Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Виступ «Комітету громадського добра»

Михайло Грушевський

На кілька день перед останніми зборами Наукового т[оварист]ва ім. Шевченка, що відбулися 29 червня 1913року, опинилася в руках певних кругів членів того Товариства брошура під заг[оловком] «Перед загальними зборами Н[аукового] т[овариства] ім. Шевченка», підписана «Комітетом громадського добра». Брошура вийшла не лише анонімно, але й довірочно, на правах рукописі, з застереженням, що «без дозволу видавця не вільно сього тексту, ні його перекладу ні публікувати ані в цілості, ані в виривках, ані у змісті, під карною і цивільною відповідальністю перед судом». Брошурка була розіслана тільки деяким кругам членів Товариства, а загалові членів, що прийшли на загальні збори, поява її стала відомою вже по отворенні зборів головою Товариства проф. М.Грушевським і зробила значне враження.

Як виявилося пізніше з її змісту – ціль тої анонімної брошури була, власне, в тім, аби несподівано заскочити тих членів, котрі її не дістали перед зборами, а тим самим зробити неможливим не то що її ближній розгляд і дискусію, але просто прочитання, і поставити тих, проти кого вона була звернена, в безборонне становище. І дійсно загальні збори відбулися після якогось згори уложеного плану, під знаком і в ім’я тої брошури, про яку щонайменше половина присутніх нічого не знала перед зборами. Не хочемо тут говорити того, що було на самих зборах і в чому виявився вплив брошури «Комітету громадського добра» в виборі голови і Виділу Товариства, а звернемо увагу на сам її зміст.

Ціль брошури, висказана в кінцевім її уступі, була: заініціювати «основну реформу Товариства in capite et in membris», т. є. не допустити до поновного вибору старих членів Виділу і передовсім самого голови Т[оварист]ва, проф. Грушевського, а відтак буцімто розпочати ряд реформ в Т[оварист]ві, починаючи від зміни статуту. Очевидно – кождий член Т[оварист]ва має право бути вибраним загальними зборами до управи Т[оварист]вом, і всяка група має право ставити з свого боку кандидатів до вибору на виділових і голову. Се явище вповні нормальне і ніхто не може мати претензій, що другого, а не його вибрано. Але зовсім ненормальним і негідним муситься назвати таку поведінку, коли група яка форсує до Виділу своїх кандидатів, разом з тим старається понизити кандидатів противних, кидаючи на них ганебні калюмнії, та переконуючи загал про їх злу волю та нездібність управляти Товариством. Таких, власне, способів уживає брошура «Комітету народного добра» і серед такого настрою відбулися загальні збори Товариства.

Брошура, а за нею часть присутніх на загальних зборах старалася поставити в стан оскарження довголітнього голову Наук[ового] Т[оварист]ва ім. Шевченка проф. Грушевського і, – що само собою розуміється – членів Виділу, яким він проводив за той час і солідарно з ними управляв Т[оварист]вом. І не лише той Виділ, який складав звіт з своєї дволітньої діяльності на останніх загальних зборах, але й всі ті Виділи, які функціонували в Товаристві, починаючи від 1902 року, коли в перший раз, як каже брошурка, «було вже у поважної часті членів змагання до санації відносин».

Говоримо про поставлення в стан оскарження й Виділів, бо, ясна річ, не лише голова Товариства, але й кождоразовий Виділ поносить моральну відповідальність за ведення справ Товариства, і солідарно відповідає за всяку неформальність і неправильність урядування хоч би лише одного члена Виділу. Тим більше всі докори і закиди, піднесені супроти голови, трафляють цілий Виділ, без якого ухвали, переведеної більшістю голосів, голова не має права зробити ніякого важнішого кроку в справах Товариства. Отже, як співвинні в справі тих «надужить», які закидає проф. Грушевському згадана брошура, мусимо й ми, члени уступившого на останніх загальних зборах Виділу, сказати своє слово.

