Українознавство на переломі XVIII і XIX ст.

Михайло Грушевський

Якщо поняття української народності не встигло у XVII – XVIII століттях остаточно сформуватися і внаслідок цього також і ідея дослідження України та українського народу в його цілості не могла увійти у свідомість, то все ж таки XVIII століття залишило наступним поколінням цінну спадщину в галузі українознавства. Понад століття автономного політичного життя (1648 – 1764) залишило глибокий і незгладимий слід на всьому укладі мислення і інтересів українського суспільства Східної України.

Вельми швидко підпадаючи під вільну і невільну русифікацію, воно в новій оболонці «благородного російського дворянства» і великоросійської культури таїть у собі ясно визначений «малоросійський» патріотизм, який викликав роздратування у поборників російського централізму. Цей патріотизм спонукає освіченіших представників українського суспільства збирати, описувати і досліджувати старий український побут, приречений, як здавалося їм, на скоре поглинання новими формами імперського життя.

З другого боку, розвивається особлива увага до історії України, в якій українські патріоти шукали умотивування своїх політичних і класових стремлінь і запитів. Не випадково із скасуванням гетьманства (1764), яке спричинило ряд інших ударів автономному укладові Гетьманщини, збігається розвиток вельми значної історико-антикварної літератури, присвяченої дослідженню історії України та її побуту. Лише невелика частина цієї літератури значною мірою розповсюдилася шляхом друкування, більшість творів цієї літератури залишилася в автографах або в невеликій кількості копій і збереглася до нашого часу в порівняно невеликих залишках [Поверховий нарис цієї антикварної літератури подано у праці М.П.Василенка: «К истории малорусской историографии», Киевская старина, 1894, XI.].

Ряд друкованих публікацій, після статей Міллера з історії козацтва (1760), розпочинається виданнями Василя Рубана, секретаря Потьомкіна. В 1773 р. виходять його «Краткия политическия и историческия известия о Малой России с приобщением украинских трактов и известий о почтах, також списка духовных и светских та тамо находящихся ныне чинов числе народа и прочая» – маленький довідник, який подає всі ці різноманітні відомості на 100 сторінках малого формату.

Потім, за спонукою відомого Олександра Безбородька і за його сприяння, В.Рубан видає в 1777 р. грунтовніші трактати: «Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 р. с изъявлением настоящего образа тамошняго правления» – невелика історична компіляція першої половини XVIII століття, як гадають, із доповненнями Безбородька і «Землеописание Малыя России» – географія і статистика Гетьманщини згідно з переписом 1764 р. За думкою Безбородька, ці публікації мусили були послужити уступом «до задуманого видання повної малоросійської історії» [Григорович, [Канцлер] кн. Безбородко, I, с. 46.], але цей задум не було здійснено.

В один рік (1777) з цими курсами української історії і географії виходить також первісток нової української історіографії: «Описание свадебных украинских простонародных обрядов» в Малій Росії і Слобідській Українській губернії Григ[орія] Калиновського, молодого племінника того ж Рубана, а два роки пізніше один з найретельніших дослідників українського життя Фед[ір] Туманський представляє тодішньому правителеві гетьманщини Румянцеву програму збирання історико-географічних, статистично-економічних і етнографічних відомостей для всебічного їх опису.

Цілком правдоподібний здогад, що під впливом цього проекту появилися пізніші описі Шафонського і Пащенка, – але вони залишилися невиданими. Вісімдесяті і дев’яності роки, крім ряду статей з історії України (загального нарису в «Топограф[ическом] описании Харьковского наместничества», 1788, декількох статей в «Географич[еском] словаре» Щекатова, статті про київські древності в «Кратком описании Киево-Печ[ерской] Лавры», 1791 і 1795 pp., великого історико-етнографічного нарису в «Описании народов, обитающих в России», 1799), принесли лише видання деяких пам’ятників в «Российском магазине» Ф.Туманського, між іншим «Летопись» Гр[игорія] Грабянки (1793) з невеличким словничком історичних реалій – попередником повнішої праці, започаткованої Вас[илем] Ломиковським («О Малороссии. О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях чиновников», 1808) – незакінченої і невиданої [Видано Лазеревським: [Ломиковский В. Словарь малороссийской старины], Киевская старина, 1894, VII.].

