Армія

Михайло Грушевський

Вимагання державного патріотизму в наших вухах звучить по своїй новості ще доволі незвикло. Ще більш незвичайно, навіть дико будуть звучати заклики до культури армії, до котрих я зараз переходжу. Коли державність була синонімом імперіалізму й насильства, і тому була предметом неохоти і відрази, так що державна служба в грунті речі вважалась річчю невідповідною для демократично і ліберально настроєної людини, то армія як вияв мілітаризму, як снаряд державного примусу, як охоронна сторожа всіх гидот старого режиму і поготів будила огиду і презирство, і туди за невеликими виїмками йшли тільки люди цілком аполітичні, позбавлені громадянського почуття, всяких зв’язків з громадським життям і поступовим рухом.

Але коли держава наша має стати паладіумом демократичних вільностей, заборолом соціалізму, ареною національної згоди, то навпаки, на сторожу сих соціальних скарбів повинні стати якраз такі люди, котрі б цінили сей внутрішній зміст, ті вартості, які містить в собі ся держава. Бо опричницька банда або навіть і набір бездушно вишколених манекенів не може бути надійною охороною таких великих вартостей. І коли охоронним засобом нашої держави має бути армія, треба подбати, самому таки громадянству подбати, щоб її скласти якнайкраще, влити до неї елементи здорові, надійні, дати їй напрям певний і незламний, характерові держави відповідний, щоб він не суперечив йому, не був для нього загрозою, а гарантією!

Нормальною формою охорони для держави демократичної являється всенародна міліція. Се приймають за правило всі соціалістичні програми, і на сім принципі від початку стояли наші українські соціалісти.

Але ще далеко перед тим страшним розвалом війська, який нам довелось пережити, один з найбільш жахливих моментів нашого недовгого, але скорого життя, було ясно, що відразу, при тій дезорганізації, яку ми маємо всередині, і при тих небезпеках, які чигають на нас з усіх сторін наоколо, міліційна служба нас не забезпечить від спекуляцій на нашу слабість, і нам якийсь час буде доконче потрібна хоч невелика, але добра, тверда, дисциплінована армія.

План, вироблений нашим військовим міністерством, побудований на принципах територіального устрою, так що без трудностей кождої хвилі можна перейти від армійської до міліційної системи. Таким чином постійна армія являється у нас інститутом переходовим, тимчасовим. Можна сказати, що його існування буде тим коротше, чим краще сповнить він свої завдання. Але поки він буде існувати, треба буде приложити всі старання, не тільки правительству, а знов-таки й самому громадянству, щоб сей інститут, ся армія не була чужорідним наростом на демократичнім тілі держави, не викривляв би її демократичної та соціальної політики, не відтягав засобів, життєвих соків краю на чужі й шкідливі завдання мілітаристичні.

Все се можна досягнути не репресивними чи заборонними способами, тільки позитивними, конструктивними заходами. Треба раз поставитись до армії не як до якоїсь звалки, куди скидаються найменш цінні, на ніщо краще не придатні елементи, а як до окраси держави й нації, її почесну варту, куди йде все щонайкраще, найбільше перейняте щирим, серйозним відношенням до держави, її демократичних, соціальних і національних завдань, не за напасть, не за страх, а за совість, щоб віддати кілька найкращих літ сповненню найвищого громадського обов’язку: боронити найвищі народні досягання своєю кров’ю!

Треба, щоб кадрова старшина складалась з елементів ідейних, культурних, інтелігентних, щоб ценз її не тільки спеціальний, а й загальний був досить високий (вища загальна школа) і вона була обставлена матеріально настільки відповідно, щоб не тікала з війська «на ситіші пироги», як казали наші предки.

Щоб відносини старшини до козаків були близькі, щирі, братерські, щоб при формально твердій дисципліні і субординації армія мала дійсно демократичний характер по суті.

Щоб побут козаків в сій армії не був марнуванням часу, щоб час регулярної служби був використуваний якпродуктивніше, аби можливо в коротший час вмістити всю потрібну для війська технічну підготовку, доведену до рівня сучасних вимог, а потім все дальше здійсняти через учебні збори, організовані в різних порах року так, щоб вони якнайменше відтягали живі сили краю від продуктивної праці.

Щоб усе, що під час служби лишається від чисто технічної підготовки, було використане на завдання культури й освіти. Щоб побут козака чи старшини в війську мав характер громадянського виховання і демократичної культури.

На армію так організовану і поставлену не шкода буде великих засобів, великих вкладів, значної часті бюджету, тому що вона буде, як я сказав, не чимсь чужорідним, чужим і ворожим демократії й культурі, а її засобом.

Але поставити її так, повторяю, можна не паперовими законами і розпорядженнями, навіть не багатими асигнуваннями, а живою працею самого громадянства.

Як постелить воно тут собі, так і виспиться. І постелити треба дуже добре, тепер же, зараз, бо від сього залежить вся дальша доля нашої держави, нашої нації, нашої культури, демократичних і соціальних здобутків трудящих мас.

Примітки

Се приймають за правило всі соціалістичні програми – йдеться про відмову в програмах соціалістичних партій від створення регулярної армії. Програми українських партій (УСДРП та УПСР) також містили вимогу заміни регулярної армії народною міліцією (див.: Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. – К., 1992).

План, вироблений нашим військовим міністерством… – йдеться про Закон про створення народного війська, ухвалений Малою радою 3 січня 1918 р. (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 2. – С. 90-91).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 262 – 264.