XIV. Пѣсня свѣцкая
Михайло Грушевський
[Вище дописано іншою рукою: Psałma Swiatova; нижче – іншим чорнилом: спробовати.]
Поставълю ж я сторожейку [Сі слова написані всередині початкового великого П.] о малеикой хвилѣ,
Жеби мое(й) слѣчно(й) дамы ін(ь)ше не любили. (2)
О(й) ти орле орличейку, цо високо ляташ,
Повѣдзже мѣ всю правдо(й)ку, есьлѣ ти там биваш?
Повѣмь я цѣ новѣнейке сментне ніе весоло, (17v.)
Же юж твое слѣчне даме до шлюбу ведзіоно.
Ніехай віодо 2 ніех іо и провадзо,
А пошліе я служке свego, еслѣ за мніе дадзо?
Осядлавшы конѣченка, сам пояде за ніо
І бенде сіе пршипатривал, ци піенкніе ей пано.
Она сіедзѣ за столѣкіем міендзи паніенкамѣ,
Свѣцѣ мѣ сіе яко міесюнцъ міендзи гвяздечкамѣ;
На ніей юна злотоглава и ружовій віеніець.
Віечор добрій, слічна панно! Ям пѣршій млодзіенец.
Ци помнѣш ты, моя кохана, кіедис была панно, –
Отвѣралас оконечко и патралас за мно? (2)
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 194.