Із задуманих Яковом Маркевичем «Записок о Малороссии, ея жителях и произведениях» – своєрідної енциклопедії Гетьманщини – вийшла лише перша частина (1798) – дещо із історії старої (до XI ст.) і нової, із географії, етнографії і природознавства [Про неї: Лазаревский, Прежние изыскатели малороссийской старины (Нариси). ]. Значно обширніший і закінчений трактат Шафонського (1786): «Черниговского наместничества топографическое описание, с кратким географическим и историческим описанием Малыя России» залишився невиданим, рівно ж як і інший аналогічний (не такий повний) опис Д.Пащенка.

В рукописах залишився і цілий ряд історичних праць, нерідко значно цінніших у порівнянні з «Кратким описанием», виданим Рубаном, – літописі української історії Симоновського (1765), Лукомського (1770), Рігельмана (1778) і найталановитіша і цікава анонімна «История Русов или Малой России», пущена в оборот у другому десятилітті XIX ст. з іменем Георгія Кониського, здобувши надзвичайну популярність і вплив завдяки своїм художнім вартостям і ще більше – завдяки своєму впливовому гарячому українському патріотизмові і автономізмові [Час написання її залишається невідомим: поруч із здогадом Лазаревського, який її автором уважав Полетику-батька (Григорія, помер 1784), стоять здогади, які пересувають центр ваги в епоху Полетики-сина, який продовжував історичні дослідження батька у другому десятилітті XIX ст. (лист від 1812 p.). Література і огляд питання міститься у статтях О.С.Грушевського: «К судьбе «Истории Русов», («Чтения Киев[ского] общ[ества Нестора Летописца]», XIX) і в «К характеристике взглядов «Истории Русов», (Известия акад[емии]), 1908.].

Зацікавлення мовою і літературою, судячи по матеріалові, який дійшов до нас, довго обмежувалося збиранням українських слів, які здавалися найбільш цікавими, складанням словничків ідіом, які потім потрапляли до словариків реалій. Не припиняється, попри швидку русифікацію, любов до української мови, яка проявлялася і в написанні, і в збиранні творів українською мовою, і серед цих любителів знаходяться ентузіасти, такі, як відомий Лобисевич, який ставив українських авторів XVIII століття рядом «з Плавтом або Мольєром, якщо не вище» [Про Лобисевича стаття Петрова в збірнику «Статьи по славяноведению», І.].

Оцінка мови спочатку не йде далі коротких і поверхових характеристик в етнографічних нарисах під назвою «Малороссия», автори яких в дусі тогочасних сентиментальних течій рекомендують її «ніжність, приємність», «патетичні вислови, зменшуючі слова, які походять, звичайно, не від нічого іншого, як від тонкого почуття тих, які запровадили їх» (Я.Марковича «Записки о Малороссии»).

Але в перші роки XIX століття уже появляється перша спроба граматики цілковито народної мови, слобідської говірки – граматика Павловського, випадкового жителя України, якого зацікавила місцева мова, що остаточно відмирала, як йому здавалося («ни живой, ни мертвый язык», «исчезающее наречие»), і він наполягав на необхідність дослідження цієї мови перед тим, як вона остаточно зникне: «Хто ж нам тоді покаже справжній образ наших предків в минулих часах, якщо ми не збережемо сучасного образу їхніх думок і говірки».

Ця граматика була видрукувана лише у 1818 році, але була написана значно раніше, і уже на початку 1805 року була запропонована автором на розгляд Російською академією [Про ці перші кроки українського мовознавства йдеться в праці Булича «Очерки истории языкознания в России», 1904 p., і в праці Огієнка «Огляд українського язикознавства» (Записки Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка, т. 79 і 80).].

