2. Склад короівщини

Михайло Грушевський

Львівська королівщина належала до визначніших щодо своєї великості; можливо, що польське правительство, хоч як щедре в роздаванні земель, щадило, бодай до певної міри, Львівське староство, щоб не підривати доходів столичного замку, якому взагалі давалося досить уваги в правительствених кругах. В 60 pp. XVI в., окрім Львова, що давав з деяких титулів досить значний дохід старості, до староства належали ще два місточка – Щирець і Глиняни і 37 сіл (рахуючи в тім села служебні й ті передмістя, що жили більше сільським життям); були то останки з трьох волостей – Львівської, Щирецької й Глинянської.

В околиці Львова лишилися при львівськім замку:

Карачинів

Врочів

Великополе

Стрільче

Блещиводи

Залісся (під Яновим)

Нове село (під Куликовим?)

Смереків

Пруси

Борщовичі

Білка

Навоз

Скнилів

Соколь-ники

Солонка Велика

Солонка Мала

Журавка

Нагоряне

і служебні («васальські») села:

Яснище

Лозина (під Яновим).

В околиці Щирця:

Лани передмістя

Піски передмістя

Міхончичі (над Щирцем)

Гуменець

Заболоття

Попеляни

Добряни

Красів

Броди

Луб’яни

Демня

В околиці Глинян:

Полонче

Полтва (Новий став)

Замостя

Прогноїв

Кривичі

Словита

Окрім того, в люстрації 1565 і 1570 pp. втягнено ще описі 15 сіл, новонаданих різними титулами різним особам, так що в сумі маємо перегляд звиш п’ятдесяти сіл, на простороні більше-менше від Янова до Бібрки й від Комарна до Глинян.

Все се були, майже без виїмків, села «давньої осади»: новоосаджених сіл можемо вказати тільки два. Одно – Броди коло Щирця, посаджене, як каже люстрація 1565 p., за старости Гербурта Одновського, коєводи краківського (старостою львівським був в р. 1538 – 1555), на ґрунтах, розроблених (розуміється – для свого власного ужитку!) селянами красівськими й лубенськими; під час люстрації 1565 р. воно вже свою свободу висиділо і було в нім уже 13 господарств (с. 369). Друге – Поручна, посаджена за старости Бажі (Barzy), каштеляна перемишльського (старостою львівським був в р. 1558 – 1569); свободу вона мала до р. 1578, і під час люстрації 1570 р. було тут 41 господарство на 22 ланах (с. 214).

Крім того, в люстрацію 1565 р. втягнено ще одне нове село – Прибинь, осаджене на ґрунті с. Жадович, виміняного від короля, уже новими його властителями; в нім було 12 господарств (с. 406). Нарешті, в Добрянах, після того, як селяни не прийняли побільшеної панщини (про сю дуже інтересну пригоду буду говорити нижче), зверхність осадила 17 нових господарств на чвертьланових ґрунтах (викроєних з селянських ґрунтів?), але, здається, вони місця не загріли (с. 366). Поза тим взагалі, категорія свобідних в селах Львівської королівщини дуже незначна: їх знаходимо в 2 – 3 селах лише і то по одному, по два (див. таблицю нижче).

Таким чином, нові робочі сили в тяглу селянську верству прибували дуже скупо. Зріст господарств також далеко не дорівнював натуральному зросту людності – се видно з порівняння дат з 1545, 1565 і 1570 pp. [Беру тільки села з докладнішими і певнішими датами.]

Отже, в 15 селах число ланів побільшилось від р. 1545 до [p.] 1565 (рахуючи з опорожненими) від 197¾ до 216, або рахуючи без непевних Добрян, від 186 1/8 До 202, отже, на 8, 6%; а число господарств в них же зросло з 355 до 452, або без Добрян з 324 до 385, отже, на 19%. В 18 селах від р. 1565 до р. 1570 число ланів зросло від 239 6/8 до 241 1/8, або без Добрян від 225 6/8 до 226 7/8, отже тільки о 1 1/8 лана, або ½ %; тим часом число господарств зросло від 500 до 512, або без Добрян від 433 до 457, отже, [на] 5½%. В 14 селах від р. 1545 до [p.] 1570 число ланів побільшилося від 172½ до 193, або, не рахуючи Добрян, – від 160 7/8 до 178¾, отже, [на] 11%; тим часом число господарств зросло від 315 до 408, або без Добрян від 284 до 353, отже, [від] 24 до 30%.

