Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] А.Дмитриевский. Чин пещного действа

Михайло Грушевський

Спб., 1894, ст. 48 (відбитка з «Византийского временника», 1894, III – IV)

«Пещное действо» звертало на себе увагу істориків літератури, що пробували догледіти в нім зародку руського театру. Ритуали його, досі знані, походили з Великороси й сягають початку XVI в., а в XVII в. такий чин видруковано в Москві. В них «пещное действо» виступає як епізод [за]утрені неділі за тиждень перед Різдвом: три отроки заводяться в піч, поставлену на амвон, а прислужники, одягнені «халдеями», опалюють піч лікоподієм; зроблений з пергамену ангел спускається в піч з бані, і тоді диякони палять халдеїв. Окрім співів псалмів, при сьому ведуться короткі діалоги халдеїв з отроками між собою, з характером вульгарним і з віршуванням. В сих, отже, діалогах і бачить дехто початок релігійної драми.

Д[обродій] Дмитрієвський в своїй розправі головно застановляється над питанням про візантійський початок сього «чину». Він відшукав в бібліотеці Іверського монастиря на Афоні ритуал з 1547 p., де головні моменти того обряду виступають ті самі що в московських, хоч згаданий ритуал, призначений, як догадується д. Д[митрієвський], для співців, згадує про обряд лише побіжно.

Д[обродій] Д[митрієвський] уважає певним, що обряд сей в церкві константинопольській існував віддавна, хоч на се (раніш від XV в.) доводів певних нема (натякання, наведене з уставу X в. не досить ясне), а значить мусило перейти на Русь з самого початку християнства, бо туди перенесено було устав константинопольської церкви, що пізніше витиснув устав студійський (цікавими вказівками про існування на Русі константинопольського уставу до запровадження студійського Феодосієм, розпочинається розправа, с. 556 і д[алі]).

На доказ існування «пещного действа» в Давній Русі д. Д[митрієвський] наводить, за браком ясних свідоцтв, кілька натяків (факт, що за його лише побіжно згадує, ніби за річ відому, пілігрим Ігн[атій] Смолянинів з кінця XIV в.: питання про убрання отроків в відповідях Кирику). Зауважу, що й замітка проф. Голубинського, мовби воєвода Іван Халдієвич (що боронив Звенигород 1146 p.) походить від такого «халдея» «пещного дійства», не так маловажна, як здається д. Дмитрієвському, і доволі трудно інакше витолкувати се ім’я. Зрештою існування чину «пещного дійства» в Давній Русі зостається гіпотезою, але гіпотезою дуже правдоподібною.

На жаль, д. Д[митрієвський] не застановився над питанням про існування сього чину на Вкраїні в пізніші часи. Се примушує догадуватись, що таких фактів д. Д[митрієвський] не мав. В державі Московській дійство існувало до полов[ини] XVII в., коли відомості пропадають. Д[обродій] Д[митрієвський] догадується, що власть духовна побоялася дальшого розвитку вульгарних елементів, внесених в чин.

Щодо того значення, яке надавалось діалогам дійства в історії театру, то д. Д[митрієвський] рішуче повстає проти такої гадки. Він вказує спочатку на протест ще Симеона Солунського, літургіста XIV в., супроти погляду на сей обряд як на щось подібне до латинських містерій, а далі уважаючи на те, що ритуал XV в. нічого не каже за халдеїв і їх діалоги, а в друкованім московськім ритуалі вульгарний елемент викинуто, приходить до виводу, ще давніше висловленого д. К.Нікольським, що сі діалоги й сей елемент є пізнішим наростком, що з’явивсь під впливом західної містерії з кінцем XVI і поч[атком] XVII в.

Не входячи глибше в се питання, зауважимо, що протест Симеона власне заперечує ті ознаки обряду, які з’являються в пізніших ритуалах, а він в них бачить основну різницю з західними містеріями («ми не запалюємо печі, а уживаємо воскові свічі з огнем») – значить думки про неможливість в православній церкві чогось подібного він не підпирає. Щодо діалогів, то ритуал XV в. може їх не згадувати й припадково, бо займається головно партіями співучими, як сам д. Д[митрієвський] зауважає.

Діалоги з характером вірша і з вульгарними подробицями виступають в ритуалі XVI в., що належать до часів в[еликого] кн[язя] Василя († 1533, якщо справді се Василь III, а не цар Василь Шуйський). Окрім того, звістка про халдеїв є в записах видатків новгородського архієпископа з 1548 p., а припустити вже в той час такий широкий вплив західної містерії в державі Московській безпосередньо, чи перенесення туди модифікованого її впливом ритуалу дійства з Русі Литовської дуже трудно. Все се примушує останні виводи д. Д[митрієвського] приймати обережно.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. 11. – Кн. 3. – С. 24 – 26 (Бібліографія).

Дмитрієвський Олексій Опанасович (1856 – 1929) – літургіст та історик, доктор церковної історії (1896). Член-кореспондент Петербурзької АН (1903).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 74 – 75.