3. Селянські обов’язки
Михайло Грушевський
Перейдім до селянських обов’язків – насамперед тяглих. На жаль, наші люстрації й інвентарі не дають можливості поділити докладно села щодо їх «прав»; тільки з селами волоського права можна се зробити, але їх було дуже мало: Красів, Лозина й Туринка. По деяких прикметах (головно – привілегійованим війтівством) з певною правдоподібністю можна зачислити до німецького права отсі села: Сокольники, Пруси, Залісся, Броди, Добряни й щирецькі передмістя – Острів, Піски, Лани, так само Лани бобрецькі. До руського права з усякою певністю можна зачислити служебні села, як Смереків, Солонка В[елика] і М[ала], Нагоряни, Жеравка, Заболоття, Карачинів, боярські села Яснище й Лозина, далі села з останками дворищного устрою, як Врочів, Скнилів; інші прикмети в ролі критеріїв далеко менше певні, і взагалі сіл неясних щодо свого «права» лишається так багато, що годі скористати з їх класифікації при дальшім перегляді.
Насамперед кинемо оком на оподаткування в різних часах – його, т[ак] ск[азати], динаміку. Відкинувши кілька сіл, де таке порівняння перевести трудно, матимемо все-таки 26 сіл, у яких таке порівняння можливе.
Як бачимо, оподаткування, особливо в тих селах, де знаємо чи можемо припускати існування осібного привілею з певними з гори означеними податками (я поставив їх на початку), взагалі тримається досить одностайно; тільки в передм[істі] Пісках бачимо ніби переміну – замість грошевого чиншу виступає вівсяна дань в більшій великості, але можливо, з огляду на цифри податків в інших щирецьких передмістях, що тут є пропуски в відомостях.
По всякій правдоподібності і в деяких інших селах з незміненими податками податкова норма опиралася на певнім привілеї. Зрештою, еволюція селянських обов’язків в сих часах оберталася головно коло панщини – супроти її зросту не мали значення й привілеї, а для побільшення її робилися навіть і певні опусти в оподаткуванні, як то ми бачили в постановах ревізорів 1570 р. і в інших випадках (див. т. І, с. 29, передм[ова]).
Та не брак і перемін. Дуже важну і характерну переміну знаходимо в Смерекові: як описує інв[ентар] 1545 p., селяни тоді робили тільки 4 дні до року на фільварку новосельськім, бо мали головний обов’язок давати підводи; окрім того, село давало «loco prandii vicecapitaneo» 48 гр., а хто мав пчоли, давали медову дань – 5 півмірків меду. Сі 5 півмірків перетворяються на постійну дань – її стрічаємо в 1565 p., і давали її з цілого села «ogułem», се по тодішній ціні меду давало поважну суму 24 зл., близько 30 гр. на господарство!
В 1565 – 1570 pp. медова данина подвоїлася – давали 10 півмірків, по оцінці люстратора вартості 40 гр., що давало 50 гр. на господарство. Се село може взагалі служити виразним прикладом того, як на побічних податках доконувалися часом правдиві податкові революції, тим часом як основні обов’язки, зістаючися незміненими, сходили зовсім на другий план: смерековці далі їздили з підводами «за 16 миль», робили сім день на фільварку й ходили на толоку; окрім того, давали по 2 курей з господарства і 48 гр. «пошти», спільно з с. Блищиводами; але сі обов’язки мали другорядне значення супроти тої великої медової данини.
Те ж саме сталося з медом і в Блищиводах, але тут, окрім того, страшенно зросли чинші: підрахувавши суму податків 1565 p., виходить, що на лан припадало тоді коло 160 гр., тим часом як в 1545 р. показано тільки 60 гр. з лану, се поясняється передовсім тим, що тут в цілості лишилася давня невелика панщина, а також і роздробленням господарств. Нарешті маємо ще велику переміну в чотирьох селах Глинянської околиці (стільки ми їх і маємо з сеї околиці в таблиці – прикінці її) – тут при незміненім майже або вповні оподаткуванні стрічаємо в 1564 – 1570 pp., пшеничну данину, про яку нема ніякої згадки в інвентарі 1545 р. – новина остільки важна, що підносила суму, оподатковані о 1½, до 2 раз!
Тепер перейдім до оподаткування 1560-х pp., до його, т[ак] ск[азати], статики; різниці в обох люстраціях щодо оподаткування так незначні, що я тільки в разі важніших відмін буду згадувати про них [Села з відомостями неповними або недокладними, також без означення великості ґрунтів, які не піддаються порівнянню, переважно опускаю тут.].