Примітки

…після статей Міллера з історії козацтва (1760)… – див.: Миллер Г.Ф. О начале и происхождении казаков // Він же. Сочинения и переводы, к пользе и увеселению служащие. – СПб., 1760. – Апрель. – С. 291 – 344; Миллер Г.Ф. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах // Чтения в Обществе истории и древностей российских. – М., 1846. – Год 2-й. – № 3. – С. 1 – 23 (О малороссийском народе и о запорожцах); № 4. – С. 24 – 57; № 5. – С. 58 – 68 (Рассуждение о запорожцах); № 6. – С. 69 – 74 (Краткая выписка о малороссийском народе и о запорожцах).

…за спонукою відомого Олександра Безбородька і за його сприяння… – Безбородько Олександр (1747 – 1799) – світліший князь Російської імперії; з 1775 р. секретар Катерини II, з 1783 р. фактичний керівник російської зовнішньої політики. О.Безбородько вважається співавтором «Короткого опису Малоросії» В.Рубана.

…первісток нової української історіографії: «Описание свадебных украинских простонародных обрядов» в Малій Росії і Слобідській Українській губернії Григ[орія] Калиновського… – див.: КалиновскийГригорий. Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и в Слободской Украинской губернии. – СПб., 1777.

…пізніші описі Шафонського і Пащенка, – але вони залишилися невиданими – спочатку опис Чернігівського намісництва здійснив Д.Пащенко у 1781 p., але його якість, очевидно, не була задовільна, тому через кілька років А.Шафонський на значно вищому науковому рівні виконав докладний та всебічний опис, який видав 1786 р. Опис 1781 р. був виданий у 60-х pp. XIX ст.: Описание Черниговского наместничества 1781 г. // Черниговские губернские ведомости. – Чернигов, 1867. – №№ 41-48; 1868. – №№ 1, 4, 6, 7, 9. Окремо: Чернигов, 1868.

У декого з істориків виникли сумніви про авторство цього опису, див.: Гапієнко А.А. До питання про участь Д.Р.Пащенка у створенні «Опису Чернігівського намісництва» 1781 р. // Питання вітчизняної та зарубіжної історії. – Чернігів, 1991. – С. 22 – 23. З огляду на значну історичну вартість включеної інформації відомий опис О.Шафонського був перевиданий ще й у середині XIX ст., див.: Шафонский А. Черниговского Наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России. – Чернигов, 1786; 2-е вид. – К., 1851.

…загального нарису в «Топографич[еском] описании Харьковского наместничества», 1788… – див.: Топографическое описание Харьковского наместничества с историческим преведомлением о бывших в сей стране с древнейших времен переменах… – М., 1788. Див. також наукове видання під ред. Д.Багалія (Харьков, 1888).

…декількох статей в «Географич[еском] словаре» Щекатова… – див.: ЩекатовА., Максимович Л. Географический словарь Российского государства. – М., 1801 – 1809. – Ч. 1-7.

…принесли лише видання деяких пам’ятників в «Российском магазине» Ф.Туманського… – у виданні публікувалося багато матеріалів до історії України: Літопис Грабянки, переклад щоденника генерала П.Гордона під час перебування в Україні у 1684 – 1685 pp., білоцерківський маніфест Б.Хмельницького (1648 р.), лист Л.Сапіги до І.Кунцевича (15.03.1622 р.), «Выписка из записи 1749 г. о происходившем в Сечи Запорожской при выборе в кошевые атаманы, войсковые судьи, писари и асаулы, также в разные места в полковники, что обыкновенно бывало в каждый год» та ін. «Российский магазин» виходив за редакцією Ф.Туманського в Петербурзі у 1792 – 1794 pp. Редактору вдалося видати лише три частини чи томи, після чого видання припинилося.

Про видавничу та редакторську діяльність відомого українського культурного діяча кінця XVIII ст. у Петербурзі Ф.Туманського писали: Белозерская Н.А. Исторический журнал XVIII в. // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1898. – № 1. – Отд. 2. – С. 61-84; Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1959. – С. 238 – 261; Шемшученко Ю.С. Наш друг Туманский. К 200-летию со дня рождения. – К., 2000; Журба О. Ф.И.Туманський // УІЖ. – К., 2003. – № 3. – С. 124-137; № 6. – С. 119-131; 2004. – № 1. – С. 111-119.

