Новий хозарський текст про війни Олега

Михайло Грушевський

На сторінках нашого журналу не може зостатися без обговорення недавня нахідка сучасної хозарської звістки про війни Олега Віщого – незалежно від того, як би кінець кінцем не випав осуд автентичності сього тексту. Не маючи підстав відразу осудити його як неавтентичний, ми повинні звернути на нього увагу всіх, хто займається старою історією України.

В кінці 1912 р. в нью-йоркськім тримісячнику «The Jewish Quarterly Review» (New Serie, vol. IІІ, № 2) відомий гебраїст д-р Шехтер [Schechter] опублікував під заголовком «An unknown Khazar document» («Незвісний хозарський документ») фрагменти невідомого досі листа з X віку якогось анонімного хозарського книжника про Хозарію. Рік пізніше звісний петроградський гебраїст, ак[адемік] Коковцев в «Журнале Минист[ерства] нар[одного] просв[ещения]» (1913, за місяць падолист) на підставі факсиміле, опублікованого д-ром Шехтером при згаданій статті, подав свою пробу перекладу і толкування сих фрагментів («Новый еврейский документ о хазарах и хазаро-русско-византийских отношениях в X веке ).

Маючи таким чином дві аналізи сього документа, переведені двома авторитетними спеціалістами, можемо здати собі першу справу з значення сього нового документа.

Складається він з двох сполучених разом листків, здається, паперових, що походять з бібліотеки старої каїрської синагоги, звісної вже в документах XI – XII в. як синагога палестинських жидів. Рукописі її передані нинішньою англійською адміністрацією Єгипта в Кембриджську і Оксфордську бібліотеку (в тім і наш документ тепер в Кембриджській університетській бібліотеці) походять в значній частині також з XI – XII в. Палеографічні прикмети наших листків також вказують на XI – XII віки: листки сі великості 20×15 см, записані з усіх сторін великим квадратовим письмом, з характеристичними прикметами XII, найдальше XI віку. Зміст їх вказує на середні десятиліття X віку – правління хозарського царя Йосифа, від котрого маємо вже звісний лист-відповідь на запитання Хосдая Ібн Шапрута.

Нові фрагменти походять з аналогічного листа, писаного якимсь хозарським книжником-юдаїстом, чи прирожденним жидом, незвісним на ім’я, і переслано з післанцями, – може, також Хосдая як відповідь на його запитання про Хозарію і хозарських юдаїстів (автор згадує про «послів твоїх», що прийшли морем в Константинополь). Автор себе не називає по імені; з того, що він зве царя Йосифа «своїм паном», а про хозар говорить як про своїх, виходить, що се був хозарський підданий; місце писання не видне.

В тих фрагментах, які маємо, автор оповідає з початку історію запровадження жидівської віри в Хозарії, за панування якогось Савріїла, жида з роду; потім наступає історія хозарської політики від сього Савріїла почавши і при його наступниках: царях Веніаміні, Ароні й Йосифі, – її наводжу в цілості. На жаль, в деяких місцях листки роздерті, в однім місці кусник видертий, так що не можна вповні зв’язати тексту; в ламані скобки взяті слова, доповнені по контексту в знищених місцях, в круглі – додані, для ліпшого зрозуміння до повного тексту.

«Уложив цар союз з нашим сусідом, царем аланів, бо царство аланське сильніше і міцніше від усіх народів, які живуть навколо нас, і мудрі люди поміркували: аби не повстали на нас всі народи і не прилучився й він (цар аланський) до ворогів наших. Для того [він (Савріїл) став його союзником, аби помагати] один одному в біді. І настав страх [Божий в народах], що навколо нас, і вони не нападали на хозарське царство.

[За часів царя Веніаміна] повстали всі народи на [хозарів] і притисли їх [за намовою] царя македонського (Візантії). І прийшов війною цар Асії [Ім’я по созвучності толкують як асів, ясів наших літописей, або гузів-торків. Перше ім’я справді підходить близько, але самий сей нарід виступає в оповіданні під іменем аланів.] і П-й-ніл [P-jj-nil – Шехтер здогадувався, що се поляни – але вони покриваються іменем русі. Коковцев поправляє P-jj-nil на P-c-n-k, себто печенігів.] і Македонян. Тільки цар аланів помагав [хозарам – бо] і з них частина трималася юдейського закону. Ті царі [всі] воювали против землі Хозарської, а цар аланський напав на їх землю і задав їм [удар], від котрого їм не було рятунку, і розсипав їх Бог перед царем Веніаміном.

