Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4 – 5.02.1912 р. До М. Грушевського

Львів 4-5.ІІ.912

Варіанти тексту

Високоповажаний Пане Професор!

Дома у П. Професора все по-старому з тою хиба хіба відміною, що прибувають нові рахунки, як от від («Spółki stolarzy») на 824 к[орон], яких я очевидно не полагоджую. На сей місяць ще нікому нічого не платив з виїмком дрібнійших дрібніших склепових рахунків і платні кухарці за минулий місяць – разом 49 к[орон]. Солікови Солікові теж нічого, бо і перед тим я безпосередно безпосередньо йому не платив – зрештою не впоминається.

Кореспонденції теж особливої за той час нема. Деяку важнійшу важнішу подаю. І так:

Карбасніков (СПб.) просить послати йому 5 примірників «Історії» (І, II, III, IV і VII тт.) з допискою – з якою уступкою (%).

В.Ластоўскі (Вільно, Завальная ул., № 7, ред[акція] «Наша ніва»), який працює над історією Білоруси, просить комплєту комплекту «Історії» і вказівок жерел і літератури предмету.

Д.Затиркевич питається, що стало з його автографом Шевченка, який він зрештою готов уступити «за приличное вознаграждение», а крім сього просить гонорару за твори його батька.

Нарешті якась Зінаїда Сулковська питається, що чувати з її працею [про] укр[аїнську] драму до Котляревського (адр[еса]: Каменец-Подольск, Польские фольварки).

Посилаю замовленнє замовлення Черніг[івської] зем[ської] управи ну і лєгітімацію легітимацію, яка придасться в часі повороту до Львова.

До екзамену зголосився Ставничий, клявзуровий 16 лютого, а щодо устного усного, то я ще не мав часу бути у Кручкевича, одначе в кождім кожному разі і без того екзамен відбудеться десь в бажанім терміні.

Рахунки Т[оварист]ва і досі ще не вияснені, і нема ніякої змоги добитися сього, хоч я вже богато багато разів говорив Роздольському, щоб він домагався сього в Угрина. До намісництва вже більш як тиждень тому внесено поданнє подання в справі виплати субвенції, але досі ще нема нічого з того.

Гнатюк хорий хворий дотепер.

На завтра (понеділок) скликуємо засіданнє засідання Виділу в справі купна камениці кам’яниці, хоч комісія не предложила ніякого фінансового пляну плану, але зате з’явився новий посередник в особі Полошиновича, знаного з якихсь непевних маніпуляцій з одним дідичем. Очевидно, що на тім засіданню засіданні не прийде ні до яких дефінітивних рішень.

З моїм докторатом справа поки що ніяк не стоїть; поданє подання маю готове, але чекаю на відповідь Фінкля, якому я дав до перегляду свою книжку. Як тільки він мені скаже прихильну відповідь – в тій хвилі внесу поданнє подання.

Про політику не пишу, бо нічого такого нового не сталося в тім часі, зрештою П. Професор незадовго будуть тут. Одно лишень хиба хіба нове, що вчора Н[ародний] комітет всупереч К.Левицькому, що хотів за всяку ціну дійти до угоди, ухвалив йти до розбиття переговорів. Одначе між послами можна замітити великий упадок духа.

Одного доручення П. Професора не виконав – панови панові з Відня не післав послав статей. Се тому, що я боявся, аби тим способом не викликати у його сумнівів, наколи я, йому досі не знаний, ні з сього ні з того явлюсь таким, що знає про його зносини з П. Професором.

Наколи б П. Професор приїхали 10 – 11 н. с[т.] лютого, то мене готові не застати у Львові, бо я, користаючи з двох днів свят, хочу поїхати додому, бо в мене хора дитина на шкарлятину скарлатину.

Паням прошу передати мій поклін.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 278 – 279 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

Місце написання встановлено за змістом.

В.Ластоўскі… просить комплєту комплекту «Історії»… – Йдеться про лист білоруського історика В.Ластовського з Вільна від 28 грудня 1911 р., у якому він повідомляв про свою роботу над історією Білорусі та «недахват Ваших цянных прац па гісторыі суседняй і роднай нам Украіны». Не маючи змоги придбати ці видання, просить М.Грушевського прислати до своєї бібліотеки по одному примірнику його історичних праць (Там само, спр. 586, арк. 1). Очевидно, не отримавши вчасної відповіді (його лист був пересланий до Києва запізно), 7 лютого 1912 р. В.Ластовський повторює своє прохання (Там само, арк. 2). Інших листів білоруського вченого до М.Грушевського не виявлено.

