Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4. Сільські слуги

Михайло Грушевський

Селяни служебні в 1560-х pp. задержалися в шести селах: Солонка Велика, Солонка Мала, Нагоряни, Жеравка, Гуменець (часть), Заболоття; разом було в них під час люстрації 1565 р. 111 служебних господарств, в 1570 – 117. В двох остатніх селах було їх тільки по 2, так що головна маса слуг містилася в тих перших чотирьох підльвівських селах.

Обов’язки сих підльвівських слуг держалися так, як були нормовані привілеєм 1501 p., що потвердив давнішу практику їх служб: вони були обов’язані їздити з фірами до сусідніх місць (Щирця, Бібрки, Городка, Глинян і Смерекова), їздити на припоручення старости в різних справах своїм конем – до дев яти миль своїм коштом, а в дальші дороги коштом старости; на львівськім замку вони по черзі повинні були тримати тягом двох чоловік для всяких услуг; стерегли сусідніх лісів королівщини; під час походу висилали з львівським старостою чотирьох людей у відповідній зброї (с. 358). Даней вони не давали ніяких, тільки від бортників ішла медова дань [Про них див. іще у: Линниченко, Суспільні верстви Галицької Руси, с. 104 – 106.].

Слуги в Гуменці й Заболотті також не давали ніяких даней тільки «їздили, куди їм скажуть» (III, с. 370).

Окрім того, було два села слуг більше привілейованих, – люстрація 1565 р. називає їх «манами» (Mann – васаль) або зем’янами в службі львівського замку, – се Яснище й Лозина. Яснищани, на підставі свого привілею, несли такі служби: їздили під час тривоги в сторожі на татарські шляхи, на границю волоську та угорську, або куди пішле староста; також повинні були їздити на лови з паном старостою – себто несли службу ловецьку. Такі ж обов’язки мали й «мани» в Лозині. Люстрація запримічає одначе, що всі вони – й ясеницькі, й лозинські – «не у всім послушні», очевидно – старалися скинути з себе сі служебні обов’язки й перейти на становище привілейованої шляхти, як се удалося, напр., слугам з Добри, в королівщині Сяноцькій.

Про манів лозинських люстрація оповідає, що вони з початку були осаджені на однім лані, очевидно – як прості слуги, але з часом розширили сі свої ґрунти новими розробками» й осадили на них селян, перетворившися таким чином на дідичів, а останніми часами, вирубавши сусідні ліси, що, мовляв, до них належали по привілею, почали садити там нове село і встигли вже посадити до 1565 р. до двадцяти підданських господарств. Досить характеристична історія перетворення служебної селянської осади в шляхетську…

Се вершок служебної верстви. Антиподом його були «служки», що переходили в верству тяглу, навіть загородницьку.

Вище (с. 435) я принотував село Смереків як тип переходовий від служебного до тяглого: головним обов’язком сього села були «підводи»: в інв[ентарі] 1545 р. смереківці дають підводи королівським дворянам (cubiculariis sue maiestatis), а окрім того роблять 4 дні до року та дають підстарості гривню «loco prandii»; медову дань дають лише ті, хто мають мід. Отже, їх становище досить близьке до тих львівських слуг з Солонок.

В 1565 р. вони також признаються селянами на «posludze» – їздять підводами за 16 миль, але роблять уже сім день, дають курей, а головно, як сказав я, медова дань стала загальним і постійним обов’язком – давали 5 півмірків меду, що давало до 29 гр. на дворище-лан. В 1570 р. давали вже десять півмірків, що на лан давало 50 гр. Таким чином, хоч грошового чиншу смереківці не давали «bo zaszieclli na podwodach», як все-таки нотують ревізори 1570 p., але попри свою службу вони були оподатковані медовою данню не согірше від чиншових. Так виростали тут попри «службу» тяглі обов’язки.

Значно нижчу категорію слуг дають нам с. Полтва і Замостя. Люстрация 1570 p. називає їх «служками», бо вони носять листи, але властиво се вже загородники чи підсусідки; та ж люстрація каже про них так: «вони мають під собою трохи виміреного ґрунту, не дають чиншу ніякого, бо роблять пішу роботу до глинянського фільварку й пішо носять листи; підсусідків єсть там двох, теж не дають нічого, бо мало що різняться від них».

Люстрація 1565 р. називає їх просто загородниками, кажучи, що сидять вони на «ustawiczney roboczie», і описує їх становище ще гірше: вони не мають визначеної ріллі – «сіють там, де їм позволить і накаже підстароста»; їх становище погіршилося через те, що сусідні п[ани] Сверчі забрали від сього села багато ріллі й сіножаті.

Оскільки було їм тяжко, свідчать слова тої ж люстрації, що вони часто розбігаються, і тому їх буває часом більше, часом менше: багато їх пішло зараз, потім, як Сверчі відібрали їм ґрунти, й пізніше вони тікали – так, з р. 1565 на 1570 убуло їх з 17 на 15. Люстратори уступаються за відібрані Сверчами ґрунти, але, зрештою, нічим не виступають проти нужденної долі сих сіл, «ktore ssą bardzo potrzebne folwarkowy glynianskiemu».


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 438 – 440.