Л.Толстой

Михайло Грушевський

Лев Толстой виступив в пресі з двома статтями літературно-публіцистичного характеру. Більша й важніша з них називається: «Что такое искусство?» («Що таке штука?») і друкувалась у московській часописі «Вопросы философии й психологии» (1897, V і 1898, І, осібно в XV т. його Писань, ст. 240, 16°). Толстой каже, що почав був писати про се вже перед 15 літами, думав відтоді над сим і дав результат своїх довголітніх гадок у сій справі; дійсно, аналогічні з висловленими тут гадками стрічались і в давніших його писаннях.

Він починає критикою естетичних теорій (познайомившись з ними, як видно, здебільшого з других рук); сам він означає штуку так: штука є діяльність чоловіка, в котрій він свідомо, певними зверхніми знаками передає іншим почуття, які сам відчуває, а інші люди підпадають їм (заражаються – як в інфекції) й переживають їх. Задача штуки – лучити людей, передаючи певне почуття від автора публіці й злучаючи членів самої публіки одностію певного почуття; вона має служити способом до спільності людей.

Справжня штука є лише та, що дійсно надає певне почуття, і то не якомусь певному кружку людей, а всім людям; справжня штука загальна, космополітична, всесвітня. При тім вона може бути доброю й злою; добра вона тоді, коли надає або релігійні почуття – почуття своїх відносин до Бога і братерства всіх людей (в сім братерстві всіх людей Толстой бачить головний зміст сучасної людської релігії), або прості життєві почуття, спільні всім людям, – почуття веселості, розчулення, бадьорості, спокою і т. ін. Тільки сі два роди почувань можуть бути предметом доброї змістом сучасної штуки.

Виходячи з сих поглядів на справжню штуку й її задачі, Толстой дуже остро бере сучасну. Насамперед, на його думку, тепер штуку заступають тільки імітаціями штуки, бо вона стала професією людей, джерелом доходу. Імітують її то повторяючи давні т. зв. поетичні сюжети, то надолужують реалізмом – імітацією дійсності, то ефектами, то інтересним змістом, опертим на студіях, і т. д. Далі, ся сучасна штука служить потребам і зрозуміла тільки невеликому числу естетично розвинених; появляються напрями, приступні для розуміння все менших кругів адептів, як декаденти, символісти, імпресіоністи, маги і т. д., і заноситься на утвори, що будуть зрозумілі тільки авторові.

Головно ж, що у нової суспільності, позбавленої релігії, штука, замість тої двоїстої мети, яку ставить їй Толстой, служить виключно тільки для утіхи публіки, й критерієм її стала красота, а не доброта. В результаті він порівнює сучасну штуку з проституцією і її головний вплив бачить у розпусті. Він заповідає упадок сій шкідній штуці й пророкує нову – всесвітню, загальну, непрофесіональну: в початкових школах будуть подаватись початки всіх штук, аби кождий, хто має талант, міг творити в кождій, і штука буде служити тільки тій двоїстій меті, яку їй ставить Толстой.

Розуміється, нема потреби розбирати сю теорію. Сильний артист, Толстой вже не раз показавсь дуже слабеньким філософом, і його нова теорія штуки в цілості не може видержати й найпоблажлившої критики. Він виходив, очевидно, з справедливих спостережень над деякими хоробливими формами в сучасній штуці, над витворенням певних дивачних, ненормальних напрямів, призначених тільки для тісних кругів людей з подібно ж попсованим смаком, з другого боку – виходив із справедливої й дуже старої гадки, що утвори штуки повинні оцінюватись не тільки мірою красоти, артизму, техніки, але й мірою своєї внутрішньої вартості, цінності з огляду на інтереси й мети загальнолюдського поступу.

Він і мав повне право критикувати сучасну штуку з сих поглядів та ставити певні desiderata на будуще, але він дуже стягнув свою теоретичну мірку, прикладаючи її на практиці, й для того майже вся нова штука опинилась в категорії фальсифікатів, імітацій штуки, тимчасом як не можна ж заперечити, що артист може віддати певне почуття і «поетичним сюжетом», і реалізмом, і інтересом оповідання, й сі способи не перешкодять сьому утвору осягнути певне враження, а значить – бути утвором штуки; з другого боку – він безпотрібно вніс вимогу абсолютного універсалізму.

Прецінь річ ясна, що абсолютно універсального, для всякого чоловіка однаково зрозумілого утвору штуки бути не може. Автор сам, очевидно, відчував сю трудність – признає в однім місці утворами справжньої, доброї штуки «Розбійників» Шіллера, романи Діккенса, Гюго, Достоєвського, на інших же, згадавши за вимоги універсалізму, налягає на біблійну історію про прекрасного Йосифа; та очевидна річ, що для канібала, для котрого добро тільки в тім, щоб когось з’їсти, і зло тільки в тім – якби його хто небудь із’їв, артистичний вплив прекрасного Йосифа не існує, і він може зрозуміти його тільки дорогою духового розвою, приготування, як і зовсім некультурний європейський селянин може доступити утіхи і впливу Гюго або Діккенса тільки дорогою подібного ж розвою, приготування… Се, розуміється, не виключає того, що утвір штуки тим цінніший з суспільного становища, що більшим кругам суспільності приступний без приготування.