Поки перейдемо до розгляду тих закидів – не можемо з натиском не піднести одного моменту, який відноситься не лише до нас, але й до всіх попередніх виділових по 1902 році, моменту, який, здавалобися, сам один повинен повалити всі закиди, піднесені в анонімній брошурі. Сей момент – то факт, що всі ті Виділи і голова Т[оварист]ва за весь той час діставали абсолюторію від загальних зборів, що більшість уступаючих членів була звичайно наново вибирана загальними зборами на членів Виділу, що звіти приймалися зборами все майже без дискусії і на адресу голови, ані Виділу, не впав ніколи ніякий більш важний закид, крім тих закидів, які підносилися в інтерпеляціях і дотикали справ зовсім дрібних, канцелярійних.

Ще більше: в актах Т[оварист]ва переховуються звіти незалежної від Виділу і голови контрольної комісії, зложеної з трьох людей, які майже без зміни повнили свої функції в останніх роках, мали час і змогу не лише приглянутися ближче діловодству Товариства, але також увійти у всі найдрібніші його справи, сконтролювати всі записки і книги, і виробити собі докладний образ адміністрування Товариством. Отже, ті звіти, після сумлінної і пильної контролі діловодства не лише не виказували ніяких неформальностей або якої-небудь недбалості з боку голови і Виділу в веденні справ Т[оварист]ва, а навпаки, з признанням підносять правильність, точність та лад в управі.

Звіти були відчитувані одним з присутніх членів комісії на загальних зборах, збори одноголосно ухвалювали внесення комісії на абсолюторію Виділові, загал членів був спокійний за інституцію, з повним довір’ям відносився до голови Т[оварист]ва і членів Виділу і вибирав їх на дальші два роки. Отже, чому і звідки тепер такий раптовний крик, чому аж тепер «Комітет громадського добра» розпочав свою діяльність, чому аж тепер, в останній хвилі, коли – як сам заявляє на початку брошури – «многоважна національна інституція стоїть над берегом пропасті матеріальної і моральної», – той комітет завважив ту пропасть, чому аж тепер він відкрив всі ті неформальності і злу господарку, яка розпочалася так давно?

Чим пояснить «Комітет громадського добра», що за весь той час не підносився ніякий голос проти господарки проф. Грушевського і його самоволі не лише з боку членів, які з «Хроніки», знали про всі ухвали Виділу і могли мати поняття про його господарку з касових звітів, друкованих і розсиланих щороку, чому ніколи за той час ніхто з Виділу не запротестував проти тої «самоволі» голови, хоч мав повне право і можливість се зробити, чому сліду сього нема навіть в протоколах з засідань Виділу?

Каже брошура: Виділ мовчав або був сліпо відданий проф. Грушевському, Виділ був силуваний до ухвал головою, переводилося систематичну його корупцію при помочі різних гонорарів, ремунерацій, стипендій, він не міг перевести в життя навіть тих ухвал, які перейшли під неприсутність голови. Коли так, то се дійсно був ледачий Виділ. Але все-таки: де сліди того, що член Виділу, стероризований головою і примушений до мовчанки під загрозою «брутальної пімсти» (?) голови, робив дальший ужиток з того, виступав з протестом, з votum separatum, з скаргою перед загальними зборами?

Де була весь час контрольна комісія, яка прецінь була вповні незалежна від проф. Грушевського і могла поставити факти надуживань голови перед загальні збори? Чи, може, вона також брала ремунерації і стипендії? Чи не бачить «Комітет громадського добра», що плює в лице не лише всім виділовим, але й контрольній комісії, а навіть цілому рядові загальних зборів, коли тепер, по кількох роках говорить про руїнну роботу, яка перед тим стрічалася лише з признанням?!

А на кінець: чи навіть останні загальні збори, які прецінь відбулися під знаком брошури «Комітету громадського добра», під гаслом санації Товариства, чи, повторюємо – бодай ті збори пробували не приймити звіту за останній дволітній період, чи вони не прийняли його без дискусії, чи дали нагану контрольній комісії, яка з признанням піднесла взірцеве діловодство й тепер, чи був висунений і осуджений бодай один з тих «фактів», які наводить брошура?!

