Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

23.11.1912 р. До І. Джиджори

Київ

Варіанти тексту

Дорогий Іван Миколаєвич!

Переїхав, хоча і не без пригод, бо книги витягли, і я казав їх відіслати до Львова. Бачив Леонтовича, він досі сидить в карантині з приводу шкарлятини скарлатини своєї доньки, справа рішиться після 20-го, і, значить, я тепер не приїду, вівторок рано скажіть повісити оголошеннє оголошення (або і в понеділок по полудні).

Можливо, що приїду на другий тиждень – можете казати, як будуть питати, що приїду, мабуть, у вівторок, 4/XIІ.

Про війну – відомости відомості маю заспокоюючі.

Шухевич пускав тут ріжні різні поголоски проти ЛНВ.

Ваш М.Г[рушевський]

Записки прошу зараз роздати.

Дорошенко нехай не пише рецензії на «Вінок» Комарова, бо є аж дві. А нехай напише на X т[ом] київських «Записок» і на нове виданнє видання Сковороди – для ЛНВ.

Чи післані послані статі статті Дорошенка про Кульчицкого і Чекіна?


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 265, арк. 148 – 148 зв.).

Місце і дату написання встановлено за поштовим штемпелем Києва (10.11.12) на збереженому конверті від цього листа та відповіддю на нього Івана Джиджори від 26 (13) листопада 1912 р. Лист адресований: «Високоповажаний Іван Джиджора, у Львові, ул. Супінського, 21».

Бачив Леонтовича… справа рішиться після 20-го…- Після придбання будинку НТШ на вул. Чарнецького, 24, перед Товариством постали проблеми з виплатами (див.: Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 2; див. також коментар до листа І.Джиджори від 4 – 5 лютого (22 – 23 січня) 1912 p.). Дослідник історії НТШ, довголітній член товариства В.Гнатюк так описує ці фінансові справи:

«З початком 1913 р. треба було одначе викуплювати векселі, а гроші трудно було роздобути. Та тодішній голова, проф. М.Грушевський, пробуваючи восени 1912 р. в Києві, предложив сю справу тамошнім землякам, які постановили прийти Товариству з поміччю. За їх інтервенцією, виплатив пок[ійний] інж[енер] В.Симиренко 100.000 руб. титулом позички і тим видобув Товариство з прикрої ситуації» (Гнатюк В. Наукове Товариство імени імені Шевченка у Львові (Історичний нарис першого 50 – річчя. – 1873 – 1923). – 2-ге вид. – Мюнхен; Париж, 1984. – С. 107).

Див. також: Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 2 – 3.

За порадою свого приятеля та довіреної особи В.Б.Антоновича ще за життя В.Ф.Симиренко (1835 – 1915) склав заповіт, за яким усе майно, що оцінювалося у 10 млн. руб., після смерті його дружини повинно було перейти на потреби української культури. Спадкоємцями та виконавцями заповіту В.Симиренко призначив членів київського Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці В.Антоновича, М.Лисенка, М.Комарова, В.Науменка, В.Леонтовича, М.Грушевського, І.Шрага, П.Стебницького, С.Єфремова, Є.Чикаленка.

Як свідчать купюри зі щоденника М.Грушевського за 1910 – 1914 pp., зроблені Київським губернським жандармським управлінням, ще 21 жовтня (ст. ст.) 1911 р. до Львова прибув представник «комітету спадкоємців» В.Леонтович, якого І.Джиджора зустрів і привіз до М.Грушевського. Він розповів, що В.Симиренко

«хотел бы теперь же передать тысяч двести в распоряжение комитета наследников и поместить во Львове при Тов[ариществе] Шевченка, что ли, только как это сделать» (Щоденник Михайла Грушевського 1910 – 1914 років у купюрах Київського губернського жандармського управління / Вступна стаття, публікація, примітки С.Панькової // ЗНТШ. – Львів, 2006. – Т. 251: Праці Історично-філософської секції. – С. 615).

Врешті, коли по стала необхідність підтримати НТШ у зв’язку з придбанням будинку на вул. Чарнецького, 24, комітет спадкоємців прийняв рішення виділити кошти на часткове покриття цих витрат. У ЦДІАЛ України зберігся документ про цей важливий крок наддніпрянців. 23 листопада (ст. ст.) 1912 р. у Києві було підписано таке рішення, якого чекав і про яке пише М.Грушевський своєму учневі в даному листі.

«До Хвального Виділу Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові.

Довідавшись від професора М. С. Грушевського про потребу в грошах, яку терпить тепер Наукове товариство імени імені Шевченка, і про симпатичні заміри його щодо побудовання побудування спеціального будинку для бібліотеки та поширення своїх книгарських операцій на російській Україні, ми, спочуваючи сим замірам, так важним для культурного українського життя, пропонуємо Науковому товариству імени імені Шевченка сто тисяч рублів в позику на отсих загальних умовах, – до близшого ближчого с формулювання і переведення котрих уповажняємо уповноважнюємо проф. М. С. Грушевського.

Наукове товариство імени імені Шевченка буде платити на сі гроші по 4 ½% протягом перших трьох років, починаючи з 1 січня н. с[т]. 1913 p., а потім по 4 ¼%, виплачуючи сі %% піврічно наперед. Процентами сими, а також позиченими грошима, будуть розпоряжатись розпоряджатись підписані, крім них – Михайло Комаров, нотар в Одесі, а також ті особи, котрих вони собі до розпорядження сими грошима приберуть.