Лишаю на боці такі села, як Знесіння, Полтва, Замостя, де тяглі селяни зовсім зближаються до становища загородників, – їх огляну при загородниках, рівно ж відкладаю служебні села і лишаю на кінець волоські, а займуся насамперед тяглими селами русько-німецького права. Почну від найнижче оподаткованих.
Перше місце повинно було б зайняти тут с. Смереків, де властиво оплат не було ніяких; з огляду на значні натуральні обов’язки, се село стоїть на переході від служебних до тяглих, і ми ще до нього вернемося; та як ми бачили, тут побічна данина – медова – з часом перетворилася в досить значний постійний податок, в висоті [від] 30 до 50 гр., що значно урівноважував невеликі, як на той час, натуральні обов’язки смерековців, хоч се й не перешкоджало люстратору 1565 р. покивувати: «сіножатей й інших доходів мають досить, а не дають ніяких чиншів, тільки на послузі сидять» (с. 354).
Аналогічне явище бачили ми і в Карачинові, перед реформою ревізорів 1570 p.: з села платили 96 гр., що на господарство в 1565 р. давало 5½ гр., але медова дань давала на дворище 17 гр. На лан перевести сього не можемо, бо не маємо числа ланів. Ревізори, як знаємо, положили 18 гр. з лану і дводенну панщину, як було у Врочеві.
В дійсності найнижче оподаткованими були селяни Скнилова; в 1545 р. ціле село – 6 господарств (що творили одне дворище) платили 15 гр., разом; потім се поділено на поодинокі дворища, додано ще курей і яєць: в 1565 р. з господарства давали по 2 гр. і 2 курей, в 1570 ще копу яєць з села; на лан перевести сього не можна, бо великість ґрунтів не вказана, але, очевидно, в усякім разі податок був дуже низький; зрівноважувався він, правдоподібно, панщиною – в селі був здавна фільварок, але люстрації не дають про неї ніяких відомостей.
Великість панщини подана, натомість, в двох сусідніх селах – Великополі й Стрільчі; в Великополі давали 5 гр. з лану чиншу, колядки на Різдво й ральцю на Великдень (се було для підстарости) – разом 51/3 гр., яловицю «толочну» або стаційну з цілого села та ще по 4 курей і 10 яєць з лану, в сумі коло 17 гр. з лану, окрім подимного (мід давали тільки, хто мав борті); зате робили «щодня, окрім п’ятниці – дня торгового; той мають вільний». Те ж саме було і в Стрільчі, з тою тільки різницею, що чиншу давали по 10 гр. з лану.
Подібне бачимо в двох низько оподаткованих селах в Щирецькій околиці – Попелянах і почасти Гуменці: в Попелянах селяни давали тільки по 6 гр. з господарства, більше нічого (люстрація 1565 р. називає їх півдворищами, можливо, що се були півлани, бо люстр[ація] 1570 р. зве їх міряними), як і кілька тяглих господарств в сусіднім Гуменці (решта були служебні): люстрація 1570 р. поясняє, що тому у них такий малий чинш іде, бо вони роблять (панщину) щодня» – себто п’ять днів на тиждень, як каже люстр[ація] 1565 p., бо торговий день виключався, так як і неділя, як щойно ми бачили.
Дуже близькі до сих, а зовсім однакові між собою обов’язки мали п’ять сіл в околиці Львова: Миклашів, Борщовичі, Навіз, Білка і Нове Село (перед тим нім Миклашів і Нове Село перейшли у приватну державу, про Борщовичі, Навіз і Білку маємо виразну звістку, що вони давніше належали до одної волості [з] Миклашовим – інв[ентар] 1545) [При Новім Селі в люстрації 1570 р. маємо очевидну помилку: замість півланових господарств має вона чвертьланові (див. вище с. 428), і оподаткування, яке люстрація 1565 й інвентар 1545 р. мають з півлану, люстр[ація] 1570 р. дає для чвертьлану.].
З лану давали 15 гр. чиншу, кури і яйця, все разом на 18 гр. (в Миклашові, окрім того, іще прядиво, за ⅔ гр., в Новім Селі курей більше, разом на 20 гр.). Панщина означена тільки при Миклашові, але ми, певно, не помилимося, коли приложимо її (може хіба, з невеликими відмінами) і до Борщович, Навозу й Білки: «роблять п’ять день на тиждень на своїм фільварку, що скажуть, і з фірами їздять до Львова за панщину» (с. 394). Окрім того, в Миклашові був звичай, що селянин від кождої штуки худоби, яку заб’є, повинен був дати м’яса за 1 гр.
