Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

18.12.1912 р. До М. Грушевського

Львів 18.XII.1912

Варіанти тексту

Високоповажаний Пане Професор!

Покорно доношу, що я нарешті покінчив з докторатом. Се историческое событие скоїлося сьогодня сьогодні (в середу) між 8 – 9 год. рано. Пішло добре. Я одначе, признатися, особливої приємности приємності не відчув, хиба хіба остільки, що нарешті ся скучна історія скінчилася. Надто вже «по-штубацки» виглядав сей останній екзамен, і він, як такий, не стоїть в ніякій пропорції до вложеної праці. Та я тільки се П. Професорови Професорові говорю, дякуючи ще раз за ласку і інтерес, з якими П. Професор відносилися до моєї докторатської історії.

Був я за одним замахом в Фінкля в справі стипендії, і він мені повів таку штуку: одинокий фонд, з якого міністерство дає підмоги – се т. зв. фонд будущих доцентів. Для одержання такої підмоги пожадана і потрібна відповідна конкомітація факультету. Щодо него нього, Фінкля, то він мене, розуміється, підопре, одначе так сам собою не може моєї справи реферувати через те, що моя «діяльність», наукові інтереси, предмет зайнять і т. д. як не його ученика, яким був, напр., в своїм часі Томашівський – не докладно йому знані, з виїмком останньої роботи, оціненої ним на «celująco».

Через те все тут залежить від П. Професора. Себто найкраще було б, коли б П. Проф. на факультеті реферували. Одначе з огляду на се, що П. Проф. не так скоро будуть у Львові, дальше, з огляду на trudności językowe (?), найліпше було б, коли б П. Професор написали такий рефератик по-німецьки найліпше, знова знову ж таки з огляду на ті якісь trudności językowe, а я щоби сю оцінку дав як алєгат до подання. Сей реферат не повинен бути дуже загально держаний, а детальнійше детальніше, а що головне – на скільки я вирозумів і що було підчеркнено – повинна там бути, так сказати, індівідуалізація, себто якийсь спеціяльнійший спеціальніший напрям чи предмет в історичний науці, для якого я маю готовитися готуватися. Напр., в роді того становища, яке займає Шельонговский.

Тим більше, як він сказав, «że to na przyjazność do niczego nie obowiązuje», а краще виглядає і має значіннє значення для міністерства. Се ще й тому, що для будучого університету вже є П. Професор і Томашівський. Все те по змозі докладно передані слова Фінкля.

В справі нашого університету піднявся знова знову страшенний гвалт між поляками, спеціяльно спеціально між вшехполяками, точнісенко точнісінько такий же, як минулої зими, себто як завсіди, коли в сій справі робляться переговори. При тій нагоді, теж як звичайно, піднявся на ноги цілий сенат, так що ректор і Твардовський безнастанно їздять до Відня, і знов настав ворожий дух до нас. Спеціяльно Спеціально розходится тут, щоби в цісарськім письмі зараз же запевнено «польський характер» університету, не ждучи, аж повстане наш.

Більше не знаю нічого, бо не вспів ще розглянутися.

Пересилаю лист Ліпінського і передаю запитаннє запитання Людкевича, чи з його статі статті про Лисенка в ЛНВістнику ЛНВіснику можна буде зробити 100 прим. відбитки.

Паням прошу передати мій поклін і Павлу Пилип[овичу] поздоравленнє поздоровлення.

Дома все гаразд.

З глибоким поважаннє[м] поважання[м]

І.Джиджора

P.S. Якби П. Проф. мали писати до мене, то прошу на адр[есу]: Понінського, 6.


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 287 зв. – 288 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

я нарешті покінчив з докторатом. – Упродовж 1908 – 1912 pp. М.Грушевський в листах звертався до І.Джиджори з проханням не затягувати справи з докторатом. Прилюдного, публічного захисту дисертацій тоді не практикували. Процедура надання наукового звання доктора вимагала насамперед публікації тексту дисертації, на яку мали бути видрукувані відповідні рецензії.