До сього додам ще кілька сіл, що дають дати тільки з двох років:

Сам по собі не тільки зріст ланів, але й господарств досить повільний, як бачимо; він показався б іще повільнішим, коли б лишити на боці кілька сіл, де числа роблять занадто сильні скоки, так що дають причину підозрівати якісь посторонні причини або й помилки в рахунку. В дійсності простір орної землі зростав в селянських руках, безперечно, далеко більше, але сей зріст нейтралізувався забиранням селянських ґрунтів під фільварки й переходом їх в руки півпривілейовані або привілейовані.

Наші описі, щоправда, скупі на такі відомості, не так, як деякі інші (див. передмову до т. III: [Грушевський, Економічний стан селян в Сяноцькім старостві], с. 10 – 11); тільки при селі Підлісках (люстр[ація] 1570, с. 237) сказано, що його державець староста барський Гербурт «зігнав» тутешніх людей (числом сім господарств) з їх ґрунтів, на їх місце посадив загородників, а ґрунти, очевидно, прилучив до фільварку.

Зрештою, се було явище загальне. Та і з порівняння чисел бачимо подекуди зменшення числа селянських ланів (напр. в Заліссі, а особливо в Острові), що натякає на якісь подібні переміни. В сумі ж число господарств зростає значно скорше, ніж простір селянського орного ґрунту: як ми бачили, він в р. 1545 – 1570 більше як [в] 2 рази випереджає зріст числа ланів, а навіть і більше, коли потрутити з нагального числа лани порожні – тоді в 14 селах в pp. 1545 – 1570 число ланів (без Добрян) зростає на 9¾ (6%), а число господарств на 69 (24%); так що зріст господарств більший о 4 рази від зросту ланів. Ще більшу різницю бачимо в зрості числа ланів і господарств в pp. 1565 – 1570: тут зріст господарств більший о 11 разів! Таким чином, надвишка господарств переважно припадає на роздроблення давніх ланів (коло ¾) – явище звичайне й загальне, стрічалисьмося з ним в попередніх оглядах і не потребуємо його толкувати.

Інтересніше – се значне число опорожнених ґрунтів в 60-х pp. В тих 14 селах, для яких ми маємо дати з pp. 1545 – 1570, число їх з 2¾ зростає до 107/8, так що під час люстрації 1570 р. вони давали тут до 6½% загального числа розроблених ґрунтів (селянських). Щоправда, в сих селах тих порожніх ґрунтів було релятивно особливо багато – взагалі вони головно припадають на львівську околицю: їх тут під час люстрації 1565 р. виказано порожніх 137/8 на 1975/12 осаджених, отже 7%. Але завсіди се число порожніх ланів досить значне.

Воно показує, що малий зріст господарств мав іншу причину, а не сам брак ґрунтів. Зрештою, й люстратори не раз завважають земельний простір, можливість осадження нових господарств (напр. в люстрації 1565 р. – про с. Пруси, Полонче, Лани Малі – с. 355, 374, 404 – «ріллі пустої є досить, на ній можна б друге стільки посадити селян» і т. ін.). Великість орних селянських ґрунтів була також досить значна, як побачимо. Тим часом людність відливала відси – значить шукала ліпших обставин. Куди, по що – люстратори не кажуть. Вони навіть про самі утечі, звичайно, не говорять, нотуючи тільки число порожніх ґрунтів, і підносять се явище тільки тоді, коли сей факт може бути звернений проти інших власників, в обороні інтересів королівщини.