На всі ті питання не може відповісти «Комітет громадського добра». Не може, бо знає, що не міг би відповісти. І вже отой один момент, вказуючи на грубу протирічність тих всіх фактів з «фактами», наведеними в брошурі, строго осуджує і збиває цілу, з тонкої павутини інсинуацій, клевет та перекручувань сплетену, брошуру.

Коли ж ближче підійдемо до неї і попробуємо сконтролювати та перевірити ті закиди, то побачимо тим більшу їх безосновність та неправдивість. Знов вистане тільки – не входячи в подробиці – приглянутися тільки «методі» брошури. Порівнюючи наведені в ній факти з «точними» вказівками про день і місяць ухвали (яка має свідчити про руїнну роботу проф. Грушевського) з оригінальними записами в протоколі, маємо змогу переконатися кождий раз, що ті ухвали передані, власне, неточно і невірно, що вони спеціально стилізовані для ужитку брошури, що вони спеціально навіть препаровані в тій цілі, з пропущенням місць і моментів, які говорять або зовсім інше або інакше; і тільки очима «Комітету громадського добра» і його брошури читаючи ті протоколи, можна в них вичитати ті інкриміновані факти.

Се – на нашу думку – справа принципіальної ваги, бо вона пояснює, чому контрольна комісія і люди, які стояли близько Т[оварист]ва і бачили роботу Виділу і голови Т[оварист]ва, не бачили того, що знайшов в книгах «Комітет громадського добра». Читати автентичні протокольні записки може кождий інакше і кождий інакше може уявляти собі на їх підставі образ діловодства, але поминути одно, а підчеркнути друге і препарувати на підставі таких викривлених і покалічених «фактів» акт оскарження може тільки чоловік злої волі.

Цифри, показані в касових і других бухгалтерійних книгах, може собі також кождий комбінувати на свій лад, але тільки чоловік злої волі може назвати гонорар, зароблений за праці, який оплачується кождому співробітникові – грошем, заробленим «на проводі Товариством», – тільки такий чоловік буде ті цифри многократно побільшувати і заокруглювати для тим страшнішого образу справи. Тільки такий не буде бачити і не спитає, навіть про документи і рахунки, які в свій час провірялися референтом і були прийняті до відома Виділом, а які вияснюють грунтовно, що не Т[оварист]во, а проф. Грушевський оплачував кошти видання «Історії», видаваної в Києві поза «Збірником секції істор[ично]-філософічної», тільки він буде говорити про люту опозицію проти голови там, де тої опозиції не було, він нарешті відмовить права до побираного всі ми гонорару тому тільки, що хтось добре обезпечений матеріально – хоч би навіть ті гроші не були побрані, а обернені на добродійний фонд.

І от з такого недобачування, перекручування і недоговорювання автентичних фактів, записок та цифр будується акт оскарження на чоловіка, який з посвяченням та запалом і доброю вірою в успіх організував Товариство, поставив його на ноги, дбав про його добру славу і виробив йому якнайкращу опінію в широких сферах навіть чужого наукового світу, виховував щораз нові наукові сили, в скрутний час дбав про здобування нових засобів матеріальних і своїм маєтком ризикував за його матеріальну страту, який не жалував часу входити навіть в найменші дрібниці діловодства і брав за них відвічальність.

Будується той акт тепер, коли завдяки його тільки заходам, Товариство могло перетривати щасливо загальну фінансову кризу, коли навіть Т[оварист]во могло набути нову каменицю і подбати о приміщення для музею і бібліотеки, коли поставлені на ноги книгарні в Росії, сильна опора проти русифікації і могуча сила в національнім освідомлюванні мас закордонної України. Тепер раптом, коли проф. Грушевський довів Т[оварист]во до стадії, в якій воно здібне стати Академією поруч других слов’янських академій, коли покриваючи наукові праці Т[оварист]ва своїм іменем, високо ставленим і шанованим в кругах чужих учених, здобув їм якнайкращу опінію і марку – тепер навіть ті наукові заслуги його квестіонується в брошурі, виданій «Комітетом громадського добра».

