Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Загублений вік

Михайло Грушевський

Траплялось, певне, вам, добродію, коли-небудь, найкраще у потьмах, слухати яку-небудь тихеньку музику – скрипку, басолю або фортеп’ян… Зіпрешся на спинку дзиґлика або схилишся головою додолу, втупиш очі ув одне місце й сидиш нерухомо. Тихий гук музики розполоняється серед самотньої тиші й заспокоює душу. Але ви вже не прислухуєтесь до сего гуку, не розбираєте, як [звуки] єднаються там одне з другим, – під тихий вигук виходять з самих таємних куточків заховані там не рік і не другий старії спогади про минулі літа, про колись свідомих та милих людей. Ідуть ті спогади один услід за другим і сповняють серце то сумом, то важкою нудьгою, то веселощами, і самі собою усміхаються люди, і боїтесь ви засміятись, щоб не перебити якої-небудь сумної-пресумної річи, котру витягує музика. Але разом не стало чути сумного гуку, скінчав музика й дивиться на вас пильно, чекаючи похвали. З неохотою підіймаєш голову – не хочеться кидати оці старі спогади, абияк похваляєш тай просиш музику заграть ще знов: «Добре, – мовляв, – граєте ви, чудово виходить у вас ця пісня». Знов вигукує скрипка й знов придивляєтесь ви до своїх товаришів – старих спогадів, знов то скривитесь од важкої муки, що завдала яка-небудь давно минула оказія, або усміхнетесь тихим веселим усміхом. Не знаю, як вам, добродію, а для мене нема луччого над такі часи. Усе сидиш та перебираєш різні випадки, різних людей, з котрими колись зводила жартлива доля. І між цими людьми усе частіш ясується мені худе, бліде лице з добрим, але гірким поглядом, я наче чую тихий, наче розбитий голос…

Се ти, мій бідний Пархіменку, се твій розбитий голос гуде у моїх вухах. Ох, побила тебе велика недоля, розбила не тільки голос твій, усю жизнь твою покалічила, згубила. Не сердись же, брате, і не лай мене з того світу, що маю оповідати твою недолю та лихо.

Р[оку] 1884, червця 29. В[ладикавка]з


Примітки

Перша публікація – за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 24, 69 – 149.

Час написання: 29 липня – 3 вересня 1884 р. Датуємо на підставі записів автора: передмова до повісті підписана 29 червця р. 1884, на арк. 104 (тобто приблизно на середині тексту) М.Грушевський проставив дату 19 серпня, на арк. 110 зв.: 20 серпня, а в кінці рукопису: Кінець і Богу слава. Року Божого 1884 н[евільного] ж[иття] У[країнн] 230, Жовтня 3 дня ранком скінчав я повість цю у город[і] Владикавказі Мих. Заволока.

Як було зазначено вище, у цей період М.Грушевський деякі місяці називав інакше, ніж прийнято тепер. Червцем він називав липень, назва місяця серпня не змінилася, натомість жовтнем автор іменував сучасний вересень. Такі назви були властиві мовленню українців Придніпрянщини XIX ст. Ось що з цього приводу писав Б.Грінченко: «Жовтень – Сентябрь. С этим значением в словарях Левченка, Уманця і Спілки, Тимченка, в «Основе» 1862, № 9, в новейших календарях […]. У галичан – октябрь, а для сентября у них – вересень. Желех». – Словарь української мови / Зібрала редакція журнала «Кіевская старина». Упорядкував, з додатком власного матеріалу, Борис Грінченко: У 4 т. – Т. 1. – К., 1907. – С. 488. Згаданий словник Левченка (Левченко М. Опыт русско-украинского словаря. – К., 1874) якраз і був для юного М.Грушевського одним із підручників рідної мови, про що є згадка у його щоденнику (Грушевський М. Щоденник (1883 – 1884) // Київська старовина. – 1993. – № 5. – С. 22).

Текст автографа має низку помилок і неточностей в іменах дійових осіб та місця дії: наприклад, село, в якому довелося працювати головному героєві, спочатку назване Куцорилово, а далі – Безпешне; мати Пархіменка Горпина Карповна, а на с. 8 – Явдоха Карповна. Це свідчить про незавершеність роботи автора над твором. Готуючи це видання до друку, ми уніфікували імена й назви, обравши частіше вживані. Лише в кількох випадках, коли автор мав намір дописати героя по батькові, але не зробив цього, залишивши багато крапок, нам доводиться також задовольнятись крапками.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 85 – 128.