Так, про с. Полтву й Замостя люстратор 1565 р. (с. 374) каже, що тутешні люди «часто розбігаються», і нижче підносить, що сусідні пани Сверчі відірвали від сих сіл чимало поля й сіножаті, «і через се відібрання поля й сіножатей від тих сіл убуло селянам прожитку, а замкові роботи, бо багато їх кинуло ґрунти й пішли собі». Подібно про щирецькі передмістя сказано, відколи державець щирецького війтівства каштелян белзький Боратинський забрав собі кілька сіножатей щирецьких, що перед тим передміщани й сусідні селяни «za poboznem czinszem dzierzawali», «багато селян по селах хочуть мандрувати через недостачу сіна» (с. 392).

Причиною до мандрівок могло служити також і обтяження селян роботою, зауважене по декотрих селах, – так, про сс. Луб’яни, Попеляни й Демню (коло Щирця) сказано, що тутешні селяни скаржилися на тяжку роботу (III, с. 369), але люстратор виправдує, що сими непривілегійованими селами приходиться надробляти малу панщину сіл привілегійованих… Нарешті, самі просто до утечі вели такі малі революції, які старости, державці або й самі ревізори переводили в сільських порядках, – їх маємо кілька дуже характерних: дві в люстрації 1565 p., а кілька інших ще в ревізорських постановах 1570 р. і мусимо коло них спинитися.

Перша мала місце в с. Туринці. Село було посаджене на волоськім праві і головним обов’язком мало данину з овець і свиней; так описує його інвентар 1534 р. Але за старостування Гербурта дістав се село в державу Станіслав Жолкевський і завів нові порядки: помірив ролі, зоставивши давнішим осадникам тільки частину їх, решту почасти вимірив для нових осадників, почасти обернув на фільварок (давніше тут фільварку не було), для фільварку завів панщину, а зоставивши в силі давніші двадцятини, запровадив іще чинш.

Життя й господарство села було змінено до непізнання – в 1534 р. тут було 28 господарств на немірених ґрунтах, що давали 28 баранів і стільки ж свиней, і кожне господарство мало значніші стада овець і свиней: з інвентаря видно, що ніхто не користав з права платити сю данину меншою грошевою сумою, уставленою для тих, хто не мав свиней і овець. В 1565 – 1570 pp. були вже тут 62 тяглі господарства на 10 ланах і 26 загородників – судячи з того, що ще на фільварок забрано певну частину ґрунтів, можна напевно сказати, що селянські ґрунти зменшено принаймні утроє! Упало й скотарство – давніша підвалина добробуту: в 1565 р. з тих 62 господарств прийшло тільки 20 штук свиней і 1 баран – себто далеко менше, скільки давніше приходило з тих 28 господарств… (III, с. 395 і VII, с. 231). Скільки з тих давніх господарств лишилося жити в нових обставинах, люстрації, на жаль, не кажуть.

Друга історія мала місце в Добрянах. Село сиділо за привілеєм німецького права від кор[оля] Володислава 1439 p., що обмежав панщину вісьмома днями роботи на рік з лану; окрім того, селяни мали давати чиншу 24 гр. і колоду вівса з лану до року. Обов’язки сього привілею задержалися протягом цілого століття без змін і, як на XVI в., виглядали дуже малими, а то тим більше, що селяни, розробивши собі нові простори, мали під собою далеко більше землі, ніж значилося за ними й платилося, так що в середині XVI в. селяни виказували лише 14 ланів під собою, а спроваджені старостою комісари наміряли їх 36!

А головно не давало спокою старостам се, що селяни несли таку мінімальну панщину: у Добрянах здавна заложено фільварок, і до нього приходилося уживати селян з дальших сіл, а місцеві тим часом, як на сміх, робили тільки 8 день до року! В 1530-х pp. піднято справу таких «анормальних» обов’язків, але король полишив Добряни рішенням 1537 р. при обов’язках їх привілею [Про се рішення згадують в своїй постанові ревізори 1570 p., промовчуючи чомусь пізніше рішення комісарів, так, як би його зовсім не було, хоч про нього зовсім виразно говорить люстрація 1565 р.].

Новий староста Гербурт одначе підняв справу наново і повів її успішніше – вислано від короля комісарів для поміру ґрунтів і урегулювання панщини. Вони перемірили ґрунти, намірили 36 ланів і постановили, аби селяни робили два дні тижнево з лану, відповідно тодішній практиці королівщин. Але селяни сій постанові не піддалися – «противлячися тому силоміць, вони не прийняли сього поміру, не хочуть робити панщини аж до нинішнього дня, держать ґрунти незалежно від міри і, маючи так багато поля, дають податки тільки з 14 ланів – так вони зовуть їх, хоч мають ґрунти далеко більші».