В дні ж царя Арона почав цар аланський воювати хозарів, бо підбив його до того цар грецький. Арон же найняв на нього царя турецького [Турки означають звичайно угрів, які до останньої чверті IX в. зіставалися в чорноморських степах, але ся може бути війна з пізнішого часу.], бо був [з ним у приязні] і впав цар аланський перед Ароном і взяв він його в неволю живцем. І показав йому [цар велику честь] і взяв його доньку за жінку свому синові Иосифові. Тоді [присяг] йому аланський цар на вірність, і пустив його цар Арон [в землю його]. І від того дня напав страх перед Хозарами на народи наоколо їх.

І в дні Йосифа, пана мого [цар аланський [Царя аланського вставляю тут по контексту – бо головною темою оповідання являються відносини Хозарії до аланів, їх найближчих сусідів; місце се знищене в оригіналі.] був у помочі йому], коли піднято нагінку (на жидів) в дні злодія Романа, і пан мій [довідавшися] про се, потоптав множество необрізаних. Роман [злодій післав] також великі дарунки Х-ль-г- [H-1-g-w, так виглядає се ім’я, яке може читатися або як Helgù, або як Halgù, кінцева буква w уживається для означення короткого и і о, відповідає нашому старому . Коковцев підчеркує близькість сеї транскрипції до скандинавської форми Helgi, котру норманісти вважали прототипом літописної форми Олегь.] царю Русі і підбив на його біду.

І приступив він вночі під місто Смбрю [Се ім’я пишеться в сім місці S-m-b-r-ji, а нижче S-m-b-r-j-w. Шехтер добачав тут сіверян, Коковцев, на мій погляд, дуже правдоподібно поправляє на S-m-k-r-c, себто Тмуторокань, що справді мусила в сій добі служити пунктом стрічі політичних претензій візантійських і хозарських.] і здобув його по-злодійськи (несподіванкою), бо не було там начальника і голови [Се слово Коковцев вважає власним іменем начальника, раб Хашмоная, Шехтер толкує як the head of the princes, голову князів.]. І стало се відомо большці [Се слово читається b-w-1-S-c-j, що можна читати як большаці, бульшиці, большиці; Коковцев дуже вдатно зближає його з Βαλγίτςιν τόν ?ρχοντα Βοχφόρου в хронографі Теофана ([Theophanis Chronografia] (ed. de Boor, I, с. 373) і вважає се титулом Песаха, може, царевича або престолонаслідника хозарського; слово созвучие з слов’янським больш, може, не припадково.], всечесному Песахові і пішов він розгніваний на городи Романові і побив чоловіків і жінок. І взяв він три город?, не рахуючи великого числа менших осад.

І пішов відти на город Шрши [Коковцев дуже правдоподібно вважає се назвою Херсонеса, столиці кримських володінь Візантії.] і став воювати його… І вийшли вони з землі, як хробаки… Ізраіля, і згинуло з них (грецьких людей) 90 чоловіка… і він (Песах) казав їм давати дань. І вирятував він… від рук русі і [знищив] всіх, кого знайшов там і [погубив їх мечем].

І пішов він звідти війною на Хльга і воював… і Бог понизив його перед Песахом. І знайшов він (Песах)… здобич, що захопив той в Смбрю. І сказав (Хльгў): Роман підбив мене на се. І сказав йому Песах: коли так, то йди на Романа і воюй його, як воював мене, тоді я уступлюся від тебе; а як ні – то я або згину тут, або стоятиму доти, аж відомщуся тобі. І той (Хльгў) хоч-не-хоч пішов і воював Константинію [Звичайне у східних письменників ім’я для Константинополя.] чотири місяця на морі. І згинули там вояки його, бо македоняни перемогли його вогнем. І пустився він тікати і не важився вертати в свою сторону, пішов морем в країну Парас і згинув там сам і весь табор його. І стала Русь тоді підвласна хозарам».

