Як зложилася Українська Центральна Рада

Михайло Грушевський

Велика хвиля визволення поставила перед українським народом великі завдання.

Треба було забезпечити волю України, відновити її старе народовластя, право народу самому правити всіма своїми справами. Діло велике, час такий, якого не було від часів Хмельниччини – упустити його не можна було. Треба було відложити все інше, а взятися до сього діла – до забезпечення політичних прав українського народу й інтересів його трудящого люду. Для сього зараз же, як упав старий режим, українці всіх партій і напрямків постановили об’єднатись у спільній, одностайній політичній організації на весь час, поки не буде осягнена спільна мета: широка національно-територіальна автономія України в федеративній демократичній Російській Республіці, інакшими словами – поки українському народові разом з представниками інших народів України не буде забезпечене право рішати всі справи свого краю на місці, у всенародних зборах чи соймі України, тільки деякі справи віддаючи на рішення і під управу Думи і правительства Російської Республіки.

Потребу такого об’єднання піднесла в перших же днях революції стара політична організація українська, заснована тому двадцять літ, а останніми літами звана Товариством українських поступовців (ТУП). Після того, як українське політичне життя по коротких днях свободи було загнане знов у всякі нетрі поліцейськими нагінками, товариство се існувало як організація потайна, і ставило своєю метою об’єднувати свідоміших українців, поступових і демократичних, на сім спільнім для всіх домаганні: автономії України в федеративній Росії.

В перших днях марта воно постановило зробити свою діяльність одкритою і дати почин до тіснішого об’єднання всіх українських демократичних течій і напрямів в політичній організації, що буде йти до сеї мети. По кількох днях переговорів дня 7 березня (марта) організувалась спільна рада всіх київських українських організацій під назвою Української Центральної Ради. До неї ввійшли крім представників Товариства українських поступовців представники соціал-демократичних груп, кооперативів, робітників, військових, студентів і культурних та професійних товариств і організацій київських.

Коли по Україні понеслася звістка про сю організацію, з різних сторін, з міст, з сіл почали приходити до неї заяви, писані чи через депутатів, що українське громадянство признає сю Раду тимчасовим українським національним урядом на цілу Україну. З тим присилалися і представники українських громад з місць, щоб їх включити в Центральну Раду як членів.

Одначе таке доповнення з місць робилося без певної системи, більш припадково. Тому, щоб надати Центральній Раді характер справжнього представництва всього організованого українського народу, рішено якомога скорше скликати з’їзд представників організованої української людності цілої України. З’їзд сей призначено на Великодні свята, 6, 7 і 8 квітня.

Постановлено, що кожда установа, яка визнає себе українською – чи буде то сільська громада, чи повіт, чи союз організацій, може післати одного представника; українські організації, які мають велике число членів, можуть прислати більше членів, пропорціонально скількості. Таким чином, українським людям, де тільки вони об’єдналися, дана була змога взяти участь в сім з’їзді і подати на нім свій голос. І справді, українське громадянство відізвалося на заклик Центральної Ради.

Хоч українських газет так як би не було ще, бо почали виходити з кінцем березня (марта) і то в такій малій скількості, що на провінцію навіть не попадали, все-таки з усіх сторін поспішили депутати на з’їзді, не вважаючи на страшенно трудну їзду. По підрахунку, що вівся при видаванні білетів, делегатів таких, що мали право голосу на з’їзді, бо мали уповноваження від організацій, було коло 900; а друге – стільки гостей, себто членів організацій, але не депутатів, які не мали голосу. Дуже багато було селян і солдатів з різних частей.

Сей Перший Український національний з’їзд прийняв такі постанови: добиватись спільними силами українського народу широкої української автономії, творити негайно її підстави і для об’єднання громадських сил краю та укріплення нового ладу дати почин до заснування крайової ради для цілої України. Для забезпечення автономного устрою ухвалив ввійти в порозуміння з іншими народами Росії, що того ж добиваються, і спільно з ними доходити федеративного устрою для Російської Республіки [Сі постанови оголошені в № 3 і 4 «Вістей [з Української] Центральної Ради [у Києві]».].

Крім того, з’їзд установив нову Центральну Раду. Вибрав голову і його двох заступників і ухвалив, щоб присутні делегати від губерній і міст вибрали по кілька членів, так само від організацій солдатських, селянських, робочих, від партій, товариств культурних і професійних, з тим щоб потім, коли організуються на місцях українські ради повітові, губернські й міські, вони могли наново вибрати своїх представників, і так само всі ті організації й партії.

Так вибрано Велику раду, що складалася з душ 120 – 130 і з’їздилася разів два, а принаймні раз на місяць, на свої збори для ухвал у важніших справах. Для постійної роботи вона вибрала Комітет з двадцяти душ. Зложений він був так, щоб до нього входили представники всіх головніших політичних і класових організацій українських. Сей комітет засідав як не щодня, то через день, і, крім того, при нім організувалися комісії для всяких справ: організаційна, військова, освітня, правнича, фінансова й інші, при них – канцелярії в усяких справах.

Примітки

…стара політична організація українська, заснована тому двадцять літ… – див. коментар до статті «Тимчасовий український уряд».

З’їзд сей призначено на Великодні свята, 6, 7 і 8 квітня – див. коментар до статей «На Всеукраїнський з’їзд» та «По Українськім національнім з’їзді, 6 – 8 квітня».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 182 – 184.