Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Флоренція

Михайло Грушевський

Флоренція – нарочито невеликий при ріці Арно, Тосканської провінції, город, має одну ріку і два береги, а шість мостів, одну катедральну церкву, звану Домо (Domo), і при ній одну дзвіницю, одну хрестильню (Baptisterium) і в ній три двери, одну галерею Уфіці і одну палатинську, одну палату синьйорії і одну палату подести, одного префекта, одного корпусного коменданта і одного архієпископа (ми у Львові маємо трьох – такого міста більше нема на світі!), досить мало мешканців і масу переїжджих форестьєрів, що, як оглашенні, товчуться з двірця до готелів і з готелів знову на поспішний поїзд.

Торгує флорентійською мозаїкою, золоченими дерев’яними рамами, різьбою по дереву і різною «стариною» (antichitá). Крім того, що обслугує форестьєрів і збирає з них «на чайок», не вважаючи на свої малі розміри, служить іще й тепер одним з визначних культурних центрів сучасної Італії, має незлий університет, академію штуки й інші інституції. Взагалі живе не тільки споминами минулого, але й тепер се живе і діяльне, продуктивне місто…

Приємно, діставшися з вечора з вагонної тісноти й метушні до готелю й, переспавшися добре (се ж перша умова для відповідного погляду на світ для таких помолочених життям людей, як ми з вами, панове), прислухатися зрана до гуркоту і метушні, тяжкого дихання і голосного гамору нового міста, вгадувати, як усміхнеться воно з-за відчинених віконниць до далекого подорожника, що з гіперборейських країв, наслухавшися про його красу, прийшов зложити йому вирази свого подиву і пошани, як з-за сірих рядів домів блисне весела, зеленава ріка, перепоясана лініями мостів, як з-за скруту улиці вигляне мальований контур кампаніли…

Коби тільки добра, форестьєрська погода, tempo bello, а не cattivo.

Tempo cattivo – час для невільників, рабів, а не для свобідних людей; латинське captivus, невільник, полоненик, стало з часом означенням для всього поганого, недоброго (cattivo), і погана погода – се погода невільницька. Цікава психологія віків відбивається часом от у таких притертих, звичайних термінах. Так і наше «панський», «міщанський» перейшло в загальні означення якості. І демократи в теорії, в переконаннях, на цілі віки будемо носити в своїй мові такі відгомони зовсім інших часів і понять.

Ні, Флоренція і сим разом обдаровує нас гарною, ясною погодою. Інакше як би виглядала її прославлена мила, ясна краса?

Поснідавши на швидку руку, біжимо тісними уличками, повз мармуряну церкву Марії Новелі в напрямі соборної площі, «п’яцца Домо» (Piazza Duomo). Флоренція вся така маленька, ціла в одній жмені, що за кілька хвиль уже висувається з-за рогу мережана стать кампаніли, чи, як тут її звуть, – вежі Джотто, високої й рівної, стрункої та пістрявої, як мережана братська свічка перед ставником, а далі й мережані, пожовклі мури старої хрестильниці і така ж мережана, але ясна й блискуча нова фасада Домо. Виложені різнокольоровим мармуром гладкі, слабо модельовані стіни хрестильниці – сеї старої катедри Флоренції, – білі поля з зеленими та темно-червоними обрамуваннями, дали раз назавсіди приклад і взірець її церковним будовам.

Собор у Флоренції

Таким мережаним мармуровим одінням прибрано й кампанілу, й мури нової катедри – св. Марії del Fiore «квітної» (від флорентійської гербової лілії), і різні інші флорентійські церкви (Марії Новелі, св. Хреста), так що сі мережані різнокольорові церкви стали характеристичною прикметою й приналежністю Флоренції. Глянеш і пригадаєш собі відразу всю суму вражень, зв’язаних з сим містом. Дійсно, досить нехитрі, гладкі й присадкуваті фасади флорентійських церков сього тоскансько-романського стилю, характеристичного для Флоренції, вимагають якоїсь декорації для оживлення гладких, немодельованих стін будови. Але, як кажуть німці, Spass gilt nur einmal, і ся мармуряна мозаїка, зовсім незла сама по собі, наскучає, коли її бачиш все ту ж саму, на цілім ряді флорентійських будов.

На хвильку заглядаємо всередину катедри, темну і бідну, сильно порожню: аж жаль, що розкішний архітектурний скелет Брунеллескі не був прибраний всередині замітніше. Кілька надгробників, старий портрет Данте, бронзові різьблені двері сакристії й такий же саркофаг з мощами за олтарем. Інтересніша внутрішність хрестильниці, з старими мозаїками, XIII і XIV віку; її восьмикутна будова, на взір Пантеону, послужила взірцем для ряду інших будинків Флоренції. Але головна краса її – єдині в світі бронзові двері: старші Пізано (1330), новіші дві – Гіберті, з першої пол. XV в.; особливо гарні головні, проти катедри, з десятьма рельєфними образами на біблійні теми. Напроти дверей Пізано – старі аркади галереї розкішної готики XIV в., лоджія Бігалло, де виставлялися знайдені, підкинені діти.

З катедральної площі проходимо на площу Синьйорії перед «стару палату», з її легкою, мінаретовою вежею, і заглядаємо на її внутрішнє подвір’я з гарним жовтогарячим колоритом полудневого сонця. Позираємо на колишню сторожівню (одвах) – гарну «лоджію Ланці», прикрашену численними бронзовими й мармуровими різьбами. І через тісну галерею «Уфіцій» ідемо на «старий міст», обліплений, як ластовиними гніздами, старосвітськими будиночками, що критою галереєю лучить «стару палату» з новішою палатою Пітті на другім боці.

Через отвори моста довго любуємося ясно-зеленим Арно, що, стриманий загатою, здається ніби й справді поважною рікою; любуємося його побережжями на лівім боці й тісними купами домів, що звисають над ним з правого. Нарешті сідаємо в вагон трамваю й піднімаємося ним на горби сусіднього Фієзоле, любуючися звідти розложистою долиною, гарною панорамою міста, з круглою, рудим череп’ям критою, банею катедри й кампанілою в центрі, й безконечною перспективою вілл, палат, домків серед цвітучих городів і темних куп кипарисів наоколо.

«Хто опише красу сього виду на город штуки Тоскани й цілого світу – Флоренцію й сади її околиці? Хто змалює її окружения від Фієзоле з його привітними вежами до блакитного горба Люкезьких гір на золотім тлі заходу, де все і все носить на собі сліди більш як тисячолітньої праці одухотворених людей. Як водна лілія виринає над дзеркалом озера, так красується Флоренція на сім чудовім тлі з своїми вічними творами, своїм невичерпаним багатством.

Від сміливої, легкої, як повітря, вежі палати, що піднімається, мов струнка щогла, до чудової будови Брунеллескі – чудової бані катедри; від старого дому Спіньї до найвеличавішої палати, яку бачив світ, – дому Пітті; від монастирського городу францисканів до чудового парку Кашін – все повне незрівнянної краси й грації. Кожда улиця Флоренції – цілий світ штуки; мури Флоренції – се чаша, де міститься найкраща квітка людського духу». Так писав про Флоренцію старий історик італійських городів Лео, і в сім панегірику, при деяких побільшеннях, все-таки міститься багато правди.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 512 – 514.