[Рец.] Bibliografia historyi polskiej
Михайло Грушевський
wspólnie z dr. Henrykiem Sawczyńskim і członkami kólka historycznego uczniów uniwersytetu Lwow. zebrał i ułożyl dr. Ludwik Finkel. Część. II, Краків, 1895-1901, ст. 529 – 1144.
Минуло десять літ від появи першого тому сього видання, ним скінчився в друку другий, що обіймає огляд літератури «внутрішньої історії»: географія й етнографія, віра і церква, право і економія, побут, освіта, література і штука. Ш[ановний] редактор видання заповів був закінчення цілої праці на р. 1902 («Kwart[alnik] hist[oryczny]», 1901, ст. 316), проте з третьої частини не бачили ми ще ні одного випуску, отже, закінчення цілої праці відсувається на далекі часи. А хоч ш[ановний] редактор просить з осудом почекати до закінчення праці (1 с.), трудно жадати такої терпеливості, коли видання затягається на десятки літ.
Ми, зрештою, й не спішилися з рецензією. Не належить до приємностей писати про книгу, писану з добрими замірами, з великим накладом праці, коштів, часу, а в результаті виконану так, як ся «Бібліографія польської історії». Вона, на жаль, вповні може зайняти місце коло «Бібліографії…» Естрайхера, про яку з таким пієтизмом говорить ш[ановний] редактор (1 с.).
Головна причина лежить в самій генезі праці. Як-то кажуть – де багато мамок, дитина плаче. Забагато людей складалося на неї, аби з такої збиранини з різних праць, різних часів могла вийти повна й порядно зроблена робота. Прилучається до сього й не дуже щасливий уклад, і за браком індексів, що вийдуть – дай Боже діждати, при кінці праці – користати з неї досить трудно. При дрібності розділів, серед безкінечних відсилачів досить трудно знайти що треба, а при тім ніколи не можна бути певним ані докладності поданих титулів, ані ще менше – повного вичерпання матеріалу.
Найбільше компромітує видавництво література непольських «провінцій» старої Польщі. Вірні ідеї історичної Польщі, укладчики видання повтягали до нього літературу історії українсько-руських земель (так само білоруських і литовських) не тілько в тих справах, що безпосередньо в’яжуться з польською історією, але взагалі з зверхньої і внутрішньої історії українсько-руських земель – їх церкви, літератури, культури, політичної історії, суспільного устрою і т. д., в часах перед прилученням їх до Польщі і по відділенні від неї, і як то часто доводилося мені констатувати – і тут таке розширення програми фатально пімстилося на виданні. Постягано зовсім принагідно, що трапилося, без розбору, чи належить чи не належить до речі, без найменшого знання і без найменшої докладності; не кажу вже, що саме переписування руських титулів польськими буквами зовсім не лицює науковому покажчику.
Щоб не показатися голослівним, підемо по таких уступах книги, за порядком, аби не вибирати.
І так зачнім від географії. На с. 454 читаємо осібний виказ книг – можна догадуватися (бо титулу нема), що се загальні праці по історичній географії. Припустім. Отже, тут маємо названі праці Томашка, Шірена, Дзєдушицького про античні звістки про Східну Європу, але не бачимо підставової праці Міленгофа, «Deutsche Altertumskunde», ані якогось відсилача до неї, ні інших дотичних праць, н[а]пр., Укерта «Skythien», Neumann'a «Die Hellenen in Skythenlande», Berger'a «Geschichte d[er] wissenschaftl[ichen] Erdkunde der Griechen», Bunbury «History of ancient Geography…», Bennel'a «Beiträge zur Alterthumskunde Russlands» і т. ін.Не названа й немудра, але не гірша від деяких інших праця Шараневича «Kritische Blicke in die Geschichte der Karpatenvölker».
Для географії Геродота є відсилач до ч. 6042–6045, але ані там, ані тут читач не знайде спеціальних праць Бруна, Забеліна, Міщенка, Лаппо-Данилевського, Вс. Міллера, Müller, Mair, Fressl, Hauvette, Krauth, і багато інших, яких титули див., н[а]пр., у мене віт. «Історії…», або у Niederle «Starověke Zprávy». Подібно стоїть з іншими класичними письменниками.
