Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

О. Маковей. «Подорож до Києва»

Михайло Грушевський

Чернівці, 1897. Сторін 46.

Під сим заголовком д. О.Маковей умістив серію віршів про свою подорож до Києва; вони друкувались в часописі «Буковина» і вийшли осібною відбиткою [ся відбитка становить частину збірки О.Маковея п[ід] з[аголовком] «Наші знакомі», що друкується в Чернівцях]. Всіх віршів 20. Гуморески і іронічні спостереження чергуються з гіркими або патетичними гадками про сучасну Україну та романтичними рефлексіями. Вражіння від сучасної України та українців у автора гірке:

Не вірять нікому, не вірять собі,

не вірять в будучність народу,

боронять язиком народне добро,

а дбають про власну вигоду…

або:

Тремтить моє серце: не чую нігде

тих слів, що учила нас мати…

Де ви поховались, мої земляки,

що вас тут нігде не видати?

або:

Ой горе, біда, а не Україна!

Цураєся рідного слова!

Залляла московщина всю Україну,

залляла, як повінь Дніпрова.

Декотрі п’єси удалися авторові, напр., «Молитва» і ін., або отсе «Воскресенье», що наведу на взірець в цілості:

Далеко на заході сонце пекуче

горить над полями, як грань;

чарівно сіяє проміння лискуче

у золоті київських бань.

І легіт летить, немов віддих глибокий,

по денній степовій жарі;

втомився і я і сиджу одинокий

над синім Дніпром на горі.

Ослабло вже тіло і очі вже сонні

все бачать, неначе в імлі,

і тілько думки ще не сплять невгомонні,

вганяють по небі й землі.

Чи бачиш? Ось сонце ще блисло й потахло

і сумерк рожевий наляг,

довкола церковним кадилом запахло

і спів залунав на полях.

Заграли у дзвін на софійській дзвіниці

і гомін далеко пішов –

і враз відізвалися в руській столиці

всі дзвони аж сотні церков.

Так грімко і сумно заграли всі дзвони,

аж київські гори стряслись,

закракали на деревах гайворони

і в небо високо знялись.

Чи чуєш, як грає музика тужливо

на тисячі труб і скрипок?..

Пливуть по Дніпрови судна так сонливо –

на них міліони свічок.

На перших суднах не шумить то дуброва,

то ліс хоругов так шумить –

на чорнім судні домовина кедрова,

а в ній Україна лежить…

Дніпром, берегами сини України

ступають у тихій журбі,

у воздусі легкі козацькії тіни

проводять покійну собі.

І всі величають єї за ту силу

і славу, що мала давно,

та гучно проводять в далеку могилу

у Чорнеє море на дно…

В столиці єї ще востаннє задзвонять,

востаннє поклоняться їй, –

у морі глибокім єї похоронять

і вічная пам’ять по ній!..

Не чути нігде ні плачу, ні розпуки,

холодні серця, як леди:

зітхають з тяжкого терпіння і муки

одні лиш старезні діди.

І вся похоронна дружина спинилась

на березі й водах Дніпра,

щоби зі столицею ще розпросталась

навіки Вкраїна стара.

А з Києва вийшов у пристань Дніпрову

дітей українських гурток

і на домовину Вкраїни кедрову

поклав із васильків вінок.

І сплакали діти, побачивши мертву,

як тихо лежала сумна:

«Дамо свою кров і життя їй у жертву,

нехай лиш воскресне вона!»

І груди наставили, кровця невинна

з-під серця дітей потекла,

лиш каплю дала їй кождіська дитина –

і мати уже ожила…

Сама піднялася в своїй домовині,

як сонце зійшла між людей,

і гамір пішов в похоронній дружині

про чудо невинних дітей.

І всіх здивували похоронні дзвони,

вклонилися їй до землі:

«Дзвоніть у всі дзвони не на похорони,

а на воскресення єї!

Заграйте, музики, весело і живо,

покиньте жалібні марші;

нехай нам ся днина минає щасливо

і легко буде на душі!

Нова Україна повстала сегодня,

іде покоління нове, –

нехай же лунає скрізь слава народня,

нехай Україна живе!»

Деякі інші поезії не видержані в цілості, та мають в собі дуже часто вдатні частини; треба признатись, що іронія автора досить поверхова, чіпається дуже часто дрібниць: цілісної характеристики України за тими дрібницями досить трудно відшукати; не всі дотепи вдатні; патос автора рідко підноситься високо, взагалі ж досить монотонний. Легкий вірш, дотепні спостереження, одначе, викупляють в значній мірі сі хиби, і вірші автора читаються легко, а деякі рефлексії зістануться в пам’яті.


Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1898. – Т. 1. – Кн. 3. – С. 135 – 138. Подається за першодруком.

друкувались в часописі «Буковина» – спочатку вірші цієї збірки О.Маковей планував надрукувати в перших числах «Літературно-наукового вістника». Він надіслав їх М.Грушевському, однак висловив побоювання з приводу того, яке враження справлять вони на читачів з Наддніпрянщини, адже у багатьох віршах автор дошкульно критикує їх, насамперед за недостатню національну свідомість. (Див.: Листування Михайла Грушевського / Серія «Епістолярні джерела грушевськознавства». – К.; Нью-Йорк та ін., 2006. – Т. 3. – С. 248–252). М.Грушевський не прийняв до друку цей матеріал, але його аргументи нам не відомі, тому що письмова відповідь не збереглася. Деякі вірші друкувалися в «Буковині» (1897, № 251–256), а потім збірка вийшла окремою книжкою в Чернівцях.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 266 – 268.