Такий зміст брошури.

Пізнавши її характер і методу, якою вона послугується, а власне перекручування, а навіть видумки різних «фактів», ми могли би на тім скінчити. Та одначе, щоби показати, що ми не боїмося, хоч би найбільш подрібного і критичного розгляду діяльності голови і Виділу, та щоби не лишити якогось найменшого сумніву у тих членів, котрі не мають ані часу, ані змоги самі сконтролювати на підставі всім доступних матеріалів правдивість пороблених брошуркою закидів – ми переглянемо точка за точкою всі закиди, пороблені в тій пасквільній роботі.

З чистим сумлінням можемо покликатися на той сам матеріал, на якому нібито стоїть брошура, а об’єктивний читач, побачивши їх оригінальний вигляд, осудить, по чиїм боці правда. І лишиться тільки поза тими покаліченими фактами лише та частина брошури без відповіді, яка на відповідь не заслугує: се ті безцеремонні епітети, які звернені на адресу проф. Грушевського і його прихильників (яких чейже кождому вільно мати), грубі і безтактовні напади на його чисто приватні прикмети.


Примітки

Брошура вийшла не лише анонімно… – сучасні дослідники конфлікту в НТШ 1913 р. доходять однозначної думки, що ініціатором видання і найвірогідніше автором брошури «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка» був учень М.Грушевського С.Томашівський.

…розіслана тільки деяким кругам членів Товариства… – М.Грушевський достовірно знав, що одну з таких брошур отримав почесний член Товариства, видавець «Ради» Є.Чикаленко, про що з обуренням повідомив вченому у листі від 18 липня 1913 p.:

«Такої гнусності я й уявити собі не можу! […] Я не підберу назвиська тому вчинкові, не маю слів, щоб ними висловити своє обурення… Я не знаю, що Ви думаєте зробити, а я на Вашім місці плюнув би в морди «братам» галичанам і обтряхнув пил з ніг своїх. Вони гірше зробили з Вами як з покійним Драгомановим, якого тепер вважають своїм воскресителем» (Грушевський М. Наша політика / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 219).

…поява її стала відомою вже по отворенні зборів… – про це М.Грушевський повідомляв у листі до Є.Чикаленка від 23 (5) серпня 1913 p.:

«Справа була поведена, крім хамської підлоти, диявольськи коварно. Брошюра була розіслана тільки «своїм», або далеким, що не могли приїхати. Ми її не бачили. Аж під час зборів, на виділі, приніс і положив її на стіл заступник голови. Тому, відкриваючи збори, я згадав про її появу і незалежно від змісту – його я не знав, я зажадав збори перервати і вибрати насамперед комісію до розслідження справи.

Але «опозиція», бачачи свою більшість, спішила вибрати свій виділ, обурення против такого «приема», як брошюра, не виявили, і я тоді не пручався й вийшов. І думав, що мене – хоч і таким жорстоким способом – принаймні Господь з Товариством уже окончательно розв’язав» (Тодійчук О. Листи М.С.Грушевського до Є.Х.Чикаленка. – С. 156). Див. також: Мороз М. Матеріали до хронології діяльности Наукового товариства ім. Шевченка (1873 – 1944 роки). – С. 286 – 287.

