26.11.1912 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Сердечно дякую за лист. «Записки» пороздавав і що кому треба було переказати – переказав. Так само оповістка про здержаннє здержання викладів на час прибита. Тут у нас дома поки що все в порядку, а в Т[оварист]ві наразі також спокій і нічого нового, може, тому, що Гнатюк все ще хорий хворий і не приходить до канцелярії, яка тепер світить пустками, бо і Роздольський захорував.

Томашівський дальше дуже приємний і минулої неділі навіть запросив мене на нараду (були тут також Крип’якевич з Кревецьким) в справі видання коротенької «Історії України» для «орієнтації чужих», тим більше, що по-німецьки вийшов поки що перший лишень том «Історії» П. Професора, яку «дуже пильно студіюють віденські відомі сфери». Своєю дорогою, що було б дуже бажано, [треба] приспішити як лише можна німецьке виданнє видання.

Зате в Галичині і загалом в державі хвиля незвичайно непевна, мобілізація майже в цілости цілості переведена, а в останніх часах роблять се, майже зовсім не криючись. Думаю, що не завадило б для призбирання матеріялів матеріалів для 8-го тому подумати про поїздку до Москви або Петербурга, тим більше, що П. Проф. давно вже там не були. Одначе на се, по-моєму, все ще трохи є часу.

У внутрішній політиці nihil novi – з буджетом бюджетом діло непевне, і правительство грозить 14 §.

За той час прийшла деяка кореспонденція, яку тут нотую.

1) Поздоровлення з іменинами від завсіди вірного Яцкевича, пп. Левицьких з Чернівців і від о. Застирця разом з копією одного документу і з просьбою примістити де-небудь в «Історії» одного з його антепатів, Грицька Застирця, особливо при обговорюванню «справ млинарських», бо така була професія сего цього нарочитого мужа.

2) Окуневський виказує своє вдоволеннє вдоволення з того, що П. Професор «хоть хоч трохи довольні» вставленими позиціями в буджет бюджет, а при тім єхидно, як йому здається, просить «о скромну пораду: як тут видержувати лінію прінціпіяльної принципіальної опозиції і розбиваня розбивання нарад в буджетовій бюджетовій комісії і заразом старатися о підвисшенє підвищення або хоть хоч затриманє затримання субвенцій?» Якби П. Проф. хотіли йому відповідати, то, може б, порадити йому, щоби звернувся, напр., до чехів з запитаннєм запитанням, як вони се робили в часі опозиції і чи їх інституції одержували в тім часі субвенції чи ні?

3) Kurzer Sinn листа Могилянського зводяться до того, що бажав би мати велику «Історію», але зразу не годен заплатити цілої ціни; просив інтервенції в книгарні, щоби йому дала на виплат. Чи се не на здогад буряків?

4) Нарешті листи від Гайденвурцеля і Залізняка посилаю тому, що перший діловий, а на другий, може, схотять П. Проф. відповісти. Згадані в листі Залізняка рецензії поки що затримую тут.

5) Якась п. Евгенія Бохенська з Перегінська написала лист з найбільшими комплементами компліментами, яких висновком просьба зайнятися «опущеним» Франком, чого з виїмком П. Професора ніхто не в силі належно зробити, бо всі инші інші наші люде люди «си я мизерні і незарадні».

6) Прийшло також 2 примірника «Первой учебн[ой] книги церк[овно]-слав[янского] языка» і подвійний 20-й аркуш росийської російської «Історії», мабуть, для порівняння якости якості паперу, про що сказано в листі Гайденвурцеля.

З віддаваннєм віддаванням кореспонденції теж вийшли трудности трудності. На другий день по від’їзді П. Проф. приніс листонос до книгарні лист П. Проф. до Дирекції почти пошти і формуляр з допискою, що тільки на підставі нотаріяльно нотаріально легалізованої заяви на згаданім формулярі дирекція буде передавати до книгарні рекомендовані посилки – инакше інакше ні. Я вже був попросив Мочульського, щоб він виповнив формуляр, який я хотів післати послати до підпису, тим часом вчора знова знову листонос забрав назад і лист П. Проф. і формуляр, а на відібранє відібрання кореспонденції, яка вже лежала на почті пошті (але тільки сеї – pro futuro не знати, як буде), назначив мені листонос спеціяльну спеціальну годину в мешканню мешканні. Справа тепер стоїть ні сяк ні так.

Які книжки і через що не пустили до Київа Києва? Чи через мито?

Покірно прошу спитати від мене Пані про здоровлє здоров’я і передати мій поклін.

З глибоким поважаннєм поважанням

І.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 284 – 286).

…що по-німецьки вийшов поки що перший лишень том «Історії» П. Професора… – Йдеться про видання німецькою мовою першого тому «Історії України-Руси», що вийшло 1906 р. в Лейпцигу.