Зверхність уступила сьому спору, чому – люстратор не поясняє: чи не хотіла вона доходити до оружної боротьби з селянами, чи селяни мали в своїх привілеях підставу не тільки для малої панщини, але і в справі ґрунтів. Досить, що й під час люстрації 1570 р. селяни задержували ще statu quo [тут: попереднього стану]. Зверхність, щоб добути робітників для добрянського фільварку, посадила тільки «на двірських обшарах і на пустих полях, котрі перед тим орали з копи», нових осадників, що мали давати такі ж данини, як і давні, але окрім того робити 2 дні тижнево з півлану, – в 1665 р. їх було 17 на 4½ ланах. Але в 1570 р. сих робітників не було вже зовсім, і ті 4½ лани наймалися селянами. Що сталося з тими новими осадниками – не знати, очевидно тільки, що вони з села забралися. Чи не лежить під сим мала історія селянського бойкоту?…

Ревізори 1570 р., люструючи повинності Добрян, зробили закид старості за його недбальство (negligentia et improvidentia), що він позволив селянам сидіти так, не доносячи королю; вони признали, що супроти постанов торунської конституції про дводенну панщину (sic) [так] умови осадчого привілею не можуть мати значення, й, знизивши чинш до 18 гр., наказали селянам робити два дні тижнево з старих і новорозроблених ланів (тільки тим, що не мали цілого розробленого лану, на один рік зменшено панщину до одного дня тижнево).

Староста поспішився заявити, що він супроти такого побільшення панщини поставить третій фільварок в Щирецькій волості, в сусіднім Красові, і приобіцяв з нього дохід на р. 1572 [Постанови ревізорів 1570 р. в обляті львівського ґроду – Архів краєвий, кн. 397, с. 1821.]. Але з тими своїми планами він трохи помилився. Фільварок вправді заложено, але селяни добрянські рішення люстраторів не послухали і тих нових обов’язків не сповняли.

В р. 1578 король на донесення старости, що селяни з Добрян і Красова не слухають давніших рішень і против старости поступають своєвільно [Decrethom tak przodkow naszych iako і naszym nie chczieli dossycz czynic у ych bycz posłuszni у k themu swowolnie sobie w wielu rzeczach poczynac przeciw staroscie naszemu mieli (Львівський] ґрод, ки. 337, с. 124).], заповів комісію, – але що з тої комісії сталося, не знаємо: тут уриваються наші відомості в сій справі.

Подібних «реформ» ревізорів 1570 p., що безпардонно ломили старі привілеї й практики, звісно нам у Львівській королівщині й більше.

С[ело] Карачинів мало старий привілей з р. 1470: ним надане було дворище чотирьом братам з обов’язком платити 2 гривні чиншу, четвертину (quartam partem) меду, стерегти королівські ліси й ловища та сочити звіра [Інвентар 1545 р. іще каже про обов’язок давати колоду вівса з села, але пізніші люстрації того не згадують.].

З часом ті королівські ліси понищені були осадами, так що, як писали ревізори 1570 р. [Львів[ський] грод, кн. 397, с. 1821 – 1822.], карачинівці стерегли тоді малого липового ліску і то самі ж його крали й дерево продавали, а своїми розрібками так розширили свою осаду, що на місці давнього дворища явилося девятнадцать селянських господарств; з них чотири платили приписаний осадчим привілеєм чинш, а інші 15 сиділи «sub iurisdictione et usu privato suo», як кажуть ревізори 1570 p. Головним обов’язком була медова дань: її давали в [15]60-х pp. 4 маци [В інвентарі 1545 р. 5 мац, але того знов не потверджують пізніші люстрації.] з села, що раховано на 240 – 288 гр., і давало коло 15 гр. з господарства.