Далі зацитовано Куника книгу про аль-Бекрі, саму одну, інших про орієнтальні звістки не названо, є відсилач, але і з ним читач не знайде статті Стасова про арабські звістки, цінних розвідок Якуба, Гаркаві про жидівські звістки, а хоч в І т., ч. 6112–6113, 6123 названі праці Френа, Хвольсона, Гаркаві про арабські звістки, але відсилача до них нема, і читач хіба припадком їх надибає. Потім подане: Palkanow (хибно, читай Патканов) «Iz nowawo (sic) spyska (sic) geografii prypywoinnoj (sic) Mojseju Chorenskomu» – чому її треба тут, і коли вже на те пішло – чому її одної з літератури про Хоренського?
Нижче читаємо Барсова «Очерки р[усской] ист[орической] географии» – але не бачимо нічого більше з чималої літератури історичної географії Русі – ані каталогів Погодіна, ані словаря того ж Барсова, праць Беляева, Майкова, Філевича і спеціальніших монографій, яких не знаходимо ані тут, ані нижче – при поодиноких землях.
При сих останніх – для Галицької Русі читаємо такі книжки, як Білоуса «Путевые записки галичанина на восток», покажчики Левицького до статей Петрушевича, але сих самих статей нема, нема статей про русько-польські етнографічні границі Зубрицького й Добрянського, «Encyklopedy-ї» Шнайдера, шематизму Перемиської дієцезії 1879 p., хоч єсть по щось статейка Ковальського про околицю Станіславова. Зацитований Шараневич, але так: Szaraniewicz J., Geogr[aficzno]-histor[ycznyj] statis. Lwiw, 1875–1876, се, мабуть, значить «Географическо-исторические статьи»; вони сюди не належать, як відомо тим, хто до них заглядав, але не годилося поминути його «Послеследование на поле отечественной географии и истории», що сюда належить. Єсть люстрації Галицького і Львівського староства, але не треба було тоді минати старих видань люстрації Сяніцької землі, Сокальського й Коломийського староства, з тих же років, і т. д.
При Поділлі випадало згадати мою працю про Барське староство, і численні статті, друковані в «Трудах» єпархіального комітету, цілком поминені. Препишно виглядає при бібліографії географії України «Kiewskaja Starina», jeżemiesiacznyj ist[orycznyj] żurnał, 1881 (sic) – 1893; випадало б вибрати з тих дванадцяти річників дотичні статті, а не посилати читача в такий ліс. Під ч. 10390 читаємо «Trudy komissii», і т. д., 1851, а під дальшим: Runge N. (sic) «Trudy univers. kijewsk.», і т. д., 1853 – се те саме видання, тільки другий титул до нічого; його було два томи – 1851 і 1853, і вони дотинать також Волині й Поділля, не самої «України».
Не знати по що під Київщину заблукала стаття Краузе «Okolica nad Zharem і Rowem» (себто Східне Поділля). Коли названий Грабовський для Київщини, треба було назвати Самоквасова для Волині й Чернігівщини; коли названі Похилевич і Шафонський, то треба було назвати аналогічні праці Філарета для Чернігівщини, Арендаренка для Полтавщини; треба б назвати «Списки населенных мест», зате дарувати можна було шкільну географію Мукалова, названого: Mukatow. He було такого панка: Fundukleem – І (ч. 10389), а був Фундуклей, особа досить звісна в літературі українознавства. Зовсім неможливо випав розділ, присвячений Криму (с. 555).
В розділі археології не знаходимо підставової книги Уварова «Каменный век в России» – зате можна б собі дарувати безпечно книгу: «Miezabwejnoj (sic) pamiaty grafa A.S.Uwarowa». «Труды» Моск[овського] археол[огічного] общ[ества] не скінчились в 1883 p., як виглядало б з поданого титулу. С.Рейнак не був співавтором книги: Kondakof N., Tolstoj J. «Antiquites», і ся книга не мала ніколи другого титулу «Drewnocti siewero-zapadnawo (sic) kraja». Через неї, одначе, не треба було замовчувати оригіналу: «Русские древности», яких в 1895 р. було 4 книжки. Не треба було поминати, називаючи різні дрібні статейки про Київщину, Волинь і Поділля, підставових праць Антоновича про деревлянські розкопки й скальні печери Дністра.
