Горе
Михайло Грушевський
(думка)
Ой горе людське, горе всесвітнє,
Де тебе тільки нема?
Скрізь ти блукаєш, в багатих і в бідних,
А за тобою нудьга та стума.
Де не погляну – все горе та сльози,
Де не ступлю – усе горе та плач.
Горе та сльози, нема і кінця вам,
Царюєте ви над землею. Ось бач –
Он там коло ґанку якійсь заволока
Маленькую мавпу, собак показав,
Коло нього дівчинка щось витанцює,
Замлілії руки сховавши в рукав.
Круг їх обступили, глядять на потіху,
Бездомнії хлопці кругом верещать,
Сміються вони, а мені не до сміху,
Сльози стоять на очах.
Через їх дерюги я бачу бідоту,
Я пісні не чую – чую щось друге –
Чую, як плачуть вони: «Люди добрі,
Ой поможіть ви нам, рідні брати, –
Їсти нема чого, під негоддю дибать,
Плачучи пісню співать –
От муки цій хай хоронить Господь вас,
Дай Біг її і повік вам не знать».
Плачуть вони, та бач, люде не чують:
«Що ж, він співає, ще й гроші бере!»
Співає? Гей… Ні, не кричатиму дурно,
Не чують, а в мене в кишені гуде.
Піду лишень геть я, та, сівши під тином,
На волі заплачу та на самоті,
За тебе, штукарю, тоді, може, легше
Тобі буде дибать та пісні співать.
1883
Примітки
Перша публікація: Пам’ять століть. – 1996. – № 3. – С. 55–56. Подається за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 2-3.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 32 – 33.