О. Маковей. «Подорож до Києва»
Михайло Грушевський
Чернівці, 1897. Сторін 46.
Під сим заголовком д. О.Маковей умістив серію віршів про свою подорож до Києва; вони друкувались в часописі «Буковина» і вийшли осібною відбиткою [ся відбитка становить частину збірки О.Маковея п[ід] з[аголовком] «Наші знакомі», що друкується в Чернівцях]. Всіх віршів 20. Гуморески і іронічні спостереження чергуються з гіркими або патетичними гадками про сучасну Україну та романтичними рефлексіями. Вражіння від сучасної України та українців у автора гірке:
Не вірять нікому, не вірять собі,
не вірять в будучність народу,
боронять язиком народне добро,
а дбають про власну вигоду…
або:
Тремтить моє серце: не чую нігде
тих слів, що учила нас мати…
Де ви поховались, мої земляки,
що вас тут нігде не видати?
або:
Ой горе, біда, а не Україна!
Цураєся рідного слова!
Залляла московщина всю Україну,
залляла, як повінь Дніпрова.
Декотрі п’єси удалися авторові, напр., «Молитва» і ін., або отсе «Воскресенье», що наведу на взірець в цілості:
Далеко на заході сонце пекуче
горить над полями, як грань;
чарівно сіяє проміння лискуче
у золоті київських бань.
І легіт летить, немов віддих глибокий,
по денній степовій жарі;
втомився і я і сиджу одинокий
над синім Дніпром на горі.
Ослабло вже тіло і очі вже сонні
все бачать, неначе в імлі,
і тілько думки ще не сплять невгомонні,
вганяють по небі й землі.
Чи бачиш? Ось сонце ще блисло й потахло
і сумерк рожевий наляг,
довкола церковним кадилом запахло
і спів залунав на полях.
Заграли у дзвін на софійській дзвіниці
і гомін далеко пішов –
і враз відізвалися в руській столиці
всі дзвони аж сотні церков.
Так грімко і сумно заграли всі дзвони,
аж київські гори стряслись,
закракали на деревах гайворони
і в небо високо знялись.
Чи чуєш, як грає музика тужливо
на тисячі труб і скрипок?..
Пливуть по Дніпрови судна так сонливо –
на них міліони свічок.
На перших суднах не шумить то дуброва,
то ліс хоругов так шумить –
на чорнім судні домовина кедрова,
а в ній Україна лежить…
Дніпром, берегами сини України
ступають у тихій журбі,
у воздусі легкі козацькії тіни
проводять покійну собі.
І всі величають єї за ту силу
і славу, що мала давно,
та гучно проводять в далеку могилу
у Чорнеє море на дно…
В столиці єї ще востаннє задзвонять,
востаннє поклоняться їй, –
у морі глибокім єї похоронять
і вічная пам’ять по ній!..
Не чути нігде ні плачу, ні розпуки,
холодні серця, як леди:
зітхають з тяжкого терпіння і муки
одні лиш старезні діди.
І вся похоронна дружина спинилась
на березі й водах Дніпра,
щоби зі столицею ще розпросталась
навіки Вкраїна стара.
А з Києва вийшов у пристань Дніпрову
дітей українських гурток
і на домовину Вкраїни кедрову
поклав із васильків вінок.
І сплакали діти, побачивши мертву,
як тихо лежала сумна:
«Дамо свою кров і життя їй у жертву,
нехай лиш воскресне вона!»
І груди наставили, кровця невинна
з-під серця дітей потекла,
лиш каплю дала їй кождіська дитина –
і мати уже ожила…
Сама піднялася в своїй домовині,
як сонце зійшла між людей,
і гамір пішов в похоронній дружині
про чудо невинних дітей.
І всіх здивували похоронні дзвони,
вклонилися їй до землі:
«Дзвоніть у всі дзвони не на похорони,
а на воскресення єї!
Заграйте, музики, весело і живо,
покиньте жалібні марші;
нехай нам ся днина минає щасливо
і легко буде на душі!
Нова Україна повстала сегодня,
іде покоління нове, –
нехай же лунає скрізь слава народня,
нехай Україна живе!»
Деякі інші поезії не видержані в цілості, та мають в собі дуже часто вдатні частини; треба признатись, що іронія автора досить поверхова, чіпається дуже часто дрібниць: цілісної характеристики України за тими дрібницями досить трудно відшукати; не всі дотепи вдатні; патос автора рідко підноситься високо, взагалі ж досить монотонний. Легкий вірш, дотепні спостереження, одначе, викупляють в значній мірі сі хиби, і вірші автора читаються легко, а деякі рефлексії зістануться в пам’яті.
Примітки
Перша публікація: ЛНВ. – 1898. – Т. 1. – Кн. 3. – С. 135 – 138. Подається за першодруком.
друкувались в часописі «Буковина» – спочатку вірші цієї збірки О.Маковей планував надрукувати в перших числах «Літературно-наукового вістника». Він надіслав їх М.Грушевському, однак висловив побоювання з приводу того, яке враження справлять вони на читачів з Наддніпрянщини, адже у багатьох віршах автор дошкульно критикує їх, насамперед за недостатню національну свідомість. (Див.: Листування Михайла Грушевського / Серія «Епістолярні джерела грушевськознавства». – К.; Нью-Йорк та ін., 2006. – Т. 3. – С. 248–252). М.Грушевський не прийняв до друку цей матеріал, але його аргументи нам не відомі, тому що письмова відповідь не збереглася. Деякі вірші друкувалися в «Буковині» (1897, № 251–256), а потім збірка вийшла окремою книжкою в Чернівцях.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 266 – 268.