Отже, се села з низьким чиншем і великою панщиною, – як і попередні.
Така ж панщина показана в двох селах з околиці Щирця, при дещо вищих чиншах: в Луб’янах давали з лану 24 гр. чиншу, більше нічого, але робили кождого дня, окрім торгового, що й як скажуть. В Демні окрім 24 гр. чиншу давали ще колоду вівса з лану, разом 36 гр., і робили також щодня. В люстрації 1570 р. записано двох, що викупали панщину в Луб’янах: один, з півлану, давав замість роботи 8 зол[отих], другий, з чвертьлану – 3 зол[отих]! В люстрації 1565 р. записаний один: «Miecznik odkupuiącz robotę dawa w rok złoty ieden» – мабуть, се був окуп протекціональний якийсь.
В Прусах під Львовом з лану давали 36 гр. чиншу і робили з півлану (господарства сиділи на півланах «неміряних») два дні тижнево, значить чотири дні з лану. Такий самий чинш («за чинш і данини») був в Сухоріччі (належало до Глинян, в 1565 р. було в державі Гербурта), але робили тут три дні тижнево – з лану чи півлану, люстрація не каже, але господарства були півланові (люстрація 1570 р. каже ще про додаткові датки й стацію, що давали разом коло 5 гр. на лан). Подібне оподаткування було ще в Заліссі (в львівській околиці), але великість панщини не звісна.
Передмістя Щирця і Бібрки – Лани Великі й Малі під Бібркою, Лани, Піски й Острів щирецькі мали більше-менше однакове оподаткування, що вагалося між 39 і 43 гр.: під Бібркою чинш був 24-грошевий, під Щирцем 16-грошевий, хлібна данина й різні додатки вирівнювали різницю. Великість панщини звісна нам тільки в Ланах і Пісках щирецьких: робили шість днів до року й сповняли роботи при місцевих ставах. Ревізори 1570 р. підвищили сю панщину: щирецькі передміщани з Пісків і Ланів мали робити один день тижнево «худобою і возом», а, окрім того, літом іще один день пішо «з кождого диму або хліба» [Книга львівського ґроду 397, с. 1823.].
Таке саме оподаткування було в Михончичах, в тій же щирецькій околиці: давали з лану 16 гр. чиншу та вівса й інших датків разом на 262/3 гр. На підставі привілею 1524 р. тутешні люди мали робити з лану тільки 14 днів до року й направляти греблі сусідніх ставів і за те мали право свобідного лову риби в ріці, але супроти натиску замкової зверхності, або – як оповідає люстрація 1565 р. (с. 364): «бачучи, що мають добрий прожиток з королівського ґрунту, а видячи, що треба більшої роботи, – самі згодилися більше днів робити на фільварку, й інші служби чинять». Ся уступка урятувала їх від примусової «реформи», переведеної в Добрянах.
При сій реформі, як ми бачили, наложено в Добрянах і Карачинові з лану 18 гр. чиншу при двохденній панщині в тижні, 24 гр. чиншу при колоді вівса (разом 36 гр.) і двохденній панщині в Сокольниках. По привілею в Добрянах мали давати чиншу і вівса по 36 гр. з лану; в Карачинові на господарство (числа ланів не знаємо) припадало коло 32 гр. і воно належало, таким чином до вище оподаткованих, як і Сокольники (про них нижче).
У Врочеві, що, як ми бачили, – взято за взір Карачинову при реформі, з дворища-лану давали в 1560-х pp. 20 гр. чиншу і яйця, але різні додаткові датки з громади – данний овес, мід, «пошти або колядки», і той лис – замість ходження в лови підносили оподаткування до 42 гр. з лану (в 1570 до 51, бо чиншу давали 25 гр., а з зменшенням числа дворищ стало більше припадати на лан тих громадських датків). Панщину тут робили, як довідуємося з вище наведеного ревізорського рішення, два дні на тиждень [В порядку оподаткування тут припадало 6 сказати за Зелів під Львовом, державу приватну, де давали 48 гр. чиншу з лану й більш нічого, але тутешня панщина нам незвісна. Такий же чинш, але не знати – чи з лану, чи півлану, був уставлений у Поручні, і також панщина нам незвісна.].
