський, егоцентризм християнський або католицький і т. д.

Я спинюсь на найбільш нібито ліберальнім, широкім, свобіднім «від усякої узості» і тому особливо спокусливім – се одмічений мною вище егоцентризм європейський. Він існує, він сильний. Ми стрічаємось з ним не тільки в сфері теорії – в надмірній оцінці європейського життя й європейської культури (з її колоніями включно) як такої, в котрій нібито замикається все істинно цінне, що єсть в людськім житті взагалі, і поза нею нібито й нема нічого, що варто було цінити і з чим рахуватись.

Така короткозорість дуже шкідлива навіть в теоретичній сфері. Легковаження всього, що діялось поза європейським обрієм, нічого доброго не може дати. Але теорією справа не кінчиться. Ми стрічаємось з дуже прикрими, просто-таки ганебними проявами чи приложениями такої європейської виключності там, де інтереси різних європейських конкістадорів стрічаються з-поза європейськими народами й краями.

Скільки ми чули за останні десятиліття фактів всякого європейського звірства в колоніях і різних екзотичних краях, потоптання всяких інтересів, прав Божих і людських, яке оправдувалось тим, що воно діється в інтересах поширення єдино спасенної європейської культури, європейської цивілізації над якоюсь іншою, так само як колись всякі звірства оправдувались мотивами навернення «невірних» на єдино спасенну віру католицьку й поширення її!

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 273 – 274.