Город квіток

Михайло Грушевський

Той, хто називав її Флоренцією, городом квіток, чи городом-квіткою тому дві з верхом тисячі літ, чи мав уже перед очима чепурну, веселу, милу, як квітки, осаду? Чи було се тільки бажання тоді, аби вона розцвіла в будучності, і скромне провінціальне місто дійсно взяло собі до серця се бажання й постаралося його сповнити? Воно прийняло собі за герб гарну стилізовану лілію і розцвіло пишним цвітом, не квіткою, а кущем, повним розкішних цвітків, які скрасили собою життя людства всіх часів.

Справді, се дивно подумати, як таке зовсім невелике місто, яке в додатку не було ніколи центром якоїсь більшої держави, з якої могло б силою політичної машини штучно витягати засоби і здібності, своїми силами, з себе самого видвигнуло таку масу здібностей, творчої енергії, хисту колективного, менше індивідуалізованого, і ряд світових геніїв, і то в такій різносторонності, в таких різних напрямах.

Отчина банкового діла й світових банкістів, що держали в своїх руках фінанси цілих держав, і золотих «флоринів», що стали загальною назвою монетної одиниці для далеких країв до наших часів, огнище високої техніки, ремесла, промислу (флорентійське сукно, флорентійські роботи золотих виробів, майоліки, скла і т. ін.), – Флоренція стає заразом першим світовим центром, найбільше могутнім і продуктивним, в сфері ідеальній, в творчості артистичній, в ідейнім руху.

Тут виріс і сформувався геній Данте, що був і лишився не тільки світовим втіленням середньовіков’я, його культури й ідейного світогляду, одним з найбільших геніїв, яких видало людство всіх часів, – але й пророком італійського народу спеціально, гарячим патріотом Італії, творцем її літературної мови й літератури, що «испорченный латинский язык» середньовіччя, мову «пастухів і свинопасів», кажучи словами наших галицьких ренегатів, зробив культурним знаряддям, органом національного життя, і ся «попсована мова» здобула собі репутацію одного з найбільш гарних, милих, класичних, виразистих язиків світу.

Тут було огнище пізнішого гуманізму, студій класичної культури, «платонської академії» Медічі, літературної й наукової творчості, зв’язаної з такими йменнями, як Поджо, Піко Мірандола, Поліціано, Гвіччардіні. Тут виростала й розвивалася тосканська архітектура, з її простотою й силою. Джотто в XIV в. зробив Флоренцію джерелом і огнищем нового італійського малярства. Брунеллескі, Гіберті, Лука делла Роббіа, Донателло, Массачіо, Анджеліко з Ф’єзоле знаменують поступи будівництва, скульптури й малярства в XV в., обдаровуючи свій город рядом першорядних артистичних творів.

При кінці XV в. Флоренція стає ареною демократично-аскетичного руху Савонароли, опозиції против світової розкоші й культури панів. А по сій короткій реакції новий розцвіт блискучої штуки ренесансу, і на початку XVI в. тут заразом працюють такі світові генії як флорентинці Леонардо да Вінчі й Мікельанджело, як урбінець Рафаель, поруч першорядних старших майстрів як Вероккіо, Філіппіно Ліппі, Сандро Ботічеллі.

Яка страшенна різносторонність, яке безконечне степенування відтінків красоти від сатанинської сили й різкості [Мікель]анджело до безконечно ніжного ідеалізму Ботічеллі – від апогею титанічної сили до верху перетовченого ідеалізму. І тут же, на суворій і немилосердній практиці республіканського життя, точить свої гадки, тонкі і блискучі, зрадливі й підступні, як тонкий стилет флорентійського майстра – Нікколо Макіавеллі, а великий Галілей, прорізуючи орлім зором простори зоряного неба, робить свої вікопомні відкриття в будові вселенної…

Се якийсь бездонний, невичерпаний вулкан людської мислі й творчої сили, енергії й продуктивності – отсе невеличке місто, яке й тепер має щось небагато понад 200 тис. мешканців, а в часи того блискучого розцвіту свого, в XV–XVI в., не мало й сотні. Так як для вічності століття і година – однаково один момент, так, очевидно, для людського генія, для його творчої сили й енергії малозначними являються скількість нулів при числі мешканців і мільйони державних бюджетів. В тісних мурах невеликого міста вона доказувала часом того, чого не можна було доказати серед безконечних просторів світових держав, і в невеликих гуртках одушевлених смілою мислею й свобідною гадкою людей боротьба ідей і напрямів кресала великі, блискучі іскри й світила велетенські огні, яких деінде не здужала запалити ніяка опіка і меценатство володарів світу.

Але ся боротьба ідей і напрямів ішла не на рожах і тут, у Флоренції, її найбільший поет, її вічна окраса і слава таки вмер на вигнанні, не побачивши «свого красного святого Івана» – старої флорентійської катедри, теперішньої хрестильні. І флорентійський Медічі подавав зрадливі, підступні свої поради Макіавеллі. Дороги людської мислі й творчості тернисті були скрізь, і не стелилися вони рожами і тут, в городі квітів, «прекрасній Флоренції».

Краса творів зіставалася їй. Муки творчості забирали з собою їх творці.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 515 – 516.