Поздоровлення з іменинами від завсіди вірного Яцкевича… – Так з певною іронією називає І.Джиджора привітання Якова Яцкевича – випускника Львівського університету (1906), вчителя польської гімназії в Перемишлі, реальної школи в Раві-Руській (з 1909), гімназії в Тернополі (з 1912), члена НТШ. У ЦДІАЛ України зберігаються документи за 1905 – 1906 pp. про здачу іспитів з всесвітньої історії кандидата на звання вчителя середніх шкіл Я.Яцкевича за підписом М.Грушевського (Рукописи, документи і матеріали Михайла Грушевського у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові: Каталог / Упоряд. О.Мартиненко, ред. Г.Сварник, наук. ред. Я.Дашкевич. – Львів, 2005. – С. 58, 60, 75, 78).

Збереглися також десятки поздоровних листівок, якими Я.Яцкевич щороку (1902 – 1914) вітав М.Грушевського з іменинами, Новим роком та Воскресінням Христовим (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 867), серед них і згадане привітання з Днем Ангела від 20 листопада (н. ст.) 1912 р. (Там само, с. 36 – 37). Всі вони традиційно підписані «вдячний ученик».

…пп. Левицьких з Чернівців… – Привітання (від 20 листопада (н. ст.) 1912 р.) надійшло від родини небожа Марії Сильвестрівни Грушевської (Вояковської) Модеста Олександровича Левицького – сина Олімпії Сильвестрівни Вояковської та Олександра Йосифовича Левицького (пароха з містечка Скали, 1896 р. вінчав Михайла Грушевського з Марією Вояковською), службовця Дирекції залізниць у Чернівцях, культурно-просвітнього діяча в Буковині. Одружений з донькою пароха з Турильча Марією Балько. 1925 р. виїхав до Бразилії. Листівка з привітанням зберігається: Там само, спр. 597, с. 55).

…від о. Застирця разом з копією одного документу… – Копія надісланого документа (грамота 1780 р. Грицька Застирця з відомостями про місце збереження її оригіналу серед актів намісництва у Львові) разом з листом Йосипа Застирця від 21 листопада (н. ст.) 1912 р. зберігається: Там само, спр. 488, с. 11 – 13. Зміст цього короткого листа І.Джиджора передає майже дослівно. Ще 1910 р. Й.Застирець подав до Галицького сейму проект видання історичних актів та відповідне прохання про субвенцію з краєвих фондів. Ймовірно, працюючи над цим проектом, йому вдалося розшукати і надісланий документ.

… Окуневський виказує своє вдоволеннє вдоволення… – Очевидно, на повідомлення Т.Окуневського від 12 листопада (н. ст.) 1912 р. про внесення до бюджету позицій про підмогу НТШ (30000 корон) та Музею (50000 корон) (Там само, спр. 669, арк. 31), М.Грушевський відповів подякою. У наступному листі від 22 листопада (н. ст.) 1912 р. посол писав:

«Радий я, що Ви хоть хоч трохи довольні, і, розумієся розуміється, буду ще більше рад, коли ще більше дастся дасться для Вашого музея і Тов[ариства] Шевченка осягнути» (Там само, арк. 27 – 27 зв.).

…а при тім єхидно… просить «о скромну пораду»… – Тут І.Джиджора дослівно передає зміст листа Т.Окуневського від 22 листопада (н. ст.) 1912 р. (Там само). Вірогідно, що саме цей лист М.Грушевський назвав у своїй відповіді І.Джиджорі від 30 (17) листопада 1912 р. «дурним».

…листа Могилянського зводяться до того, що бажав би мати велику «Історію», але зразу не годен заплатити цілої ціни… – У своєму листі від 20 (7) листопада 1912 р. з Петербурга М.Могилянський дійсно висловлює побажання придбати «Історію України-Руси» М.Грушевського. Не маючи коштів сплатити за неї повністю, запитує про можливість придбати її через книгарню ЛНВ у Києві «на виплат» (Там само, спр. 646, арк. 9 – 9 зв.). Це ж саме прохання повторює і в листах від 24 грудня (ст. ст.) 1912 р. та 17 квітня (ст. ст.) 1913 р. (Там само, арк. 10 – 10 зв.; 13). Так, 17 квітня 1913 р. він писав:

«Учора одержав І частину Вашого VIII-го тому. Дуже дякую. Колись згодом буду просити Вашої помочи помочі в справі покупки через якусь книгарню перших VII томів – на виплат» (Там само, арк. 13).

М.Могилянський перекладав російською мовою оповідання М.Грушевського, М.Коцюбинського та ін. Як співробітник газети «Речь» (СПб.) подав на її сторінках рецензії на праці Михайла Грушевського: «Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці» (Львів, 1912); «Иллюстрированная история Украины» (СПб., 1913). Уважно стежив за публіцистичними виступами історика. Зокрема, у своєму листі від 24 грудня (ст. ст.) 1912 р. зауважував: «Чом Ви стали, Михайло Сергієвич, рідко балакати «на українські теми»? «Літературно-Н[ауковий] Вістник Вісник через те багато тратить».

