Перше видання «Енеїди» Котляревського
Михайло Грушевський
Перші два видання «Енеїди» Котляревського, як він сам заявив в передмові до третього видання – 1809 p., вийшли «без ведома и согласия» його, більш того – він заявив, що видавці мали рукопись «со многими ошибками и опущениями» від переписування, а, окрім того, ще самі видавці переробили в ній багато «и почти испорченную» видали під його іменем.
Дійсно, видання, зроблене самим Котляревським, має чимало варіантів, але деякі з них можуть бути тільки авторськими поправками свого власного тексту, і тільки студії над старшими рукописями зможуть з часом докладно викрити, оскільки оправданий був закид Котляревського своїм видавцям. У всякім разі видання «Енеїди» 1798 р. назавсіди зістанеться дорогою пам’яткою нашої культурної історії, первенцем нової українсько-руської літератури, першою ластівкою нашого відродження.
Перше видання «Енеїди», передруковане нижче, вийшло в виді книжки в малу вісімку (як то можна бачити з доданої фототипії обкладинки) на сірявім, досить лихім папері, і зложене було з чотирьох частин: з трьох пісень кожда має свою обкладинку і пагінацію, потім наступає «Собрание малороссийских слов», що має теж нову пагінацію і титулову картку, але сей титул уміщено на оборотній (паристій) стороні спростування «погрешностей», і вона почислена 2-ю стороною сього словарця.
По титуловій картці першої пісні наступає присвята книжки «Любителям малороссийского слова»; се була присвята, розуміється, не автора, а видавця, – у власнім виданні Котляревського її заступила інша: «С. М. К…Ю. (Кочубею) усерднейше посвящает Сочинитель». Титулові картки перших двох пісень в пагінацію не вчислено, всього нумерованих сторін 32+38+72+24. Третя пісня має сігнатуру: Часть III (на с. 1, 17, 33, 49, 65). Вірші друковано в один стовпець, по дві десятивіршеві строфи на кождій стороні, так що всі сторони переділені посередині звіздками, що відділюють сі строфи. Словарець друковано двома стовпцями і дрібнішим друком.
Се видання, як значиться на обкладинці, вийшло коштом Максима Парпури. Ім’я сього чоловіка треба конче пом’янути, говорячи про нашого первенця. Багатий конотопський «дворянин» (з старого козачого роду), він служив у Петербурзі, мав незвичайну для тодішніх часів освіту, сам працював на літературнім полі – перекладами, і вславився як щедрий меценат – по тестаменту він жертвував близько 100000 рублів на українські школи й шпиталі. Очевидно, й видання «Енеїди» Котляревського було у нього актом меценатства, проявом безкорисних симпатій до українського слова.
Котляревський міг се зрозуміти інакше. В його власнім виданні «Енеїди» вставлена нова строфа згадує між пекельними грішниками «мацапуру», котрого мучили за те, що «натуру мав він дуже бридку, кривив душею для прибитку, чужеє отдавав в печать, без сорома, без Бога бувши, і восьму заповідь забувши, чужим пустився промишлять». Судячи по тому, що Котляревський в передмові згадує тільки сі два видання – 1798 і 1808 pp., і то не ласкаво, трудно інакше розуміти сі вірші, як розуміють звичайно: як алюзію до Парпури (мацапура). Але се тільки показувало б, що Котляревський помилився щодо мотивів, які кермували Парпурою. Хтозна, чи й сам Котляревський надумав би видати свою «Енеїду», якби не видав її багатий меценат, і якби се видання не було прийняте публікою «с удовольствием». Парпура, правдоподібно, спорядив і словарець, доданий в кінці «Енеіди».
Друге видання було повторене з першого (тільки з поправленням «погрешностей») і вийшло 1808 р. в друкарні Івана Глазунова в Петербурзі, правдоподібно – накладом сього ж книгаря, з означенням: Издание второе (ст. 148+26 малої вісімки, перші дві картки ненумеровані). Се, правдоподібно, й привело Котляревського до гадки – видати своє власне видання, і воно вийшло на другий рік (1809), теж в Петербурзі, «в медицинской типографии»; на обкладинці значилося: «Вновь исправленная й дополненная противу прежних изданий».
Видання се далеко гарніше, елєгантське як на той час; титул – гравірований; формат – трохи вузька вісімка (13x22 ст.), по 25 віршів на сторону. Але друковано його, здається, з попереднього видання, а не з рукописі, судячи по тому, що тільки тим способом міг статися такий поділ строф, як бачимо: злучено по дві строфи, розділені звіздками. Окрім трьох пісень, друкованих в попередніх виданнях, тут додано ще четверту. Кожда пісня і словарець мають осібну пагінацію (ст. 29+26+48+45+18+2 ненум.). В передмові Котляревський заповідає п’яту пісню, якщо се видання «принесет удовольствие читателям», але п’ята і шоста пісні «Енеїди» вийшли аж по смерті його, в Харкові 1842 р. (ст. 38+42+75+71+77+90+32); се й було перше повне видання «Енеїди».
Тепер про наш передрук. Відповідно Desiderat’aм, поданим ще в II т. «Записок», Наукове товариство ім. Шевченка ухвалило 1896 р. видати наукове видання писань Котляревського, долучивши до нього буквальний передрук «Енеїди» з вид. 1798 р. Що у Львові сього видання не знайшлося, Товариство поручило зробити копію з примірника Петербурзької публічної бібліотеки; один з професорів Петербурзького університету піднявся перевести коректу з оригіналом, і того ж 1896 р. передруковано видання 1798 р. Але коли порівняно сей передрук з оригіналом, що набула бібліотека Товариства в сім (1898) році, показалося, що в передрук закралося чимало похибок і технічних недоладностей; передрукувавши картки з важнішими похибками і виправивши решту в кінці, Товариство випускає тепер сей передрук на ювілейне свято відродження українського письменства як пам’ятку його. План же критичного видання писань Котляревського воно відложило, довідавшись з часом, що на Україні приготовлюються аналогічні видання.
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 484 – 485.