По сім наступають географічні відомості про Хозарію, але з них зісталося дуже мало, бо рукопись уривається слідом.

Для нас, очевидно, найбільше інтересу мають відомості про хозарсько-візантійські відносини, в котрих брала участь Русь. Хронологічно припадають вони на часи цісаря Романа, хозарського царя Йосифа і руського князя Хльг-а, в котрім справді зі значною правдоподібністю можна добачити Олега київського. Правда, по звичайно прийнятій хронології ширшої «Повести» Олег не був сучасником імп[ератора] Романа, бо вмер р. 912, а Роман настав в р. 919 (і правив до р. 944); але літописна хронологія в сій часті дуже довільна і досить сказати, що в новгородській редакції «Повести» Олег вмирає аж по році 922. В своїй «Історії [України-Руси]» ([т. І], вид. 3, с. 410 і 437) я вказав, що Олег в дійсності мусив умерти пізніше, ніж р. 912, може бути, що він дотягнув до часів Романа.

Але епізод, про котрий оповідає новий хозарський текст, належить, очевидно, до ще пізніших часів. За се промовляє ім’я царя Йосифа, котрого правління ми досі прикладали до середніх десятиліть X віку, і вся обстанова тих руських війн, про які оповідає наш текст. Війна хозарів з Візантією виникає на грунті відносин на Азовськім побережжі. Привід дає якась нагіика на юдаїстів, правдоподібно, в кримсько-азовських землях, які переходили з власті Візантії під власть Хозарії, і навпаки. За юдаїстів, які стояли в тісних відносинах з Хозарією, можливо, під її протекцією, уступається хозарський цар (бег чи ішад) Йосиф і нападає на візантійські землі. Візантія напускає на Хозарію Русь. Руське військо здобуває хозарське місто – дуже правдоподібно, що мова йде про Тмуторокань, котру Русь дійсно пильнувала опанувати в першій половині X в.

Хозари відомстилися за се походом на кримські володіння – не знати саме, в котрих сторонах, але, мабуть, таки десь на полудні, в сусідстві Дону і Чорномор’я. Перевага була на стороні хозарів. Русь була змушена видати здобич, захоплену в хозарських сторонах, розірвати свій союз з Візантією і признати якісь зобов’язання щодо Хозарії – те, що текст називає переходом Русі під власть Хозарії. Наслідком сього руський князь мусив іти походом на Візантію; він пустився морем і протягом чотирьох місяців воював візантійські землі, але кінець кінцем грецька ескадра знищила грецьким огнем його флоту і він мусив тікати в якусь країну Páras, де військо його вигибло до останку.

Коковцев справедливо завважив близьку подібність сього оповідання до звісного Ігоревого походу 941 p., як він оповідається в візантійських джерелах. Додам, що вся історія хозарсько-руської війни, як вона оповідається в нашім фрагменті, дуже близько підходить до політичних відносин на азовсько-чорноморськім побережжі, як вони виявляються в русько-візантійськім трактаті 944 р. (див. мою «Історію [України-Руси]», І, с. 417).

Супроти того, коли фіналом подій, описаних у фрагменті, прийняти морський похід Ігоря, вся історія війни з Візантією за Романа і Йосифа переноситься на 930 і початок 940-х pp. В сім часі приймати панування кн[язя] Олега на Русі трудно, розуміється (хоч все фактично зв’язане з Ігорем датується 940-ми роками, як я то вказував уже в своїй «Історії»). Тоді прийдеться думати, що ім’я Олега попало в сю хозарську війну через непорозуміння, – може, через таке мішання правління Олега й Ігоря, яке ми бачимо в різних редакціях нашої київської літописі.

Таким чином, новий хозарський лист в своїм оповіданні містить різні трудності, які не можна так легко і відразу розв’язати; вони вимагають ще докладної розваги оповіджених ним фактів. Але висувається питання – наскільки взагалі певне і автентичне се оповідання, і наскільки треба рахуватися з ним при орієнтуванні в політичних подіях сеї доби. Як відомо, звісний давніше лист кагана Йосифа і досі ще вважається деякими дослідниками сумнівним, апокрифічним літературним твором – хоч, може, й опертим на якійсь добрій історичній традиції; правда, важних доказів його апокрифічності не надано, але сумніви існують.

