В обороні правди

Михайло Грушевський

Примітки

Вперше праця вийшла окремим виданням у Львові 10 грудня 1913 р. за підписом: Бувші члени виділу Наукового товариства ім. Шевченка Осип Роздольський, Михайло Мочульський, д-р Іван Джиджора. Передруковано у найповнішій на сьогодні збірці матеріалів до історії конфлікту в НТШ 1913 року: Грушевський М. Наша політика / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 186 – 213. У цьому ж виданні поданий ще більш рідкісний текст брошури «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка».

Подається за виданням: Грушевський М. Наша політика / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 186 – 213. В нашому е-перевиданні розділам дано назви.

Праця М.Грушевського, написана від третьої особи, стала відповіддю на анонімну брошуру «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка», що побачила світ 25 червня 1913 р. Як свідчить збережене листування, вчений ознайомився зі змістом брошури лише після відкриття загальних зборів 29 червня 1913 р. Незважаючи на сильну опозицію, М.Грушевський був обраний головою НТШ, проте того ж дня відмовився від цих обов’язків. 24 (11) жовтня 1913 р. він письмово підтвердив своє рішення:

«Отсим подаю до відомості Хв. Виділу, що я складаю з себе уряд голови Товариства і редакцію його видань; CXVI том Записок докінчу» (ЦДІАУЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 405, арк. 5).

З того часу і до січня 1918 р. функції голови НТШ виконував заступник С.Томашівський, який очолив опозицію і був щонайменше ініціатором видання згаданої брошури (див.: Мороз М. Матеріали до хронології діяльносте Наукового товариства ім. Шевченка (1873 – 1944 роки) // 3 історії Наукового товариства імені Шевченка. Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. – Львів, 1997. – С. 286-289).

Відправною ж точкою конфлікту в НТШ 1913 р. стали анонімні критичні відгуки в «Ділі» на збірку М.Грушевського «Наша політика» (1911). Автором цих статей, оформлених невдовзі у вигляді брошури «Наша політика і професор М.Грушевський. Гльосси до брошури проф. М.Грушевського» (Львів, 1911), був той же С.Томашівський, про що знали в колах НТШ як опоненти, так і прихильники М.Грушевського.

Питання про авторство обох цих брудних необгрунтованих звинувачень видатного керманича першої нетитулованої академії наук України завжди залишалося в центрі досліджень про конфлікт в НТШ 1913 р. (див.: Бортняк Н. Степан Томашівський: до відносин з Михайлом Грушевським // Український історик. – 1996. – Ч. 1 – 4. – С. 291 – 296; Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка: 1892-1930. – Мюнхен, 1970. – С. 56-69; Його ж. Михайло Грушевський і загальні збори НТШ//Український історик. – 1984. – Ч. 1-4. – С 64-81; Грицак Я. Конфлікт 1913 року в НТШ // Український історик. – 1991-1992. – Ч. 3-4; 1-4. – С. 319 – 332; Пшеничний Є. «…Щадіть цензорського олівця»: до історії появи статті С.Томашівського «Наша політика» // Український історик. – 1991-1992. – Ч. 3-4; 1-4. – С. 352-361; Його ж. Передмова // Грушевський М. Наша політика. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 6-24; Чикаленко Є. Щоденник. – К., 2004. – Т. І (1907-1917). – С. 284-301).

Проте авторство «В обороні правди» до недавнього часу сумнівів не викликало, адже у кінці були чітко виписані імена колишніх членів Виділу НТШ О.Роздольського, М.Мочульського та І.Джиджори. Виявлені на сьогодні документи дають змогу стверджувати, що справжнім автором «В обороні правди» був сам М.Грушевський, хоча за відомих обставин змушений написати від 3-ї особи і погодитися на підписи своїх прихильників.

Грунтовне опрацювання листування М.Грушевського з Є.Чикаленком та І.Джиджорою дає важливі факти щодо задумів М.Грушевського підготувати відповідь на звинувачення, участі учнів та співробітників НТШ у її редагуванні. Так, у своєму відомому, неодноразово публікованому листі вченого до Є.Чикаленка, написаному 5 серпня (23 червня) 1913 р. після виходу «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка», йдеться:

«В тій гадці, що я вже покінчив і вийшов, зачав я брошюру – не так в відповідь брошюрі – бо на анонімну, секретно видану брошюру трудно відповідати (декотрі мої сочувствователі находять, що я взагалі непотрібно згадав про неї на зборах – треба було ігнорувати, мовляв), – а хотів пояснити в тій записці свою діяльність в Т[оварист]ві, її мотиви і завдання, і причини виходу. Але коли мене намовили не зрікатися зараз, я мусив се відложити. Гадка була така, що члени бувшого виділу надрукують брошюру, де відповідять на різні ті закиди анонім[ної] брошюри, а я – загальну брошюру, виясняючи свої завдання і мотиви діяльності. Але тепер всі в роз’їзді, і побачимо, що скаже осінь» (Тодійчук О. Листи М.С.Грушевського до Є.Х.Чикаленка // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., 2001. – Вип. 4. Студії на пошану Руслана Пирога. – С. 156).

