І.С.Левицькому, почувши
про «Старосвіт[ські] бат[юшки] і м[атушки»]
Михайло Грушевський
Ой про тебе, добродію,
Йде чутка погана,
Буцім хочеш ти тікати
Із рідного лану,
Буцім хочеш одцуратись
Геть од мови нашій
У сю добу смутка-жалю
Та розгардіяшу.
Буцім хочеш з кацапами
Вкупі працювати,
Щоб собі шаноби й дяки
Ще більше придбати.
Хіба ж тебе, наш письмаче,
Ми мало любили,
І шаноба наша тебе
Ще нездовольнила?
Хіба ж тебе на покуті
Ми не садовили
Коло Квітки та Тараса,
Куліша, Могили?
Ой і так вже нашій ниві
Усі допікають –
То посхне вона від сонця,
То з доща згниває.
Ще недавно мишва клята
Та ховрашки з’їли
Мало не все, що на ниві
Той рік зародило.
Що ж то буде, як підуть всі,
Хто дбали для неї,
Од ворогів вартували,
Од лихих злодіїв.
І згине наша нива,
І хліба не буде,
І не буде чого їсти
Бідолашним людям.
Ніччю 29 липця під 30 [1884 p.]
Примітки
Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 97–98, під назвою «Ой про тебе, добродію…» (за першим рядком).
Подається за автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 99.
Цей вірш викликаний чутками про новий твір І.Нечуя-Левицького, написаний нібито російською мовою. Насправді повість «Старосвітські батюшки і матушки» була написана по-українськи, але при першій публікації у журналі «Киевская старина» у 1884– 1885 рр. друкувалася у перекладі російською, а українськими залишились тільки діалоги персонажів.
Коло Квітки та Тараса, / Куліша, Могили – йдеться про українських письменників-класиків Г.Квітку-Основ’яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, А.Метлинського (псевдонім – Амвросій Могила).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 41 – 42.