На кінець 1911 р. у ЗНТШ було опубліковано головну працю І.Джиджори «Економічна політика росийського російського правительства супроти України в 1710 – 1730 pp.», того ж року вона вийшла також окремим відбитком. 1912 р. дисертаційна робота отримала позитивну рецензію М.Грушевського на сторінках травневої книги ЛНВ (1912. – Т. 57. – Кн. V. – С. 391 – 392). У книзі протоколів про складання докторських екзаменів і висновків про докторські дисертації теж міститься оцінка М.Грушевським дослідження І.Джиджори. Науковий керівник особливо відзначав, що молодий дослідник

«вперше дав широкий, деталічно детально пророблений образ з сеї сфери: представив стан української торговлі торгівлі в перших десятиліттях XVIII в., ті перепони, з якими вона стрічалась, схарактеризував торговельну політику росийського російського політика і її руїнні впливи на українську торговлю, котру з «квітнучого стану», в якім застала її по Мазепі, звела до розбитків епохи Апостола, і то в значній мірі відсунула від них тубильне тубільне українське купецтво, а передала в руки великоросийських великоросійських купців і «розночинців». Автор влучно вказав в сій політиці поруч впливів сучасного меркантилізму також спеціальні політичні мотиви-московські централістичні змагання, представивши сю торговельну політику як одну з складових частин програми «прибирання к рукам Малой России».

Праця становить цінну вкладку в наукову літературу Гетьманщини і викликала широке заінтересованнє заінтересування. Як докторська дісертація дисертація вона більше ніж відзначаючо вдоволяє вимогам» (ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 727, арк. 156).

Після автографа М.Грушевського поміщено лаконічну дописку, з автографом Л.Фінкеля: «Zgadzam się z powyższą oceną і aprobuję rozprawę p. Iwana Dżydżory jako dysertacyę doktorską. Ludwik Finkel» («Погоджуюся з попередньою оцінкою і апробую працю п. Івана Джиджори як докторську дисертацію. Людвік Фінкель») (Там само). Вперше висновки про дисертацію М.Грушевського та Л.Фінкеля опубліковані: Пришляк В. Мирон Кордуба та Іван Джиджора: рецензент і автор // До джерел. Зб. наук. пр. на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – Київ; Львів, 2004. – Т. II. – С. 544.

Одночасно здобувач мав скласти кваліфікаційні іспити з історії та філософії (свого роду екзамени кандидатського мінімуму, говорячи сучасною мовою). Лише після цього університет надавав диплом доктора. 18 липня 1912 р. І.Джиджора склав іспит з давньої польської й австрійської історії (у присутності М.Грушевського та Л.Фінкеля) на «відмінно» (ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 727, арк. 187). 18 грудня 1912 р. у В.Брухнальського та Л.Фінкеля він склав іспит з філософії на «dostatecznie» («задовільно») (ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 727, арк. 211), про що і повідомляє професора. 21 грудня цього ж року йому було видано докторський диплом, про що свідчить запис у «Альбомі обліку докторських дипломів (1910 – 1917 pp.)» (ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 1348, арк. 493).

…найліпше було б, коли б П. Професор написали такий рефератик… – 24 (11) грудня 1912 р. М.Грушевський повідомив, що посилає проект такої записки до міністерства. Про подальше сприяння М.Грушевського в цій справі свідчить лист професора до посла австрійського парламенту О.Колесси від 16 (3) липня 1913 р. (з Криворівні).

«Високоповажний Пане Товаришу! В четвер 10.VII. факультет ухвалив поперти перед міністерством поданє подання Джиджори і стипендію постановив просити для нього 1200 кор[он]. Декан сказав, що в суботу вишле до міністерства. Отже, прошу Вас зайнятися ласкаво сею справою. Фінкель казав, що треба, щоби хтось поговорив з Цвіклінським, Але Ви краще знаєте, як сю справу посунути вперед…» (Цит. за: Герич Ю. До біографії М.Грушевського // Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріяли до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л. Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 166).

Ймовірно, упереджуючи лист Грушевського та зважаючи на можливу усну домовленість у цій справі, О.Колесса у своєму листі до М.Грушевського від 13 липня (30 червня) 1913 р. писав:

«Міністра Гуссарека я ще в послідній хвилі захопив у Відні; предложив йому усі справи, які мені поручено і про які ми говорили. Маю надію на успіх» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. І, спр. 542, арк. 93).

Про повідомлення О.Колесси М.Грушевський відразу сповістив І.Джиджору (див. лист М.Грушевського з Криворівні від 18 (5) липня 1913 р.). Цей факт можна розглядати як важливий аргумент на користь того, що серед полагоджених справ О.Колесса мав на увазі і справу стипендії І.Джиджори.

