Помилка
Михайло Грушевський
Я лежав на своїй постелі й передумував один з епізодів, зачеплених попередньою розмовою. Wahrheit und Dichtung мішалися в моїх гадках.
Сталася «судова помилка».
Якісь бандити напали на сім’ю невеличкого урядовця, вбили батька, мати, слугу. Чотирилітня дівчинка одна зосталася жива. Слідча власть звернула всю енергію й дотеп свій на те, щоб з сього одинокого свідка витягнути якнайбільше матеріалу для вислідження злочинців. Нарешті удалося здобути від неї цінну вказівку: дівчинка сказала, що бачила «чорного дядю з бородою», і слідчий без труду зміркував, хто був убивець: в попередніх днях кілька разів приходив до того помешкання монтер для електричного освітлення, чорнявий, з великою бородою. Коли його показали дівчині, вона спочатку висловлялася досить неясно, потім з її слів можна було вивести, що вона пізнає в нім убійника. Справа була вияснена.
Монтер, щоправда, присягався й божився, що всьому тому убійству не причинний, і пробував не без успіху виводити своє alibi, але супроти сказаного дівчинкою се все признано неважним. Його засудили на смерть, рішення конфірмовано і до тижня «засуд виконано». А третього дня по виконанні знайшовся інший «чорний дядя з бородою», який був в хаті убитих, і дівчинка його признала без усякого вагання: був то лікар скорої помочі, що приїхав на першу вість про убійство. Дівчинка під час самого убійства, як виходило, спала, а пробудившися, бачила сього лікаря і його розуміла під тим чорним дядею.
Таким чином, слідчим суддям прийдеться знову шукати провинників, а монтерова душа пішла на рахунок «издержек производства» теперішнього «заспокоєння». Я готовий признати, що з становища методології теперішнього заспокоєння, – коли признавати метою його загальний, безпам’ятний переляк обивателя, так щоб він готовий був відректися не тільки «конституції й революції», а й усього на світі, аби лиш вернули йому просту безпечність фізичного існування, – з сього становища подібні «судові помилки» можуть мати вповні згідні з сею методологією наслідки.
Кілька таких помилок можуть навести «спасительный страх» на обивателя далеко більший, ніж сотні «справедливих» засудів скорострільної юстиції. Обиватель, навіть не вчений в семінарії, зміркує, що там, де й цілком безневинному чоловіку нетяжко переселитися на лоно Авраама з захованням всіх процедур юстиції, то ліпше й не рипатись. Як сказано в Писанії – «аще праведник едва спасется, нечестивый где явится». Правда, можливий і інший вивід з такої тези: коли й праведнику може влетіти те саме, що й нечестивому, то що за інтерес бути праведним і уникати вини…
Але все се річі ясні і без того кождому обивателю, і зовсім не нові. Мені не дає спокою одна нова подробиця у всім отсім – нова принаймні для мене: се роль маленького чотирилітнього свідка в сім епізоді. Ми привикли дивитися з певним поважанням на дитину з її безборонністю, несвідомістю, незнанням доброго і злого, – окружати її певним пієтизмом. Се помічається не тільки у людей, навіть малорозвинених, а навіть у звірят. В кождім разі легенди про малих дітей, вигадуваних дикими звірями, показують, що чоловік навіть в дикому звірю хотів би бачити ніжність і печаливість для дитини. І якого же огрублення людського почуття треба, щоб з такого малого, безборонного, невинного сотворіння зробити знаряддя суворої машини «заспокоєння».
Представте собі слідчих юристів, що пускають в рух свої слідчі штуки, психологічні підступи, аби витягнути з бідних уст дитини потрібне їм показаніє, і сих суддів, що слова дитини зробили підставою для засудження чоловіка, – і ви відчуєте те, що відчував я в сім епізоді, – симптом найстрашнішої затрати найелементарніших людських почуть, найперших здобутків людської культури…
«Жестокие нравы», і хто зна, що принесе ся «жесточ», яка культивується тепер з таким завзяттям.
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 490 – 491.