[Далі йдуть юридичні норми щодо прав підписаних осіб]. Володимир Миколаєвич Леонтович, Михайло Сергійович Грушевський, Євген Харлампович Чикаленко, Ілля Людвигович Шраг, Петро Януарович Стебницький». [Підписи власноручні] (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 406, арк. 2 – 2 зв.).

15 (2) березня 1914 р. до цього списку осіб, які мали право розпоряджатися позичкою та відсотками з неї, були додані імена Сергія Олександровича Єфремова та Федора Павловича Матушевського (Там само, арк. 3).

Про війну – відомости відомості маю заспокоюючі – Йдеться про Першу балканську війну (9 жовтня 1912 р. – 30 травня 1913 p.).

Шухевич пускав тут ріжні різні поголоски проти ЛНВ. – Про це М.Грушевський писав і М.Федюшці (Євшанові):

«Непорядки в конторі, коректі і безгрошів’є безгрошів’я привели комітет до дуже сумного настрою, і я побоююсь, щоб він не розлізся; до того ще Шухевич і К°, бувши на похоронах, доложили й свого, росказуючи розказуючи, що галицька суспільність відвернулася від ЛНВ, передплата упала etc.» (Там само, ф. 745, оп. 1, спр. 25, арк. 10 – 10 зв.).

Оскільки М.Грушевський на похороні М.В.Лисенка не був, то про ці плітки він дізнався, прибувши пізніше до Києва.

Дорошенко нехай не пише рецензії на «Вінок» Комарова, бо є аж дві. – Йдеться про рецензію на видання: Вінок Т.Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів: Збірка з примітками М.Комарова [Передмова К.М. [М.Ф.Комарова]]. – Одеса: [Сніп], 1912. Репринтне перевидання 2001 р. здійснено Одеською державною науковою бібліотекою ім. М.Горького (Ред.-упорядн. – О.Ф.Ботушанська). У ЛНВ на це видання була вміщена рецензія Л.Старицької-Черняхівської (1912. – Т. 60. – Кн. XII. – С. 587 – 589). Відомостей про іншу згадану М.Грушевським рецензію не виявлено.

А нехай напише на Х т[ом] київських «Записок»… – Рецензія В.Дорошенка на «Записки Українського наукового товариства у Київі Києві» (Кн. 10) опублікована: ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – Кн. І. – С. 208 – 210.

…і на нове виданнє видання Сковороди… – Див: Дорошенко Вол[одимир]. Рец. на публ.: Собрание сочинений Г.С.Сковороды. Том I. С биографией Г.С.Сковороды М.И.Ковалинского, с заметками и примечаниями Владимира Бонч-Бруевича (Материалы к истории и изучению русского сектанства и старообрядчества. – СПб., 1912. – Вып. 5) // ЗНТШ. – 1913. – Т. 113. – Кн. I. – С. 204 – 205.

Чи післані послані статі статті Дорошенка про Кульчицкого… – Див.: Дорошенко В. До характеристики польської суспільности суспільності в Галичині; з приводу писань д. Л.Кульчицького // ЛНВ. – 1912. – Т. 60. – Кн. XII. – С. 534 – 552.

і Чекіна? – Цю коротку згадку допомагає розкрити лист В.Дорошенка до М.Грушевського від 12 квітня (н. ст.) 1912 р. Не маючи більш докладних відомостей про співпрацю згаданого автора з ЛНВ, дозволимо собі ширше зацитувати цей лист:

«Коли пригадуєте, я зголосив Вам до ЛНВ одного співробітника з Льондону Лондону і Ви згодилися, аби він писав коротенькі статейки на англійські теми. Отож я зовсім з уваги спустив, що може зайти трудність з Євшаном, бо він же постійним співробітником-оглядачем політичного житя життя закордонного, отже, мимоволі теми можуть збігатися. Шкода була би від сього, коли б оба написали про одну й ту саму річ.

Чи не дало би ся відступити Англію цілком до ресорту рекомендованого мною чоловіка. Він, бачте, дописує до «Вестника Евр[опы]» і «Русск[ого] Бог[атства]» (А.Чекин), отже, не являється будь-яким писакою, шкода би було утратити такого чоловіка українській пресі. З огляду на те, що він обіцяв написати про страйк углекопів, чи не могли б Ви поручити Євшанови Євшанові дати статейку на якусь иньшу іншу тему, – про Хорватію, абощо?

Я зовсім забувся, що Євшанови Євшанові не доведеться відсиджувати за студентську історію і тому не обговорив з Вами докладнійше докладніше справи з англійським знайомим. Опираючися на Вашу згоду, я просив його дописувати до «ЛНВ», отже, тепер устряв у дуже немилу історію. Очевидно я говорив лише про спорадниче дописування; коли трапиться яка велика річ.

Я прошу вибачити мене, Пане Професор, за мою неудачну ведмежу послугу, але вірте, що мав я на увазі лише інтереси «ЛНВ», а не інтереси того знайомого чи що. Може б, Ви таки згодилися прийняти від нього статейку про страйк і самі вже згодом порозумілися лише щодо тем, бо все ж таки, як казав вже, сей чоловік міг би писати на всякі соціяльно-політичні теми» (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. – Т. II / Ред. Л.Винар; упоряд. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – С. 260 – 261).

Чи самостійно, чи через В.Дорошенка, але М.Грушевський полагодив цю справу, і вже у 1912 р. (Т. 58 і 59) з’явилися перші дві статті А.Чекина (справжнє ім’я – Василь Яроцький). У даному листі М.Грушевського до І.Джиджори йдеться про чергову статтю, яка була видрукувана вже на початку 1913 р.: Чекин А. Боротьба за виборче право жінок в Англії; лист з Лондону // ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – Кн. 2. – С. 349 – 361.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 244.