Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Як У[країнська] Ц[ентральна] Рада шукала порозуміння з центральним рос[ійським] урядом

Михайло Грушевський

Уже перші народні збори, що зібралися в Києві на великій революційній Українській маніфестації 19 березня (марта), постановили, підтримуючи центральне правительство в забезпеченні нового свобідного ладу, заразом зажадати від нього, «щоб воно міцно зв’язало справу автономії України з інтересами нового ладу і заохотило людність її до всяких жертв, а для того негайно видало декларацію, котрою б з свого боку визнало потребу широкої автономії української землі і поробило відразу всі заходи, щоб надати український національний характер її публічним установам, з захованням прав національних меншостей».

В сій справі У[країнська] Ц[ентральна] Рада намірялася послати спеціальну депутацію до центр[ального] правительства, але що становище центр[ального] правительства було хистке, і саме піднімалася справа його переформування, тож У[країнська] Ц[ентральна] Рада відложила сю справу. Передала йому через Національну укр[аїнську] раду в Петербурзі тільки поодинокі побажання, винесені Українським нац[іональним] з’їздом – організації при правительственім комісарі крайової ради на всю Україну, зложеної з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, та інші, спеціальніші домагання.

Домагання сі, одначе, зіставалися несповненими, хоч центральний російський уряд за той час уже обновився, прийнявши до себе представників соціалістичних партій, і міг поступати більш певно і рішучо. Коли Всеукр[аїнський] військовий з’їзд тим часом виніс свої, згадані вище, постанови, поручаючи У[країнській] Раді передати їх центральному урядові, У[країнська] Ц[ентральна] Рада постановила вислати свою депутацію, разом з депутацією Генерального військового комітету, щоб представити урядові домагання України: коли він хоче опертися на Україні як міцній підставі нового свобідного ладу, забезпечити собі активну поміч українського народу, він повинен усунути всяку неясність і непевність в відносинах.

Повинен признати право України на широку політичну автономію, на державне право, забезпечене їй при об’єднанні з Росією в 1654 р. і беззаконно нарушене і потоптане Романовими, подібно до того як відновив безправно нарушену Конституцію Фінляндії і навіть державну незалежність Польщі. Повинен пристати на практичні засоби для приладження управи і урядування на Україні до будучої автономії і до вимог українського життя.

Ясне бо діло, що признаючи за будучим Установчим зібранням Росії право потвердити автономний устрій України, український нарід ніяк не може відкладати до того зібрання вироблення автономного статуту її й переведення в життя тих підготовчих реформ, які зараз вимагаються життям. Самі інтереси укріплення нового ладу, спокою і свободи на Україні вимагають того, щоб центр[альний] уряд дав свою принципіальну згоду на автономний принцип щодо України і тим намітив стежку для людей неосвідомлених і політично не розвинених, які не знають, на яку їм ступити супроти домагань українського народу, та й для адміністративного персоналу, для всякого служащого люду, який також не вміє знайтися супроти жадань українізації всякого роду установ України.

З таким наказом У[країнська] Ц[ентральна] Рада вислала своїх делегатів, вибраних з різних політичних українських партій і з різних верств українського народу. 16 травня ся делегація явилася в повнім складі у голови російської ради міністрів. Доручила йому зложену нею докладну записку і зажадала, щоб прем’єр-міністр визначив осібне засідання ради міністрів для обговорення спільно з делегацією тих жадань, поставлених У[країнською] Ц[ентральною] Радою, а коли він се признав неможливим, то принаймні осібну комісію. Передала сю записку президії Петербурзької ради робочих і солдатських депутатів і окремим міністрам, котрих ближче дотикали наставлені жадання.

В своїй записці [Надрукована в № 8 «Вістей з У[країнської] Ц[ентральної] Ради» і в багатьох часописях.] делегати поясняли національну ролю У[країнської] Ц[ентральної] Ради, її організаційне значіння, вагу її голосу як виразу волі демократичних верств українського народу. Вони гаряче остерігали Тимчасовий центральний р[осійський] уряд від тої старої помилки, в яку впадають представники російської інтелігенції на Україні й російська преса, стараючися все ще представити український рух не загальнонародним, а гуртковим, інтелігентським.

Засліплені своїм класовим або національним егоїзмом, вони силкуються підтримати зневажливе відношення до сього руху. Силкуючися відгородити від сього народного руху захоплені ними позиції в зросійщених старою русифікаційною політикою міських центрах, по різних урядових і громадських установах, вони справляють центральний] уряд на хибну дорогу, яка може привести до наслідків дуже небезпечних. Нарід, який тепер так щиро і зичливо ставиться і до ц[ентрального] уряду, і до російської демократії, оберне на них всю ненависть і обурення своє, коли його сподівання будуть розбиті, і може з того виникнути справжня усобиця.

Щоб не допустити до такої небезпеки, У[країнська] Ц[ентральна] Рада закликає Тимчасовий уряд негайно піти назустріч домаганням українського народу, сповнивши його вимоги, які делегати збирають в таких пунктах:

Тимчасовий рос[ійський] уряд виявить в якімсь акті своє прихильне відношення до гасла автономії України.

Дасть українським представникам місце в міжнародній мировій конференції для участі в рішенні долі Галичини і захоплених німцями українських територій.

Заснує при Тимчасовім уряді посаду особливого комісара по справам України для ознайомлення уряду з потребами і настроями України.

Утворить посаду комісара з крайовою при нім радою на Україні.

Переведе в армії виділення українців в окремі військові часті.

Українізацію школи поширить на середню і вищу школу всеї України.

Відповідальні посади заміщатиме людьми, що володіють українською мовою й обізнані з місцевим життям.

Для задоволення українських національно-культурних потреб дасть в розпорядження У[країнської] Ц[ентральної] Ради кошти з казначейства.

Дозволить виїзд додому закордонним українцям і розмістить по Україні бранців з закордонної України.


Примітки

Передала йому через Національну укр[аїнську] раду в Петербурзі… див. коментар до статті «Чи вияснюється?». Див. також: Сергійчук В. Михайло Грушевський і українство Петрограду // Український історик. – 1997. – Ч. 1 – 4. – С. 187 – 191.

Українізацію школи поширить на середню і вищу школу всеї України – на той час міністерство освіти Росії визнало права місцевих мов як викладових для державної освіти лише в початковій школі. В Україні було дозволено відкривати приватні українські середні школи, вводити в учительських інститутах та семінаріях виклад українознавства – української мови, історії літератури, історії та географії України. Було обіцяно заснування у вищий школі кафедр української мови, історії, географії та історії права.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 188 – 190.