Мамін-Сибіряк й інші «сибіряки»

Михайло Грушевський

Талановитий спеціаліст від уральського і сибірського життя Дмитро Мамін (Мамін-Сибіряк) дав довшу повість «Белое золото» й оповідання «Дорогой камень» – з сибірського гірничого життя, кілька казок – все те в журналі для молодежі «Детское чтение» (1897–1898), і маленьку, але дуже інтересну книжечку «Легенди» (1898, ст. 211, 16°), з котрої подали ми вже читачам «Літ[ературно]-наук[ового] вістника» одну «легенду» в попередній книжці, а одну в отсій. Книжечка містить два довші оповідання: «Слезы царицы й «Сказание о сибирском хане, старом Кучюме» і три коротеньких: «Майя», «Баймаган», «Лебедь Хантыгая».

Всі вони мають ареною стару «велику Татарію», полудневу Сибір теперішню. Перше з них оповідає історію дівчини, котру відібрав собі старий хан у свого міністра; міністр помстивсь, казавши задушити старого хана, і висадив сю дівчину на царство, вирізавши, без її відомості, всю родину старого хана. Зістався тільки один хлопчина, схований між пастухами, й йому виблагала життя у свого міністра цариця; хлопець виріс в’язнем; цариця навідувалась до нього як слуга, і він полюбив її, не знаючи, хто то вона. Він зчинив повстання потім, і цариця загинула в нім, своєю смертю викупивши розлиту задля неї, хоч і без її волі, кров, – досі від неї в’янули квітки, а тепер з її сліз вони повиростали.

Як бачимо, конструкція досить штучна і заразом – шаблонова, але краса полягає в колориті татарського життя, зібраного з легенд і казок і переданого автором дуже талановито; поетичний, легендарний тон, підправлений легенькою іронією, і оригінальні образки сього далекого й чужого нам життя.

Оповідання про Кучюма (останнього сибірського хана, вигнаного московськими козаками) подає татарську легенду на тлі історії окупації Сибіру (кінець XVI в.); на мій погляд, вона удалась менше: менше кольоритна, більш однотонна, – здається, тому, що історичні рамки, в котрі уложив сю легенду автор, зв’язали його творчість; але декотрі епізоди її дуже інтересні.

З менших оповідань «Майя» – історія сильного кохання хана до своєї полонянки, колоритна, хоч трохи сентиментальна. «Лебедь Хантыгая» – історія, як старий поет, розчарований утіхами життя, шукав життєвої премудрості й найшов її в науці справедливості й любові; трошки сей фінал несподіваний і якось недороблений, а сама наука більше пригадує д. Маміна, ніж того анахорета, що її дав. «Баймаган» становить виняток – се сучасна побутова сценка з життя киргизів, трохи занадто вже примітивної конструкції (молодий киргиз у сні бачить свою будучність і під впливом сього міняє свої плани), але як побутовий жанр вона дуже гарна.

На Сибір взагалі тепер мода в російській белетристиці, але се не культурна Сибір будуща, що тепер встає перед очима кождого інтелігента з огляду на нову велику залізницю, а давня і сумна Сибір заслання і бідних дикунів, описана з таким талантом і успіхом Короленком. Останніми роками з значним успіхом виступив на сім полі поляк Вацлав Сєрошевський (спочатку писав під псевдонімом «Сірко»): засланий на Сибір, він основно вистудіював тутешні краї й життя, засвідчивши се монографією про якутів, недавно (1896) виданою Російським географічним товариством, і рядом оповідань з сибірського життя (пише по-російськи й по-польськи).

Новіша його російська повість «В сетях» («В сітці», 1898) описує тяжкі обставини життя висланих «на поселение» (себто тільки для мешкання, не на каторжні роботи) до якутів. Сі засланці мають удержуватись від якутських громад і стоять від них в дуже прикрій залежності. Герой оповідання хоче дістати кусник землі, щоб мати власне господарство, пробує господарити, але все розбивається на перешкодах якутів, і він нарешті тікає; на щастя, якраз приходить його увільнення, й він не поносить кари.

Сюди ж належить похвально прийняте критикою оповідання Єлпатьєвського: «Едут» («Ідуть» – «Русское богатство», 1897) – поворот з заслання супругів, зовсім знищених морально сим засланням; він же дав останніми часами кілька дрібних, але з талантом написаних оповідань, вже не сибірських («В кухне, «Вылечил», «Спирька»).

1896 p. вийшла й звернула на себе увагу книжка: «Из мира отверженных. Рассказы бывшего каторжника» Л.Мельшина. Вона пригадала звісну книгу Достоєвського: «Из мертвого дома», хоч не дорівнювала її глибиною. Потім вийшла дальша серія сих оповідань («Русское богатство», 1897 і 1898), але вони трохи розчарували критику: в сій новій серії вона не запримітила того розуміння душі сих «отверженных», що було дороге у Достоєвського; показалися деякі фальшиві нотки, якась чужість у відносинах автора до того світу, що він малював.

Інший екс-засланець Константин Станюкович, автор славних «Морських оповідань» («Морские рассказы») і взагалі спеціаліст від моря, дав кілька дрібніших речей, але нічого визначного.

Примітки

одну «легенду» в попередній книжці, а одну в отсій – йдеться про оповідання Д.Маміна-Сибіряка «Майя» і «Баймаган», опубліковані в 1898 р. у 10-й та 11-й книгах ЛНВ в перекладі М.Грушевського.

з огляду на нову велику залізницю – у 1891 р. в Росії почалося будівництво Великої Сибірської залізниці від Уралу до Тихого океану. Роботи велись одночасно на кількох ділянках. У 1896 р. в постійну експлуатацію була здана ділянка Челябінськ – Омськ, у 1897 р. – до Красноярська, у 1900 р. – до Владивостока. Повністю цей грандіозний проект був завершений у 1908 р. Крім великого економічного ефекту, будівництво також спричинило великі перетворення в житті місцевого населення.

описана з таким талантом і успіхом Короленком – у 1881–1885 pp. В.Короленко відбував заслання в Якутській обл., тому знав цю дійсність з власного досвіду. Чимало його творів написані на основі цього матеріалу, зокрема, оповідання «Убивец» (1882), «Сон Макара», «Соколинец» (1885) та ін.

монографією про якутів – йдеться про видання: Серошевский В. Якуты. Опыт этнографического исследования. – СПб., 1896.

пише по-російськи й по-польськи – В.Сєрошевський художні твори писав, як правило, польською мовою, деякі з них перекладав російською.

книжка: «Из мира отверженных» – Л.Мельшин – один із псевдонімів П.Ф.Якубовича, народовольця, який після арешту, у 1887–1895 pp., відбував каторгу в Сибіру. «В мире отверженных» (така насправді назва твору) – цикл автобіографічних нарисів про Акатуйську каторгу. Нариси вперше публікувалися у 1895–1898 pp. у журналі «Русское богатство».

звісну книгу Достоєвського: «Из мертвого дома» – книга нарисів, написана Ф.Достоєвським невдовзі після повернення з каторги – у 1861–1862 pp. Це оповіді про реальних в’язнів, яких зустрічав письменник, і одночасно – своєрідний філософський твір, головною ідеєю якого є Свобода як основна умова людського існування.

екс-засланець Константин Станюкович – один із основоположників російської мариністичної літератури; народився і дитячі роки провів у Севастополі, згодом кілька років служив на флоті. У 1885–1888 pp. відбував заслання в Сибіру. Збірка «Морские рассказы» вийшла друком у 1888 р., у 1891 р. була видана збірка оповідань «Моряки», крім того, К.Станюкович написав кілька повістей на морську тематику.