Д.Затиркевич питається, що стало з його автографом Шевченка… – Згаданий лист Д.І.Затиркевича кінця січня 1912 р. зберігається: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 487, с. 9 – 10.

За листами Д.І.Затиркевича відомо, що на початку 1911 р. М.Грушевський звернувся до нього з проханням надіслати для публікації в ЛНВ недруковані твори батька, О.І.Затиркевича. Упродовж року Д.Затиркевича посилав їх, уточнюючи на прохання редактора ЛНВ їхнє датування (ІЛ, ВР, ф. 78, од. зб. 909 – 911,216 – 217). Принагідно у лютому 1911 р. він згадав про збережений у архіві батька автограф поезії Т.Шевченка, який у нього хотів купити місцевий дідич за 150 руб. (Там само, од. зб. 909).

12 листопада (ст. ст.) 1911 р. Д.І.Затиркевич послав цей автограф М.Грушевському, повністю відтворивши текст поезії у листі, з проханням підтвердити його автентичність. Йшлося про поезію «Якось-то йдучи уночі…», написану на аркуші, відірваному від «записки некоего Ф.Жемчужникова» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 487, с. 1 – 4).

Ймовірно, що М.Грушевський автентичність підтвердив, але відмовився придбати автограф через високу ціну. У листі від 12 лютого (ст. ст.) 1912 р. Д.І.Затиркевич писав «Что же касается автографа, то хотя мы далеко не сошлись в цене за него нього, но за удостоверение его подлинности я очень Вам благодарен» (ІЛ, ВР, ф. 78, од. зб. 216).

Порівнявши текст поезії, поданий у листі Д.І.Затиркевича, з текстологічним аналізом верхнього і нижнього шару чернетки автографа, зробленим упорядниками останнього академічного видання творів Т.Шевченка, можна передбачити, що чернетка, що зберігається нині в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, і є автографом з архіву І.О.Затиркевича, який свого часу не придбав М.Грушевський. Додатковим аргументом можуть слугувати і згадки про напис Ф.Жемчужникова, збережений на лицевому боці чорнового автографу. Див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2: Поезії 1847 – 1861. – С. 367, 755 – 756.

Так само І.О.Затиркевичу міг належати і напис на чернетці над текстом поезії: «Автограф Т.Г.Шевченка, подаренный мне Лазаревским в Орле», зроблений, як відзначають упорядники 2-го тому повного зібрання творів Кобзаря, рукою невідомого. У 1861 р. І.О.Затиркевич разом з іншими офіцерами свого полку організував в Орлі почесну зустріч тіла Т.Г.Шевченка, котрого тоді перевозили в Україну. Залишені письменником замітки про цю подію свідчать, що він був знайомий з І.М.Лазаревським, який на той час служив у Орлі (Грушевський М. Оден з ніжинців // ЗНТШ. – 1912. – Т. 109. – Кн. 3. – 124 – 125).

…а крім сього просить гонорару за твори його батька. – Посилаючи до друку твори свого батька, уточнюючи їхнє датування тощо (ІЛ, ВР, од. зб. 909 – 912, 216), у одному з листів Д.І.Затиркевич подав його докладну біографію (Там само, од. зб. 910; лист від 29 серпня (ст. ст.) 1911 p.). Первісний задум М.Грушевського опублікувати вірші та оповідання І.О.Затиркевича в ЛНВ було змінено. Він, використовуючи цікаві відомості про маловідомого українського письменника, підготував розвідку про цього представника ніжинської літературної школи «Оден з ніжинців», яку разом з поезіями та прозовими творами 1840 – 1855 pp. І.О.Затиркевича було опубліковано в ЗНТШ (1912. – Т. 109. – Кн. 3. – С. 123 – 135).

У згаданому І.Джиджорою листі Д.І.Затиркевич цікавився саме гонораром за цю публікацію. У листі від 1 травня (ст. ст.) 1912 р. він дякував М.Грушевському за отримані 25 руб. гонорару (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 487, с. 5 – 6), а 24 жовтня (ст. ст.) 1912 р. за надісланий том ЗНТШ (ІЛ, ВР, ф. 78, од. зб. 912).

…Нарешті якась Зінаїда Сулковська питається, що чувати з її працею [про] укр[аїнську] драму до Котляревського… – У своєму першому листі до М.Грушевського від 22 жовтня (ст. ст.) 1911 р. Зінаїда Сулковська зверталася з проханням оцінити наукову вартість її кандидатської роботи «Як одбивалось відбивалось народне життя в українській драмі до Котляревського». З цією оцінкою вона пов’язувала подальші творчі плани – написання другої частини праці про драматичну літературу «від Котляревського до нашого часу». Мотивацію свого звернення саме до М.Грушевського Зінаїда пояснювала так:

«Тим більше, що Ви самі винні у тім, що я зацікавилась українським життєм життям, літературою, історією. Ваша публіцистична діяльність, Ваша історична праця прокинули мене оді сну; тепер допоможіть далі – по закону всякий одповідає за свою провину» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 303, с. 158 – 161).