Ревізори 1570 p., з спеціального поручения короля, зложили з карачинівців служебні обов’язки, ґрунти їх казали поміряти на лани, і з кождого лану положили чиншу 18 гр. і два дні панщини, так, як було вже тоді у Врочеві, що служив у фундаційнім привілею за взір Карачинову.

Ся остатня згадка, як бачимо, дає нам вказівку, що Врочів уже перед тим пережив подібну економічну революцію. (Інвентар 1534 р. виказує в нім з дворища 20 гр. чиншу, 1 – 2 кол[оди] вівса і різні додатки – мід, яйця і т.ін.). На колишні обов’язки у Врочеві, аналогічні з Карачиновим, натякає лисиця, давана «przetho zebi zimye па polie nie chodzieli w lowi» (VІІ, с. 209).

С[ело] Сокольники були осаджені за привілеєм Яна Тарновського, старости руського, потвердженим Ягайлом в 1397 p.: селяни були обов’язані давати гривню чиншу і міру вівса, без всяких робіт. Пізніше – не звісно коли – вложено на них панщину: 16 днів до року та обов’язок давати 4 вози дерева з лану; міра вівса перетворилася в дві колоди з лану (одна колода вівса «данного», друга – очевидно, пізніше додана – «лісного»). Ревізори 1570 р. і тут зменшили чинш і вівсяну дань о половину, але «порівняли село in labore et oneribus» з іншими селами, вложивши на селян двохденну панщину й роботи коло львівського замку [Кн. ґродська львівська 397, с. 1823.].

Подібні «новини», розуміється, від часу до часу переходили й перед тим по інших селах і, очевидно, не минали без селянських утеч, – коли громада не потрапила від такої напасті відборонитися.

Та які б не були причини того, а в усякім разі очевидно, що тягла селянська людність з Львівської королівщини уже відливала. Якась частина її переходила в категорію загородників, як то ми бачили і в західних королівщинах: і тут ся верства твориться головно в середині століття, але далеко не доходить такого значення, як у Перемищині, де під час люстрації 1565 р. загородників було 20% загального числа господарів: в Львівській королівщині люстрація 1565 р. виказує 110 загородницьких господарств, в тім дрібноґрунтових господарств 30, властивих загородників і підсусідків 80, так що на загальне число господарств (1073) загородників виходить 7,5%, або разом з дрібноґрунтовими господарствами, що, хоч названі в люстрації тяглими, вповні зближені до загородницьких, – 10%; в люстрації 1570 р. маємо загородників 115, а з дрібноґрунтовими 142, що на загальне число господарств (1212) дасть 9, 5%, а з дрібноґрунтовими до 12% (властиво 11, 7) – стільки, як маємо в Сяноччині, в старших селах її, в люстрації 1564 р.

Щодо розвою сеї верстви, то інвентар Львівської королівщини з 1545 р. не виказує іще зовсім категорії загородників – тільки в Блищиводах можна до сеї категорії зачислити одного коваля. Між pp. 1565 і 1570 помічаємо зріст числа загородників, але досить незначний, і збільшення процента головно залежить від того, що в обох люстраціях виступають не ті самі села. Взагалі процес зросту сеї верстви не має тут такого виразного характеру, як в Перемишльській королівщині, де в pp. 1553 – 1565 число загородників зросло о 133%. В Львівській королівщині їх було:

Отже, з 1565 до 1570 р. зріст о яких 5%.

Зрештою, відносини різних категорій осадників і великість сільських ґрунтів буде видно з отсих таблиць [В них подаю господарства тільки тяглі селянські, тому й з ланів затручую ті, що були в руках півпривілейованих (відси подекуди виходить різниця з попередньою таблицею); звіздкою означаю села, що в момент люстрації були в руках державців.]:

Долучаю кілька сіл з неповними відомостями:

Як бачимо, на селянські тяглі ґрунти припадає пересічно півлану в 1565 р. і майже так само в р. 1570; роздроблення ґрунтів в pp. 1565– 1570 дуже незначно відбивається на загальній нормі – воно знижає пересічну вартість до 4, 7 лану, але й тут роблять різницю лише кілька поодиноких сіл. Число господарств менших (значно) від півлану в люстрації 1565 р. дає коло 24%, таких що мають коло вісімки лану або й менше – коло 12% загального числа тяглих господарств 1565 р. Число новоосілих дає на загальне число тяглих лише 1, 5% в 1565 [р.]; тільки заложення нового села – Поручної, приватним державцем, підносить сей процент до 4 в 1570 p., але сього села нема що брати в рахунок тут. Число загородників і дрібноґрунтових дає, як ми бачили, 10 до 12% на загальне число господарств.