Додам ще, що свої власні артистичні писання Толстой зачисляє в категорію «злої (шкідної) штуки», виключивши два маленькі оповідання («Бог правду видит» і «Кавказский пленник»).

В другій статті, видрукуваній як передмова до перекладу статті Е.Карпентера «Сучасна наука», Толстой нападає на сучасну науку; подібні гадки він висловляв уже й давніше, і при кінці своєї статті про штуку він їх розвиває навіть докладніше, як у сій статті. Головний зміст його поглядів той, що сучасні суспільні науки мають на меті головно оборону теперішнього ненормального і неморального суспільного устрою, а науки математичні й природні займаються або речами безпотрібними, або результати їх служать тільки вигодам вищих верств; тим часом основні, кардинальні питання людського життя й суспільного устрою наука залишила. При тім, своїм звичаєм, Толстой не перебирає винних і невинних і, уживши сильного російського прислів’я, радий «з вошами викинути в піч і шубу». Се дуже невірно впливає на читача, а се шкода, бо в обох статтях є багато справедливих і інтересних, оригінальних гадок.

Заговоривши за Толстого, випадає згадати одно писаннячко, котре звернуло на себе увагу преси тим, що в певній мірі дотикається його, – розумію оповідання сина Толстого – теж Льва на ймення, під назвою: «Прелюдія Шопена» («Новое время», ч. 7696, 8002, 8009). Толстой-молодший дебютував уже кількома оповіданьками, переважно морального характеру в дусі теорій свого батька; але се нове є вже протестом против звісної «Крейцерової сонати» його славного батька, котру він, не називаючи ані її, ані імені свого батька, уважає шкідною устами одної з виведених осіб.

Всім звісна «Крейцерова соната» – ся гаряча й софістична атака на супружество як неморальне, неприродне явище, що мусить бути знесене в інтересах морального поступу. Толстой-син навпаки виступає гарячим оборонцем раннього супружетва, бо тільки супружество дає чоловіку можливість нормально розвиватись; сі гадки він подає в діалогах двох студентів (академіків) – жонатого й нежонатого; на його гадку, хлопці повинні б женитись ще в гімназіях, взагалі якнайраніше, на кім-будь – аби не мав відрази до дівчини.

Біда тільки в тім, що як старий Толстой за своєю теорією забув про живого чоловіка з його натуральною потребою супружеста, так Толстой-junior забув раз – за сучасні суспільні обставини, що роблять неможливими такі ранні шлюби, друге – що супружество має задоволити не тільки сексуальним, а й потребам вищої категорії, а сі потреби виясняються й оцінюються трохи пізніше.

Примітки

та й він перейшов на публіциста й мораліста – з 1880-х років Л.Толстой через суттєву зміну його світоглядних позицій більше уваги став приділяти публіцистичним виступам, а свою попередню художню творчість трактував як шкідливу панську забавку.

осібно в XV т. його Писань – йдеться про видання, здійснюване в ці роки дружиною письменника С.А.Толстою. Дослідники, однак, зазначають, що вміщений у цьому виданні текст естетичного трактату «Що таке мистецтво» не можна вважати остаточним, позаяк у ньому не враховані всі правки, внесені Л.Толстим у коректу журнальної публікації, яка готувалася приблизно в той самий час. Цей трактат у тому ж 1898 р. з’явився в англійському перекладі Е.Моода, а також уривками – в перекладі французькою.

як передмова до перекладу статті Е.Карпентера «Сучасна наука» – у 1896 р. журнал «Северный вестник» надрукував статтю англійського дослідника Едуарда Карпентера «Современная наука» з передмовою Льва Толстого. Текст статті переклав старший син Л.Толстого Сергій, однак, за його бажанням, ім’я перекладача не вказувалось.

Толстой-молодший дебютував уже кількома оповіданьками – йдеться про Л.Л.Толстого, який опублікував перше своє оповідання для дітей у 1891 р., а в 1898 р. видав книгу «Рассказы из времен студенчества Льва Львовича Толстого» та чимало окремих оповідань. Згаданий його твір «Прелюдія Шопена» згодом увійшов до збірки «Прелюдия Шопена и другие рассказы» (1900), полемічно спрямованої проти низки постулатів батькових моралізаторських творів.

«Крейцерової сонати» – у повісті Л.Толстого «Крейцерова соната» (1887–1889) висловлювалося заперечення традиційного шлюбу.