У своєму другому листі від 14 січня (ст. ст.) 1912 р., про який повідомляє І.Джиджора, Зінаїда запитувала про долю своєї праці, яку надіслала понад два місяці тому до Києва на адресу ЛНВ (Там само, спр. 308, арк. 68 – 68 зв.).

До екзамену зголосився Ставничий… – Тут І.Джиджора підтверджує відомості, подані ще 23 січня (н. ст.) І.Возняком (Там само, спр. 390, арк. 13 – 13 зв.).

У ЦДІАЛ України зберігається екзаменаційна відомість (15 – 23 лютого 1912 р.) письмового іспиту з всесвітньої історії з оцінкою праці кандидата на звання вчителя середніх шкіл Т.Ставничого «Монархія Карла Великого і її значення політичне й культурне», даною М.Грушевським як членом екзаменаційної комісії (ф. 174, оп. 1, спр. 1590, арк. 6). Там же зберігається екзаменаційна відомість (за 23 лютого 1912 р.) усного іспиту з всесвітньої історії Т.Ставничого, який приймав М.Грушевський (Там само, арк. 9),

На завтра (понеділок) скликуємо засіданнє засідання Виділу в справі купна камениці кам’яниці. – 5 лютого 1912 р. на засіданні Виділу НТШ С.Томашівський «порушив справу купна камениці кам’яниці, в якій зголосився новий посередник». Справу передано до комісії (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 50. – С. 2).

Упродовж майже півроку на кожному засіданні Виділу це питання розглядалося як першочергове: 17 лютого С.Томашівський подав до відома результати переговорів (Там само); 27 лютого ухвалено «здержатися з купном камениці кам’яниці, а в кождім кожному разі не набувати її понад ціну 400 000 корон» (Там само. – С. 3); 25 квітня на внесення І.Раковського ухвалено розпочати процес придбання кам’яниці та прийнято постанову внести до Міністерства віросповідань та освіти петицію про допомогу на придбання будинку (Там само. – С. 5).

Одержавши запевнення Українського парламентського клубу, що уряд готовий виділити допомогу, та комітету в справі купна, що українські кредитові інституції своїм кредитом допоможуть сфінансувати цей проект, 1 травня приступили безпосередньо до вирішення справи (Там само. – Ч. 51. – С. 1 – 2). 26 червня 1912 р. Товариство прийняло у власність будинок по вул. Чарнецького, 24, загальна вартість якого складала 400000 корон (Там само. – С. 3; 1913. – Ч. 53. – С. 2).

На покриття видатків Товариства уряд мав упродовж 8 років виплачувати щорічно 50000 корон. Фінансова криза середини 1912 р. та початку 1913 р. негативно вплинула на вирішення цього питання. Унаслідок цієї кризи, незважаючи на всі попередні запевнення, Виділ не міг здобути потрібних коштів для сплати першочергових зобов’язань. З цього безвихідного становища дала змогу вийти позичка у сумі 100000 руб., яку надав В.Симиренко через «комітет спадкоємців» (див. коментар до листа М.Грушевського від 23 (10) листопада 1912 р.).

Перша ж міністерська «підмога» у сумі 50 000 корон прийшла лише у червні 1913 р. Після ремонтних робіт до нового помешкання у 1912 – 1913 pp. було перенесено музей та канцелярію, у 1914 р. – бібліотеку. Докладно див.: Вуйцик В. З історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка у Львові // З історії Наукового товариства імені Шевченка: Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. – Львів, 1998. – С. 250 – 255; Гнатюк В. Наукове товариство імені Шевченка у Львові (Історичний нарис першого 50 – річчя – 1873 – 1923). – 2-ге вид. – Мюнхен; Париж, 1984. – С. 106 – 108).

…чекаю на відповідь Фінкля, якому я дав до перегляду свою книжку… – Див. лист І.Джиджори від 18 (5) грудня 1912 р. та коментар до нього.

…вчора Н[ародний] комітет всупереч К.Левицькому, що хотів за всяку ціну дійти до угоди, ухвалив йти до розбиття переговорів. – Див. коментар до листа І.Джиджори від 19 (6) січня 1912 р. Див. також: Цегельський Л. По сесії галицького сейму // ЛНВ. – 1912. – Т. 57. – Кн. II. – С. 363 – 377.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 239 – 240.