До української етнографії не належать зовсім ані «Люди старой Малороссии» Лазаревського, ані «Powisti (sic) о Babylonie» (sic), ані Тимофеєва «Сказания о Куликовской битве» (с. 614). Можна безпечно було опустити: «Hryćko kobzar. Sbornik narodnich pieseń», М[оск]ва, 1892 – «лубочне» видання для селян. Не розумію, для чого збірник пісень Максимовича в першім вид[анні] 1827 р. стоїть в однім відділі (в 3-х (sic) томах) (ч. 11861), Метлинського в другім (ч. 11947), а третє видання Максимовича 1849 [p.] в третім відділі (ч. 11993). Такі титули, як: Sozonowicz. «Piśni divoczyj wojni і bylini о Starzi Hoydnovyczu» (ч. 11948), або Kossaczewa О. «Ukraińskij narodnyj omam[ent], abrascy, wyszywok і pisanok» виглядають більше на шаради, як на титули бібліографічного покажчика.
Можемо запевнити редактора, що книга названа у нього: Uspenskij F. «Cerkwia slawianskaja monarchii na siewerozapadi» (ч. 14033) зовсім не належить до історії руської церкви, а в дійсності називається: «Первые славянские монархии на северо-западе», що видання як: Певцов. «Рассказы из истории русской церкви», «Русская святыня»; Бахметьєва. «Избранные жития святых» і багато інших тому подібних – не мають ніякого наукового інтересу, – се видання популярні, для дітей або для народу, а знов-таки, як «Древний патерик» (ч. 14060), або м[итрополит] Григорій – «Истинно древняя церковь Христова» (ч. 14102), або твори Никона Чорногорця (ч. 14128) – не належать зовсім до історії руської церкви. Plodw [F.], автор книги «Pokuszenije pap [k'podczimeniju russkoj cerkwi swojej wlasti, z XV st. (1431-1461)]», Parnow [P.], автор «Papskija Bułły [(1458 до 1768)]», або Szlankin [J.] та Jachontor [І.] знову належать до шарад. Ignatija Pocieja (ч. 14171), іще, Богу дякувати, не бувало так само й Hipolit-a Pociej-a (ч. 14181) – вистане з нас і Іпатія. Палінодії «сучасного друку» (ч. 14195) досі бібліографи не знали, єсть зате нове видання, очевидно, – незвісне укладчикам польської бібліографії, як і нове видання «Літоса». Шараневич не писав про «Patryarchat wschodni w Polsce» (ч. 14233), бо такого ще не було, книга його зветься «Patryarchat wschodni wobec kosciola ruskiego і Rzeczypospolitej Polskiej» і т.д.
He знаю, чим належить до польського права (історії міських інституцій німецького права) «Описание Киева» Берлинського та Закревського (ч. 17276). Праця названа так: Nowickij LP., Kijewskoje predstawitelstwo preżniawo (sic) wremeni, Kniazia Rużynskiji (sic) (ч. 17275), се дві осібні статті, й друга з них зовсім не належить ані до міст, ані до польського права, а друга хоч належить до міст, тільки написав її не Новицький, а якийсь анонім, і т.д.
Я нотував лише з грубшого, що мені впадало в око. При охоті, можна б таких виписок набрати коли не в десять, то безпечно – в п’ять разів більше. Але і виписаного, думаю, вистарчить, для переконання, що з того матеріалу, який дістався проф. Фінкелеві, неможливо зробити наукової бібліографії, й теперішнє видання її не приносить честі ані йому, ані Краківській академії, що дає кошти на сю публікацію. Правда, грошей для неї має напоготові і сойм, і центральне правительство, не так як для нас грішних, але таки можна б ті гроші відповідніше ужити.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 55. – Кн. 5. – С. 33 – 37 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, oп. 1, спр. 45, арк. 123–128. Підпис: М.Грушевський.
Савчинський (Sawczyński) Генрик (1861-1923) – польський історик та юрист. Працював у Крайовому архіві гродських і земських актів. У 1899 – 1914 pp. викладав у Сільськогосподарській академії в Дублянах. Співавтор праці Л.Фінкеля «Bibliografia historyi polskiej» (sz. 1–3,1891–1914). Співавтор «Dziejyw powszechnych ilustrowanych» (ред. Л.Кубаля, ч. 1–5, 1894–1905). Автор праці «Jan Dekert» (1891).
Фінкель (Finkel) Людвік (1858-1930) – польський історик та бібліограф.
Бібліографії… Естрайхера… – йдеться про багатотомну працю Кароля Естрайхера (1827–1908) «Bibliografia polska» (1870–1908), яку після його смерті продовжував син Станіслав Естрайхер (1869–1939).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 258 – 261.