…той Виділ, який складав звіт з своєї дволітньої діяльності на останніх загальних зборах… – впродовж 1911 – 1913 pp. склад Виділу майже не змінювався. На початку 1913 р. до нього входили майже всі члени, обрані 5 червня 1911 р. загальними зборами: М.Грушевський (голова та референт наукових видань), Г.Пежанський (заступник голови та технічний референт кам’яниці), В.Гнатюк (секретар), І.Джиджора (заступник секретаря), В.Козловський (касир, магазинер, референт рахункового діловодства), В.Охримович (контролер), С.Томашівський (референт друкарні і палітурні), М.Мочульський (референт книгарні), О.Роздольський (референт бібліотеки і музею), Ф.Евин (референт правових справ), І.Раковський, Ф.Колесса (див.: Хроніка НТШ. – Львів, 1911. – Ч. 49. – С 1; 1912. – Ч. 52. – С. 1).

…всі ті Виділи, які функціонували в Товаристві, починаючи від 1902 року… – склад Виділу, який обирався на загальних зборах Товариства, оголошувався щорічно в «Хроніці». Там же подавалися зміни, які відбувалися впродовж року. Див.: Мороз М. Матеріали до хронології діяльности Наукового товариства ім. Шевченка (1873 – 1944 роки). – С. 270-287.

…в актах Т[оварист]ва переховуються звіти незалежної від Виділу і голови контрольної комісії… – ці протоколи зберігаються у фонді НТШ (ф. 309) ЦДІАУЛ (див.: Центральний державний історичний архів України у Львові. Путівник. – Львів; Київ, 2001. – С. 172-173)

[Оскільки під час упорядкування та підготовки тому до друку Центральний державний історичний архів України у м.Львові не обслуговував дослідників, використати документи фонду НТШ (ф. 309) для коментування окремих сюжетів не вдалося. Це стосується насамперед біжучих фінансових рахунків, звітів тощо. Тому в основу коментаря праці «В обороні правди» покладено відомості, подані у «Хроніці Наукового товариства ім. Шевченка» за 1900 – 1913 pp. у загальному підсумковому вигляді. – Упоряд.].

…Т[оварист]во могло набути нову каменицю і подбати о приміщення для музею і бібліотеки… – рішення про придбання нового приміщення по вул.Чарнецького, 24 «при помочі українських фінансових інституцій» було прийняте на засіданні Виділу 1 травня 1912 р. Ведення цієї справи доручене І.Раковському та Г.Пежанському (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 50. – С. 2-5; Ч. 51. – С. 1-2).

27 червня 1912 р. Товариство прийняло у власність будинок. Згодом після ремонтних робіт туди переїхали бібліотека, музей, канцелярія. Детально див.: Вуйцик В. З історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка у Львові //З історії Наукового товариства імені Шевченка. Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. – Львів, 1998. – С. 250 – 255; Гнатюк В. Наукове товариство імені Шевченка у Львові (Історичний нарис першого 50-річчя – 1873-1923). 2-ге видання. – Мюнхен; Париж, 1984. – С. 106-108.

…поставлені на ноги книгарні в Росії… – справу відкриття філій книгарні НТШ у Києві («Українська книгарня Літературно-наукового вісника») 20 березня 1907 р. Виділ доручив М.Грушевському (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С 4). 29 січня 1908 р. вчений повідомляв, що дозвіл на відкриття книгарні отримав Ф.Красицький (Там само. Львів, 1908. – Ч. 33. – С. 2; Ч. 34. – С. 2; Ч. 36. – С. 1 – 3). Харківська філія розпочала роботу 1 вересня 1909 р. (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 40. – С. 2).

М.Грушевський уважно стежив за роботою філій, про що свідчать його записи в щоденнику від 27 грудня 1912 p., де наведено цифри прибутків всіх українських книгарень на Наддніпрянщині (ЦДІАУК, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 230).

…довів Т[оварист]во до стадії, в якій воно здібне стати Академією… – М.Грушевський неодноразово підносив цю справу у своїх публіцистичних працях: Наукове товариство імені Шевченка // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 188-201; Призабута справа // Там само. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 425 – 429. Детально див.: Дашкевич Я. Михайло Грушевський і початки організації української науки // Вісник Академії наук УРСР. – 1991. – № 9. – С. 52-60.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 175 – 179.