Незаплачене київське подимне
Михайло Грушевський
Прилучені 1569 р. до Польської Корони українські землі досить швидко вкладалися в рами нового устрою – але не там, де сей новий устрій приносив з собою менше приємні новини, особливо в Київщині, «яко на Україні». Плата подимного, в заміну інших даней і оплат, була новиною, і, як показує поданий нижче документ, знайдений в Литовській метриці (т. зв. Руській метриці) Московського архіву Міністерства справедливості (Записі, В., кн. 11, л. 100), тут з ним не спішилися: в 1596 р. ще не було плачено подимного від самого 1569 р. (підозрівати справедливість сього факту не бачу причини) [В виданні д. Яблоновського (Źródła dziejowe, т. XX) подимних тариф з Київського воєводства для XVI в. не бачимо; не знаходжу їх і в своїх записках з архіву Коронного Скарбу, але на певність їх не положуся.], і, мабуть, правительство робило в тім напрямі проби не конче успішні, коли вкінці подарувало всю сю подимну залеглість двом заслуженим воякам за заслуги; очевидно, воно стратило надію стягнути сей податок, коли так за ніщо його відступило. Чи удалося обдарованим щось стягнути з київських обивателів, зістається нам незвісним.
Подымне киевское Лысаковскому и Коморовскому.
Жикгимонт третий. Ознаймуємы тым листом всѣмъ вобець и кождому зособна, нинешнимъ и напотомъ будучимъ, иже што обыватели земли Києвскоє вшелякого стану кондиции людей не платили подымного от леть двадцати и далей, и не заховали се в той повинности по обычаю иних землъ наших, з немалою шкодою скарбу нашого, ино мы господаръ преречоноє подымноє з ласки нашоє господарскоє отдали єсмо урожоным Еразмови Коморовскому и Станиславови Лысаковскому, слугам нашим, якоже и тым листом нашимъ за ихъ верныє уставичные и добре загорлованыє на войнах наших службы даємо вечными часы, с тым докладомъ, же они за тую толко двадцат лет и килка, почавши от року унии Любелской ажъ до нинешнего року деветдесят шостого обывателъ землѣ Киевское тоє то подымноє выбрати мают и на свой пожиток обернути волни будут; которого то выбраня через нихъ преречоного подымного за тыє помененыє роки скарбъ нашъ и нихто иный вжо на обывателахъ киевских за квитами преречоного Комаровского и Лысаковского поискивати и о то их труднити нияким способом не мают и не можетъ вечными часы.
Ведже от нинешнего вже року по старому, яко в иных земляхъ нашихъ заховуєт се около того подымного, обыватели наши києвскиє заховатисе мают. Што всѣмъ вобець, до которых ведомости сес нашъ листь прыйдет, а злаща обывателем земли Києвской духовного и свецкого стану людем подданым нашим ку ведомости приводечи росказуемъ, абы сте преречоноє подымноє за тыє лета яко вышей єст написано водлуг сего листу и данины нашоє никому иному одно помененым Лысаковскому и Коморовскому, кгды тым листом нашим обвещени будете, кождый подымноє до рук им отдал и справедливе заплатил, иначей не чинечи с повинности своєє и для ласки нашоє королевское. И на то дали есмо сес нашъ лист с подписом руки нашоє королевскоє, до которого на болшую твердост и печат нашу корунную притиснути єсми казали.
Писан у Варшаве лета Божого нароженя тисеча пятсотъ деветдесят шостого месяца октебра десятого дня, а панованя кролевствъ нашихъ полского девятого а шведского третего року. Sigismundus Rex. Florian Oleszko.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Незаплачене київське подимне // ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. LIII. – Кн. III. – Miscellanea. – С. 1 – 2. Автограф зберігається у: ЦДІАУЛ. – Ф. 401, оп. 1, спр. 49, арк. 243.
Плата подимного, в заміну інших даней і оплат, була новиною, і, як показує поданий нижче документ, знайдений в Литовській метриці (т. зв. Руській метриці) Московського архіву Міністерства справедливості (Записі, В., кн. 11, л. 100 – сучасна архівна легенда: Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389, оп. 1, д. 201, л. 100.
В виданні д. Яблоновского (Źrόdła dziejowe, т. ХХ) подимних тариф з Київського воєводства для XVI в. не бачимо; не знаходжу їх і в своїх записках з архіву Коронного Скарбу, але на певність їх не положуся – записів про подимні тарифи чи поборові реєстри для Київського воєводства у XVI ст. не збереглося, за винятком невеликого фрагмента з 1570 p., див.: ЦДІАУК. – Ф. 44 (Вінницький гродський суд), оп. 1, спр. 1 (за інформацією М.Г. Крикуна).
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 117.