Вони, розуміється, підіймаються при читанні сих фрагментів, що становлять немов дублет до Йосифового листа і навіть мають дещо спільне в своїм плані, – хоч і розминаються в різних фактичних подробицях (найбільш характеристичне се, що невідомий автор представляє царя Йосифа людиною жидівського походження і зовсім виразно вказує, що Йосиф не був каганом, а тільки правителем – бегом чи ішадом, як його звуть інші джерела, тим часом як сам Йосиф представляє себе немов єдиним царем Хозарії, промовчуючи існування каганів, і підчеркує своє нежидівське походження). Як найбільш неприємну з становища автентичності обставину ак[адемік] Коковцев підчеркує се, що текст фрагментів місцями виглядає, як резюме або покорочення якогось повнішого оповідання – то значить як літературний твір (пізніший), який опирається на якімсь старшім, автентичнім оповіданні.

Що в основі нашого тексту лежить в кождім разі якесь сучасне, автентичне джерело, в тім не може бути сумніву. Історію хозарських війн, роз-повіджену в нім, не було ніякого інтересу на щось вимишляти – вона не служить ніяким тенденціям; події останньої війни, розповідженої особливо докладно, містять подробиці, позбавлені всякого загальнішого значення, які могли оповідатися просто під безпосереднім враженням недавно пережитих фактів. Але чи одповідає їх автор від себе, як перше джерело, чи черпає з якогось сучасного оповідання, се, розуміється, зістається відкритим питанням, принаймні в сій хвилі. А при черпанні чи переповіданні іншого джерела могли в такім переповідженні з’явитися і деякі недокладності, і такою недокладністю могло бути й помішання Ігоря з Олегом (хоч, щоправда, як я вже сказав, ми маємо такі помішання і в себе, в оригінальній київській записі подій X віку).

От що тим часом я хотів одмітити з приводу сього нововідкритого тексту.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Новий хозарський текст про війни Олега // Україна. – К., 1914. – Кн. IV. – С. 5-10.

Кембриджський документ, або документ Шехтера, науковці зараховують до єврейсько-хозарського листування, яке складається із листа іспанського єврея Хосдая Ібн Шафрута до хозарського царя Йосифа, відповіді хозарського правителя (відома у двох редакціях) і листа анонімного єврея з Хозарії до Хасдая (кембриджський документ), див.: Древняя Русь в свете зарубежных источников. – М., 2000. – С. 226-230.

Маючи таким чином дві аналізи сього документа, переведені двома авторитетними спеціалістами… – П.Коковцев згодом цей документ, як й інші з єврейсько-хозарського листування, опублікував у окремій книзі: Коковцев П.К. Єврейско-хазарская переписка в X в. – Ленинград, 1932. Новий переклад, який помітно відрізняється від попередніх, був здійснений у виданні: Голб Н., Прицак О. Хазарско-еврейские документы X века. – М.; Иерусалим, 1997. – С. 101 – 193.

…царя Йосифа, від котрого маємо вже звісний лист-відповідь на запитання Хосдая Ібн Шапрута – див. ранішу публікацію М.Грушевським цього документа у «Виїмках з жерел до історії України-Руси» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2004. – Т. 6. – С. 86-87).

…руського князя Хльг-а, в котрім справді зі значною правдоподібністю можна добачити Олега київського – у сучасній історіографії немає задовільної ідентифікації цієї особи. Дослідники висловили багато думок щодо того, кого можна бачити під цим іменем: київського князя Ігоря, його воєводу, невідомого правителя Тмутараканської Русі, тощо (Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы. – М., 1990. – С. 216 – 217; Князь Олег, Хелгу Кембриджского документа и русский княжеский род // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 г. – М., 2000. – С. 222-229).

…але сумніви існують – серед сучасних дослідників продовжують існувати сумніви щодо автентичності як цього документа, так і загалом єврейсько-хозарського листування X ст. (див.: Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998. – С. 65-66).

Я. Книш

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 135 – 139.