Чотири королівські села коло Глинян – Кривичі, Полонче, Прогноїв, Словита – мали те спільне, що тут в 1560-х pp. давали пшеничну дань (по два кірці з лану), перед тим – в інвентарі 1545 р. – незвісну. Чинш був не однаковий, і оподаткування в сумі вагалося між 52 і 61 гр.
Панщина виказана при трьох: в Полончі робили з півлану два дні тижнево й «до ставів», в Словиті робили з лану чотири дні, що скажуть, і «до ставів», в Прогноєві «повинні робити з півлану два дні на тиждень і стави ставити, і з фірами до Львова й до Глинян з рибами й мукою повинні ходити . Отже, скрізь однаково – з лану чотири дні тижнево, при додаткових роботах. В Кривичах ревізія 1570 р. згадує одного (на півлані), що платив був замість роботи 2 зол[отих] – правдоподібно, се знижений еквівалент тої ж панщини: двох днів на тиждень.
Близько стоїть сумою свого оподаткування (відмінного складом) одне село приватного володіння – Гряда (62 гр.); друге – Ліски (має пшеничну дань, як і ті глинянські села, і, здається, було в тій же околиці – недалеко Полонча) дає подібну суму, але з господарства, а які були сі господарства, не знати; відомостей про панщину для сих сіл не маємо.
В Сокольниках перед реформою ішло 45 зл. з лану, дві колоди вівса і кури, разом 74 гр. з лану, і робили 16 днів річно на фільварку та возили дерево. В Жорнищах, приватній державі (в околиці Львова), давали чиншу 60 гр. з лану, стація підносила се до 81 гр. з лану, але розмір панщини не поданий, так само і в новоосадженім селі Бродах, коло Щирця, де оподаткування на лан давало 85 гр.
Три села в околиці Глинян, що в 1560-х pp. були в державі Гербуртів, – Кошелів, Орташів і Стронятин –мали однакове оподаткування – по 115 гр. з лану «за всі данини, які перед тим давали»; робили в Стронятині й Кошелеві по два дні на тиждень, в Орташові – три дні на тиждень, з лану чи з півлану – не сказано, але господарства були півланові [При Кошелеві сього не сказано виразно, але порівняння дат з сих трьох сіл не лишає місця для сумніву.].
Лишаються Блищиводи, що стоять зовсім одиноко: в інв[ентарі] 1545 р. значиться тут по 60 гр. з лану, з різними дрібнішими датками – 63; мід давали ті, що мали пчоли. Як знаємо, ся медова дань перетворилася потім в загальну й постійну: давали з цілої громади річно меду півколоди й дві ручки львівської міри, що на ціни 1565 р. раховано на 592 гр,, а переложене на лани давало на лан 182 гр.
Окрім того, зросли незвичайно й чинші: розміри поодиноких господарств не показані, але в сумі припадає на лан 157 гр., а з різними дрібницями до 170 гр., разом, отже, 352 гр. з лану!! Се виглядає навіть неймовірно, але, як я вже вище підносив, треба завважити роздроблення ґрунтів (пересічно тут припадає ¼ лану на господарство), а головно те, що панщина тут зісталася давня, невелика: робили до року 12 днів на фільварку, що і коли скажуть, вивозили по три бруси з кождого господарства на будову замку і ходили на толоку для направи ставу. Коли пригадаємо, що за щоденну панщину в Луб’янах платили від 3 до 4 зол[отих] з чвертьлану, то блищиводські чинші й дані не здадуться нам уже такими дивовижними, хоч виглядають тим не менше дуже ефектовно.
В сім огляді я, як вперед заповів, не пробую розрізняти села німецького й руського права – загальна еволюція занадто затерла між ними різницю. Але три села волоського права вилучив я окремо.
В найбільше чистій формі волоського права задержалося село Лозина (держави Мацеєвського, під Яновим). В люстрації 1565 р. його нема, але є в інв[ентарі] 1545 й люстр[ації] 1570 р. В 1570 р. сиділи тут на чвертьланових ґрунтах і давали з господарства по попругу й сирові (в інв[ентарі] 1545 р. два сири – один для короля, один для підстарости) і пошти гривню з цілої громади, – давало се з лану разом 67 гр.; тодішньої двадцятини з баранів і свиней на лан виходить на 154 гр., так що разом се дає показну суму 201 гр. на господарство.