У відповідь Є.Чикаленко радив:

«Не вірте своїм «сочувствователям», бо вони втягнуть Вас у боротьбу, самі вони занадто дрібні, щоб боролись без Вас. Нехай вони пишуть брошюру в оборону Вас за власними підписами, а коли не напишуть, то зрікайтесь.

[…] Вступати ж в боротьбу Вам самим – занизько для Вас; знов кажу, що Ви вище всіх головою і повинні так і триматись. Коли «сочувствователі» мають охоту, нехай боряться, нехай змагаються, але нехай Вас не втягують в сю боротьбу, бо в запалі Ви можете зробити помилковий ступінь, помилкове слово кинути – і за його вхопляться, щоб далі обкидати Вас болотом» (Грушевський М. Наша політика / У поряд. Л. Винар, Є.Пшеничний. – С. 220 – 221).

Один з офіційних авторів брошури І.Джиджора незадовго до виходу праці, 25 листопада 1913 p., повідомляв:

«З нашою брошурою справа йде туго, тим більше, що усі наші – опановані страхом перед шпіонством противної сторони – настають на те, щоби брошура появилася по змозі перед зборами незадовго, а збори, як чую, відбудуться щойно з кінцем грудня» (Там само. – С. 226).

Співставляючи дати листа І.Джиджори та виходу «В обороні правди» (10 грудня 1913 p.), можна передбачити, що йдеться про редагування тексту, поданого М.Грушевським, який зважив на гадку своїх галицьких учнів та колег, а не Є.Чикаленка, і взявся до висвітлення своєї діяльності в HTШ.

Однозначну ж відповідь на питання про авторство «В обороні правди» дають документи слідчої справи М.Грушевського 1914 – 1915 pp., що збереглася в фонді Київського губернського жандармського управління. Під час арешту та обшуку вченого 28 листопада 1914 р. були вилучені сотні видань, документів, рукописів, листування. Після перегляду частина з них була внесена до опису та протоколу № 10 від 7 – 29 грудня 1914 p., як «могущие иметь значение для дела в качестве вещественных доказательств» (ЦДІАУК, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 202-205).

Під № 11 опису речових доказів значилися брошури «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка» та «В обороні правди», а також «рукопись на 33 листах, написанная на украинском наречии, на обложке которой имеется наклейка из цветной бумаги с надписью: «Село»« (Там само, арк. 203). 10 січня 1915 р. була проведена графологічна експертиза зазначеного рукопису, яка дала однозначний висновок, що цей текст написаний рукою М.Грушевського (Там само, арк. 207 – 207 зв.).

Далі добірка брошур «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка» та «В обороні правди», а також збережений в комплексі рукопис були піддані порівняльному текстологічному аналізу, результати якого занесені до окремого протоколу № 16 від 12 лютого 1915 р. (Там само, арк. 236 – 238). У ньому зазначалося:

«Рукопись на 33-х листах, с наклейкою на обложке из цветной бумаги с надписью «Село», написанная, как видно из протокола экспертизы почерков, рукою профессора Михаила Грушевского, заключает в себе черновик, с небольшими добавлениями или выпусками, брошюры, указанной выше, озаглавленной «В обороні правди» и представляет из себя составленные профессором Грушевским объяснения на пасквиль, выпущенные затем в несколько исправленном и сокращенном виде за подписью Роздольского, Мочульского и Джиджоры» (Там само).

Скрупульозність жандармських співробітників підтверджує і редакційну роботу О.Роздольського, М.Мочульського та І.Джиджори. Так, у тому ж протоколі № 16 від 12 лютого 1915 р. наголошувалося:

«Что касается выписки из брошюры «В обороні правди», со страницы двадцать первой, помещенной в настоящем протоколе в пункте № 6, то оказалось, что в рукописи, представляющей из себя черновик таковой брошюры «В обороні правди», вышеприведенной записи не имеется и признать Грушевского автором таковой – данных не обнаружено» (Там само, арк. 236 – 238 зв.).

У даному випадку йдеться про текст:

«Хто в своїй і головно в чужій (передовсім в російській) пресі написав стільки похвальних статей про Галичину, хто нарешті проголосив Галичину і утвердив за нею назву і значення «Українського Піємонту»? Широкій публіці невідомо, що те все зробив проф. Гр[ушевськи]й».

Залишаючи цей фрагмент, виділяємо його курсивом як текст, що був доданий упорядниками брошури.

Незаперечним аргументом щодо авторства М.Грушевського є і його власні свідчення під час допитів. Так, у протоколі від 8 лютого 1915 р. записано:

«На странице 17 рукописи моей, относящейся к брошюре «В оборони правды», есть дописки, не напечатанные в брошюре «В оборони правды», – что необходимость перенесения некоторых изданий на Украину и т. п. выяснялось много между прочим и «перед послами», т. е. в разговорах с депутатами Львовского сейма – членами Научного товарищества имени Шевченка» (Музичук О. Звинувачується в шпигунстві (Невідомі джерела до біографій М.С.Грушевського // Архіви України. – 1991. – № 5. – С. 28).

На сьогодні сам рукопис брошури, який би не залишив жодного сумніву щодо авторства «В обороні правди», виявити не вдалося.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 175 – 199.