Ґрунти були переважно, розуміється, міряні; одначе й останків старого володіння землею було більше, ніж би можна сподіватися в околиці столиці. Лишаю на боці згадки про дворища «міряні», в значенні ланів (напр., IІІ, с. 368, 406; пор. VII, с. 217 bis [два рази], інв[ентар] 1545 – Сокольники), але ми маемо більше або менше виразні згадки про ґрунти й дворища неміряні та останки старого дворищного устрою.

Так, напр., у Врочеві 1565 р. люди «мали поля неміряні, давнім звичаєм, і, поділивши їх між своїми родинами, зовуть їх дворищами»; таких дворищ вони рахували 8¾ і півпрута; поодинокі господарства держали тоді певні часті дворищ (переважно чверті). Тоді вони були вже розділені, але в 1534 p., як описує інвентар, «сиділо їх на однім дворищі по кілька», так, на однім дворищі сиділо четверо – Захарко, Максим, Романець, Васюта, і спільно платили 20 гр. чиншу й колоду вівса; на другім дворищі сиділо семеро: Демко, Федько, Тимко, Матвій, Сенько, Кузьма й Кунаш; на третім було 4, на четвертім 2, на п’ятім знов 4, але були й господарства на окремих частях дворища.

В с. Смерекові 1545 р. все село, разом 24 господарств, творило одне лише дворище (се було служебне, привілегійоване село); люстратор 1565 р. описує, що тут було 25 господарств на «dworziskach», і сі дворища були «wietsse nyż łani» (с. 354). В Карачинові, также селі з початку служебнім, всі селянські господарства не тільки в 1545, але і в 1565 р. творили одне дворище – в 1565 р. було тут 17 господарств «па yednem dworzisczu, yako оnу zową – a wszakze mayą rol doszicz», і платили означені привілеєм податки всі разом з дворища; так було і в 1570 p., перед реформою.

В Скнилові, селі тяглім, в 1545 р. всі господарства, числом шість, творили також одне дворище («in ista villa saltim est una area, quam omnes incole colunt»); в 1565 p. люстратор записує їх вже на осібних dworzisczach-господарствах числом 11, а люстрація 1570 р. записує вже тут «неміряні поля», хоч і не вказано, чомусь, їх великість.

В служебних селах Солонці Великій і Малій інвентар 1534 р. знає разом 30 дворищ («quarum villarum incole colunt 30 areas»), в 1565 p. раховано тут 67 господарств, на «просторих ґрунтах», і тільки люстрація 1570 р. подає великість їх – разом з Нагорянами 22½ ланів. Дворища знаходимо ще в Скнилові (III, с. 353, пор. інв[ентар] 1545), Красові (III, с. 361 – ktore ssą więthsze nyż łani), Заболотті (ІІI, с. 370; nop. інв[ентар] III, с. 400; VII, с. 236). З неміряними ґрунтами найбільше характерний епізод маємо з Добрянами, оповіджений вище (с. 423 – 424).

Примітки

В околиці Львова лишилися при львівськім замку… Білка – тепер села Карачинів, Вороців, Великополе, Стрілки (село в Перемишлянському р-ні), Блищиводи, Залісся (село в Яворівському р-ні), Нове Село (село в Жовківському р-ні), Смереків, Пруси, Борщовичі, Верхня Білка, Скнилів (нині частина села увійшла до складу Львова), Сокільники, Солонка, Жирівка, Нагоряни, Яснище й Лозина, що входять до складу Яворівського, Пустомитівського, Перемишлянського та Жовківського р-нів сучасної Львівської обл. (місцевості ідентифіковано за такими виданнями: Dąbkowski P. Podział administracyjny; Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область). Не ідентифіковано с. Навоз.