В Красові сиділи дворищами «більшими від ланів», як каже люстрация 1565 p., але, порівнюючи з цифрами 1545 і 1570 p., виходить, що коли й були сі дворища справді більші від ланів, то хіба дуже мало, – можемо рахувати їх за лани. Давали з такого дворища чиншу й інших датків разом 37 гр.
Двадцятина від овець і десятина від пчіл дали в тім році на дворище пересічно 23 гр.; двадцятина від свиней замінена – для полекші, як каже люстрація, на постійну данину – з півдворища по кабанові, вартості 48 гр. Се й був головний даток. В сумі се давало 154 гр. з дворища, а з господарства (коли числити приблизно, як було в р. 1570 – 1576 господарств) – коло 40 гр. Здається, робили й панщину – 14 днів до року [«a drugie wssi po czternasczie dni w rok» (III, с. 367): сі слова в першій лінії мусять належати до Красова.].
Про Туринку говорив я вже вище (с. 423). Перед реформою Жолкевського давали тут з господарства по свині й вівці, сиру й попрузі, що по цінам 1565 р. дало б на господарство 67 гр., а на лан 188 гр. По реформі, коли запроваджено панщину і чинш, з господарства давали по 15 гр. чиншу (в люстр[ації] 1570 р. іще кури), а двадцятина від овець і свиней дасть на господарство 15⅔, та ще прийняття урядові при вибиранні дані, разом коло 32 гр. з господарства, коло 200 гр. з лану. Таким чином, своєю реформою державець не тільки дістав задурно панщину, але навіть і дохід з податків потягав вищий.
Для перегляду збираю се в таблицю.
До цифр сеї таблиці належить іще всюди додати загальний податок – 2 гр. подимного з лану. Не означив я в ній также медову дань, де вона не була податком загальним, а платили її «бортники», «ті, що мали пчоли», – таких люстрація 1565 р. згадує у Врочеві (двох), Стрільчі (2), Солонці Малій (8), Словиті, Полончі, Жадовичах (не сказано скільки), Борисовичах (1), Навозі (один лан); в люстр[ації] 1570 р. іще в Великополі, Солонці Великій, Стронятині, Лісках, Жорнищах, Лозині. Давали або десятий пень, або певну міру, часом досить значну – напр., у Великій Солонці з одного дворища ішло меду три півмірки, вартості 12 золотих, в Стрільчі один бортник давав мацу меду, вартості 72 гр., інші давали по півмаци і т.ін.
Лишаючи на боці сю акциденцію, а тримаючися загальніших податків, поданих в повищій таблиці, бачимо:
Оподаткування в Львівській королівщині було досить низьке, але сильно розвивалася панщина. В 1560-х pp. середнім оподаткуванням треба уважати [від] 40 до 50 гр. з лану, при панщині чотирьохденній з лану. На півланове господарство (середня великість його, як ми бачили, була півланова) дасть се коло 25 гр. датків, при двохденній панщині. Коли цінити таку панщину на 3 зол[отих] з господарства (пор. вище с. 436 – 438, а таку ж оцінку 3 зол[отих] – стрічаємо ми і в Галицькій королівщині, див. т. І [Жерел], с. 26, передм[ова]), то пересічне обтяження півланового господарства можна рахувати коло 120 гр. Більше-менше те саме дадуть низько оподатковані з більшою, щоденною панщиною. Але поруч того ми бачимо й села, де на півланове господарство припадає до 60 гр. чиншу при тій самій двохденній панщині (опись Львівської королівщини цінна власне тим, що дає досить докладні вказівки, по скільки днів панщини раховано з пів-лану, а скільки з лану).
За minimum, до якого можна потягати привілейовані села, незалежно або і в противність змісту їх привілегій, уважав уряд двохденну панщину з лану при невеликім чинші ([від] 9 до 10 гр. – Добряни, Карачинів, Сокольники), хоч опусти в чиншах він при тім робив, очевидно, лише для замаскування підвищення панщини.
Обтяження селян в сій королівщині взагалі досить аналогічне з Перемишльською й Галицькою королівщиною; при нижчих чиншах, в Львівській, очевидно (скільки можна судити при менше докладних звістках люстрації тих королівщин), більше форсовано панщину. Вагання в оподаткуванні) менше, більше нівеляції. В найвище оподаткованих селах (до них належать села волоського права, рахуючи дань від худоби) висота чиншу зрівноважується малою панщиною.
Примітки
…ральця – данина, яку платили, ймовірно, від сохи (див.: Там само. – С. 295).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 427 – 438.