…попередником повнішої праці, започаткованої Вас[илем] Ломиковським… – цю пам’ятку видав наприкінці XIX ст. О.Лазаревський, див.: Ломиковский В. Словарь малороссийской старины, составленный в 1808 г. – К., 1894. 2-е вид.: Київська старовина. – К., 1992. – № 2. – С. 70-76; № 3. – С. 22-27. 2 вид. – переклад І.Лепші з першого видання. Про праці та особу В.Ломиковського писав: Заремба С.З. Василь Ломиковський та його оточення // Київська старовина. – К., 1993. – № 4. – С. 82-87.

Із задуманих Яковом Маркевичем «Записок о Малороссии, ея жителях и произведениях»… – про особу історика та його твір писали: Лазаревский A.M. Прежние изыскатели малорусской старины: Яков Михайлович Маркович // Киевская старина. – К., 1894. – № 12. – С. 349-387; Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження: друга половина XVIII – середина XIX ст. – Харків, 1997; Сарбей В.Г. Праця Я.Марковича «Записки о Малороссии, её жителях и произведениях» // УІЖ. – К., 1999. – № 1. – С. 56 – 68; № 2. – С. 15-27.

…літописі української історії Симоновського (1765), Лукомського (1770), Рігельмана (1778)… – див.: Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах, собранное из разных историй иностранных, немецкой – Бишенга, латинской – Безольди, французской – Шевалье и рукописей русских чрез бунчукового товарища Петра Симоновского, 1765 года // Чтения в Обществе истории и древностей российских. – М., 1847. – Год 3-й. – № 2. – 159 с; 1848. – Год 3-й. – № 8. – 18 с; Лукомский С. Собрание историческое из книг древнего писателя Александра Гвангина и из старых русских верных летописей абшитованним полковим обозним Стефаном Василиевим сином Лукомским сочинённое в малороссийском городе Прилуке 1770 году // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 1878. – С. 321 – 372; Ригельман А.И. Летописное повествование о Малой России // Чтения в Обществе истории и древностей российских. – М., 1847. – Год 2-й. – № 5. – С. 1-100; № 6. – С. 101-219; № 7. – С. 1-108; № 8. – С. 109-201; № 9. – С. 43-187; 1848. – Год 3-й. – № 6. – С. 1-50.

Час написання її залишається невідомим… – питання авторства «Истории Русов» досі залишається відкритим; див. деякі з численних монографій та опрацювань про цей визначний твір українського історіописання: Яковлев А. До питання про автора «Истории русов» // ЗНТШ. – Львів, 1937. – Т. CLIV. – С. 71-113; Возняк М.С. Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика: «История русов» у науці і літературі. – К.; Львів, 1939; Borschak Е. La légende historique de І’Ukraine: Istoria Rusow. – Paris, 1949; Ільїн О. Олександр Маркович – автор «Історії русів» // Сіверянський літопис. – Чернігів, 1996. – № 1. – С. 75 – 79; Кравченко В.В. Поема вольного народу: «Історія русів» та її місце в українській історіографії. – Харків, 1996; Мишанич Я. «Історія русів»: історіографія, проблематика, поетика. – К., 1999; Мішуков О.В. Європейський контекст «Історії русів». – К., 1999.

Про Лобисевича стаття Петрова в збірнику «Статьи по славяноведению», І – див.: Петров Н. Один из предшественников Ив. Петр. Котляревского в украинской литературе XVIII века: Афанасий Кирилович Лобысевич // Статьи по славяноведению. – СПб., 1904. – Вып. 1. – С. 57 – 63.

…граматика Павловського, випадкового жителя України, якого зацікавила місцева мова… – див.: Павловский А. Грамматика малороссийского наречия. – СПб., 1818. Через кілька років він видав доповнення до своєї роботи, враховуючи критику, висловлену Н.Цертелєвим: Павловский А. Прибавления к грамматике малороссийского наречия или ответ на рецензию на оную грамматику. – СПб., 1822.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 233 – 236.