В околиці Щирця… Попеляни – тепер села Лани (село в Перемишлянському р-ні), Піски (село в Пустомитівському р-ні), Никонковичі (колись Михончичі), Гуменець, Заболоття, Попеляни, Добряни (село в Пустомитівському р-ні), Красів, Бродки, Луб’яна, Курний (раніше Демня) Перемишлянського, Миколаївського та Пустомитівського р-нів сучасної Львівської обл. (місцевості ідентифіковано за вищезгаданими виданнями).

В околиці Глинян… Словита – тепер села Полоничі, Перегноїв, Полтва, Замістя, Кривичі, Словіта Золочівського та Буського р-нів сучасної Львівської обл. (місцевості ідентифіковано за вищезгаданими виданнями).

Друге – Поручна – тепер село не існує; можливо, було розташоване в околиці с. Лозина Яворівського р-ну Львівської обл.

Прибинь, осаджене на ґрунті с. Жадович – тепер с. Прибинь Перемишлянського р-ну Львівської обл.; відоме в джерелах із 1448 p. (Hładyłowicz J. Zmiany krajobrazu w ziemi lwowskiej od połowy XV do początku XX wieku // Studia z historii społecznej і gospodarczej poświęcone F.Bujakowi. – Lwόw, 1931. – S. 122).

…Миклашів – тепер с. Миклашів Пустомитівського р-ну Львівської обл. (Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область. – С. 602).

Острів – тепер с. Острів Пустомитівського р-ну Львівської обл. (Там само. – С. 597).

Сухоріччя – тепер с. Сухоріччя Пустомитівського р-ну Львівської обл. (Там само. – С. 601).

…с. Туринці – тепер с. Туринка Жовківського р-ну Львівської обл. (Там само. – С. 539).

…обляті львівського ґроду – Архів краєвий, кн. 397, с. 1821 – сучасна архівна легенда: ЦДІАУЛ. – Ф. 9, оп. 1, спр. 397.

…4 маци… – маца – давня міра для сипких тіл, дорівнювала 20 – 25 гарнцям (детальніше про це див.: Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка Северо-западного края и Царства Польского. – Вильно, 1874. – С. 203).

… міру вівса – звичаєва назва найчастіше вживаної одиниці об’єму – бочки, чвертки, солянки, корпя (див.: Торгівля на Україні XIV–середина XVII століття. – С. 369).

Подібні «новини», розуміється… не минали без селянських утеч, – коли громада не потрапила від такої напасті відборонитися – статистику селянських втеч від своїх панів у XVI–XVII ст. див. у збірнику документів: Селянський рух на Україні: 1569 – 1647 pp. – К., 1993.

…Знесіння – тепер частина Львова. Історичний опис села див.: Андрусяк М. З минулого Знесіння // Діло. – Львів, 1932. – № 126 – 130; окремий відбиток: Львів, 1932.

Орташів – тепер с. Артасів Жовківського р-ну Львівської обл.; перша згадка про село датується 1444 p. (Dąbkowski P. Podział administracyjny. – S. 73).

…Кошелів – тепер с. Кошелів Жовківського р-ну Львівської обл.; перша згадка про село датується 1509 р. (Там само. – S. 66).

…Жорнища – тепер с. Жорниська Яворівського р-ну Львівської обл. (Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область. – С. 926).

…Жеравка – с. Жирівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.; про село відомо в історичних джерелах із 1440 p. (AGZ. – Lwow, 1889. – Т. XIV. – Nr 1).

Зелів – тепер с. Зелів Яворівського р-ну Львівської обл.; перша згадка про село датується 1441 p. (DąbkowskiP. Podział administracyjny. – S. 85).

Задвір’я – тепер с. Задвір’я Перемишлянського р-ну Львівської обл. (Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область. – С. 569).

Стронятин – тепер с. Стронятин Жовківського р-ну Львівської обл.; перша згадка про село датується 1454 p. (Dąbkowski P. Podział administracyjny. – S. 81).

…півпрута – прут, прутик та півпрута – поземельні міри в Польщі та Литві (детальніше про це див.: Горбачевский Н. Словарь. – С. 279 – 280, 382 – 383).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 414 – 427.