Згадану стипендію І.Джиджора отримав, про що свідчить згадка у листі М.Грушевського до Є.Чикаленка (серпень – середина вересня 1913 p.):

«З Тов[ариством] Шевч[енка] взагалі прикро – провоцірують провокують і мене, і всіх, хто не схотів перекинутися на сторону теперішніх керманичів. Джиджорі не дають відпустки, потрібної йому для дісертації дисертації, для котрої дістав міністеріальну стипендію» (Тодійчук О.В. Листи М. С. Грушевського до Є.Х.Чикаленка // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2001. – Вип. 4: Студії на пошану Руслана Пирога. – С. 158).

Пересилаю лист Ліпінського… – Йдеться про лист В.Липинського з Кракова від 14(1) грудня 1912 р., в якому він запитує про можливість видання своєї студії «Dwie chwile z dziejów porewolucyjnej Ukrainy» в перекладі українською, зокрема на сторінках ЛНВ (Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. Серія «Архів». Листування. – Т. 1 (А-Ж) / Ред. Я.Пеленський, Р.Залуцький, Х.Пеленська та ін. – К.; Філадельфія, 2003. – С. 403). Історіографічний огляд публікацій про взаємини М.Грушевського з В.Липинським див.: Гирич І. Передмова // Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. – Т.II / Ред. Л.Винар; упоряд. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – С. 273 – 275).

передаю запитаннє запитання Людкевича. – Йдеться про статтю: Людкевич С. Микола Віталієвич Лисенко як творець української національної музики // ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – Кн. II. – С. 264 – 271.

Упродовж багатьох років М.Грушевський підтримував дружні теплі стосунки з видатним українським композитором і громадським діячем М.Лисенком. У щоденниках вченого згадуються часті зустрічі з Миколою Віталійовичем під час перебування у Києві (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 25). У приміщенні музичної школи М.Лисенка відбувалися прилюдні зібрання УНТ у Києві. Збереглося 28 листів М. Лисенка до М.Грушевського за 1894 – 1911 pp. (Там само. – Спр. 606; витяги з них опубліковано: Білокінь С. З епістолярної спадщини (листи М.Лисенка до М.Грушевського) // Музика. – 1989. – № 5 (263). – С. 20 – 22).

На похороні М.В.Лисенка М.Грушевський не був. Про це свідчить лист від 30 жовтня (ст. ст.) 1912 р. Ю.Тищенка (Сірого) до вченого:

«Дуже шкода, що не дав я Вам телеграми про час похорон М.Лисенка […] Коли давав телеграму [про смерть. – Упоряд.], то ще не знав і сам, коли будуть похорони. Дуже Старицькі чекали Вас і шкодували, що не приїхали. Від Вас положив вінок «Незабутньому Другови Другові. Родина Грушевських» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 583, с 190).

Після смерті М.В.Лисенка (24 жовтня (ст. ст.) 1912 р.) М.Грушевський ініціював підготовку статей та некрологічних заміток до редагованих ним видань, зокрема ЗНТШ та ЛНВ. На десятий день по смерті композитора (2 листопада ст. ст.) історик подав до «Літературно-наукового вістника вісника» свою замітку «Возлюбленникові муз і грацій» (ЛНВ – 1912. – Т. 60. – Кн. 12. – С.401 – 402; передрук див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 441 – 442).

16 (3) грудня 1912 р. на засіданні Українського наукового товариства у Києві, присвяченому пам’яті композитора і громадського діяча, М.Грушевський проголосив промову «Пам’яти Миколи Лисенка» (опублікована у вид.: Записки Українського наукового товариства у Київі Києві. – 1913. – Кн. XI. – С. 5 – 12; передрук див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2007. – Т. 8. – С. 579 – 583).

Перелік некрологів та статей з оцінкою науково-етнографічно-музичної діяльності композитора, що вийшли відразу по його смерті, див.: Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору. – К., 1930. – С. 672 – 673. У 1913 р. в ЛНВ вміщено оголошення про конкурс на проект надгробка на могилу М.В.Лисенка (ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – С. 398).

Див. також коментар до 290203листа М.Грушевського до І.Джиджори від 24 (11) грудня 1912 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 247 – 248.