Згадані в листі Залізняка рецензії поки що затримую тут. – Йдеться про лист М.Залізняка з Липська (Лейпцига) від 22 листопада 1912 р. Перебуваючи на вигнанні в Німеччині та не маючи змоги через стан «релєгованого» вступити до одного з університетів, за порадою М.Грушевського М.Залізняк намагався знайти вихід у науковій праці, задумавши підготувати низку студій, оглядів, рецензій. Але брак літератури та коштів на її придбання стримував цю роботу.

Тому Залізняк у своїх листах до професора просив виділити з фондів НТШ кошти на придбання філософсько-історичних праць у рахунок майбутнього гонорару або на умовах передачі згодом цих книг до бібліотеки НТШ. Дякуючи за розуміння та згоду М.Грушевського, у даному листі він повідомляв, що найближчим часом список книг на виділену суму перешле І.Джиджорі, а вже потім спробує придбати ці видання дешевше через антикварні магазини і написати добру працю, щоби «Записки» «не потребували встидатися сеї роботи». Окрім цього, повідомляв про надіслані рецензії на працю Довнар-Запольського та Алешинцева (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 485, с. 154–156). Згадані рецензії опубліковано: Залізняк М. Рец. на публ.: Довнар-Запольский М. История русского народного хозяйства. Киев, 1911. Т. І. I-VIII+1 – 363 с. // ЗНТШ. – Львів, 1913. – Т. 113. – Кн. I. – С. 178 – 181; Його ж. Рец. на публ.: Алешинцев И. История гимназического образования в России. СПб., 1912. IX +345 с. // Там само. – С.185 – 188.

Якась п. Евгенія Бохенська з Перегінська… – Йдеться про українську письменницю Бохенську Євгенію Іванівну.

У фонді І.Франка (Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 3) зберігаються записи пісень, загадок, приказок, записаних Є.Бохенською (окремі з дописками та виправленнями І.Франка), її листи до І.Франка за 1885 – 1912 pp. (ф. 3, № № 1610, 1611, 1615, 1628). Відомі також листи Є. Бохенської до М.Коцюбинського з Криворівні, датовані серпнем 1912 p., з дописками В.Гнатюка, О.Волянського, В.Дорошенка. Згаданий лист до М.Грушевського виявлено також у названому фонді (№ 2508). Розлоге емоційне звернення на 4-х сторінках, датоване 21 – 22 листопада (н. ст.) 1912 р., розпочинається словами:

«І не прошу прощеня прощення за се, що відважуюсь писати до Вас і чиню се з цілим безмірним довірієм довір’ям; бо хоч і кажуть деякі, що Ви тверді і неприступні – та я знаю добре, що се лиш байки-байки, бо вірю тим другим, які кажуть, що Ви ніколи не відмовляєте тим, які до Вас звертаються з цілим довірієм довір’ям […]

Та й ще тому здаюся до Вас, що Ви нам у всім щасливі на руку. Взялися Ви до Товариства ім. Шевченка – і товариство розвилося на славу. Кинули Ви думку про приватні школи – і школи ті ростуть гей гриби по дощи дощі, взялися Ви за нашу історию – і маємо історию».

А далі дописувачка розповіла про почуте у Львові та обгрунтувала причину свого звернення:

«Недавно їздила я до Львова до лікаря і там через кілька днів наслухалася такого, що аж жах переймає, про те, як тяжко бідує, як не має найменьшего найменшого конечного коло себе обходу, ходить обдертий і не раз голодує той бідний Франко, так що аж чужинці питають через наших: чому він такий опущений, занедбаний, як той послідний старець-жебрак? […]

Колись, як єго його не стане – буде пишний, величавий похорон, посиплються промови за промовами, вінці за вінцями і жаль обхопить всіх, що стануть над могилою – але Богом а правдою ми не будем мали права заплакати над тою могилою, коли тепер даємо єму йому в очах наших загинути».

Спосіб порятунку Євгенія вбачала в простих речах: знайти стару просту жінку, яка б «їсти зварила, хату замела і шматє шмаття випрала. Лише в найліпшім случаю – ще якого вислуженого послугача шпиталевого, який би бідного паралітика обмив, убрав, викупав, обійшов, щоби не жахалися єго його люде люди, як заповітреного Йова чи Лазаря». Наприкінці Євгенія Іванівна висловлює впевненість, що «Ви – і лише Ви – зможете дати раду, імпульс, провід думки».

… «Первой учебн[ой] книги церк[овно]-слав[янского] языка». – Йдеться про чергове перевидання книги батька М.Грушевського – С. Ф.Грушевського.

подвійний 20-й аркуш росийської російської «Історії»… – Йдеться про видання: Грушевский М. Иллюстрированная история Украины / Авторизированный перевод со 2-го укр. изд. – СПб.: Книгоиздательское товарищество «Просвещение», 1913. – 524 с. Як свідчать епістолярні джерела, видання вийшло вже наприкінці 1912 р. Додатковим аргументом може слугувати і рецензія на це видання М.П.Василенка, опублікована: Киевская мысль. – 1912. – 21 декабря. – № 353. – С. 3 – 4. Про вихід видання у 1912 р. пише у своему огляді «Український науковий рух в 1912 р.» і В.Дорошенко (ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – Кн. II. – С. 363).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 245 – 246.