[Рец.] D[octo]r Wiktor Czermak. Sprawa równouprawnienia schizmatyków і katolików na Litwie (1432-1563 r.)
Михайло Грушевський
"Rozprawy wydz[iału] hist[oryczno]-fil[ozoficznego]",
т. XLІV, 1903, ст. 348 – 405.
Стаття проф[есора] Чермака буде дуже цінна головно для польських учених кругів, які все ще дуже тяжко орієнтуються в усім тім, що виходить за границю польської наукової літератури. Для людей, що знайомі ближче з літературою руською й російською може трохи дивним виглядати сей великий розмах ш[ановного] автора, з яким він ломиться, щоб так сказати, в відчинені двері, і провіщає речі, в яких дуже мало нового. Та й у польській науковій літературі погляди проф[есора] Чермака не будуть зовсім новими, хоч він перший розсліджує справу серйозніше й глибше.
Головно проф[есор] Чермак збиває погляд, висловлений пок[ійним] Ан. Левицьким, ніби Городельський акт 1432 p., що проголошував рівноуправнення православних русинів з католиками-литвинами В[еликого] кн[язівства] Литовського, був потверджений Ягайлом і став актом правосильним. Левицький, дійсно, висловив сю гадку необережно, й аргументи його дуже слабкі, критики витримати не можуть.
Відкидаючи їх, д[обродій] Чермак, одначе, не постарався ближче пояснити сього загадкового факту, чому відпоручники Ягайла, маючи дуже широку повновласть, виставили такий далекосяглий акт з такою марною клявзулею про привішення королівської печатки. Сей і інші деякі подробиці піддають гадку (про се я писав в IV т. своєї «Історії…», видрукуванім, але ще не випущенім у світ), чи Городельський акт не укладався навмисно так, аби його можна було взяти назад, коли він свій моментальний вплив осягне, або чи не видали його польські відпоручники під натиском правительствених кругів на Литві, против своєї волі й охоти, тому й лишили фірточку королеві для його уневажнення?
На сі обставини д[обродій] Чермак не дає позіру, задовольняючися легкою побідою над аргументацією пок[ійника] Левицького, а заразом сам робить кілька необережних висловів. Такими уважаю слова автора (с. 371), що волинська шляхта 1432 р. дістала всі ті права, які православна шляхта інших земель В[еликого] кн[язівства] Литовського дістала 1434 р. (в дійсності надання Луцькій землі прав коронних земель реального значіння, мабуть, не мало ніякого, а й надані її в грамоті 1432 р. права не можна без ближчої аналізи ідентифікувати з наданням 1434 p.), або його ж замітку (с. 374), що актом 1434 р. в[еликий] кн[язь] Жигимонт znosił prawie wszystkie różnice, zachodzące dotychczas między szlachtą katolicką a schazmatycką na Litwie.
Ш[ановному] авторові випадало застановитися наперед, чи ті ограничения прав православних, які усував акт 1434 p., існували в дійсності перед 1434 р. (так як-то він зробив, хоч і дуже поверховно, в справі ограничення прав православних до урядів), і тоді можна було б говорити про розширення сих прав актом 1434 р. Бо так, як справа стоїть, можна сумніватися, чи мав якесь реальне значіння акт 1434 р. Ограничения, які він зносив, могли в дійсності не практикуватися, а важне ограничения прав до урядів лишилося далі, не кажучи про ограничения прав православної релігії, якого д[обродій] Чермак навіть і не дотикає. От і prawie.
Збивши погляд, що акт 1432 р. став правосильним (зовсім категорично сказати, що він не був затверджений Ягайлом, я, одначе, не бачу підстави!), д[обродій] Чермак дуже старанно доводить річ саму по собі ясну, що акт 1434 р. не уневажнив ограничення права православних до урядів, і потім переходить до історії сього ограничения в XVI в. Рішучо залегко збуває він собі привілей 1506 р. (с. 383–384), здогадуючися про русинів-католиків, яких в В[еликому] кн[язівстві] Литовськім тоді були лише одиниці, що в рахунок не йшли, – і переходить до звісного епізоду 1522 р. Сей епізод, як і дальші грамоти, що потверджували виключення православних урядів, трактує автор мовби якусь новину, якесь відкриття.
Поясняється се просто: з усього, що виходить за границі польської історіографії [І з сеї не згадав він усього, – н[апр.], не бачу згадки про книгу Ярошевича.] – він знає Любавського «Сейм», мав в руках іще Брянцева «Историю Литовского государства», й тільки. Він не знає старої полемічної літератури, збірників привілеїв Потія й Віленського братства 1632 p., де трактувалися привілеї про православних XVI в., ані новіших істориків церкви, що сю справу порушували, не знає й спеціальних праць – старої Боричевського «Православие и русская народность в Литве» й новішої Ярушевича про кн[язя] Константина Острозького, що досить займаються епізодом 1522 p.
Стаття д[обродія] Чермака випала б, мабуть, інакше, коли б він знав сю літературу: він звернув би увагу на менше ясні моменти й не спинявся на тім, що й так ясно і всім загальновідомо. Певну цінність його стаття, розуміється, має й так, але вона могла б бути значно більша.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 53. – Кн. 3. – С. 18 – 20 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, oп. 1, спр. 45, арк. 137–140. Підпис: М.Грушевський.
Брянцев Павло Дмитрович (1845–?) – педагог та історик. Був директором народних училищ Курляндської губернії.
Боричевський Іван Петрович (1810–1887) – археолог, етнограф, історик Литви.
Ярушевич Афанасій Вікентійович (1867-?) – російський історик.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 250 – 251.