Наукова діяльність Товариства імені Шевченка
в 1896 і 1897 рр.

Михайло Грушевський

Записка для загального збору 1898 р.

Сей огляд стоїть в безпосереднім зв’язку до огляду, предложеного загальному збору членів 1896 р. Минулого року через обставини, серед яких той збір відбувся, не можна було предложити огляду наукової діяльності Товариства за 1896 р. і тепер дається огляд сієї діяльності в двох останніх роках разом, що, зрештою, дасть ш[анованим] членам ще ясніший образ сієї діяльності.

В попереднім огляді дано погляд по початки наукової роботи нашого Товариства і ту мету, яку собі воно ставило в сій роботі. Сю мету: стати осередком наукової роботи на своєнародній мові, особливо в галузях безпосередньо зв’язаних з нашим краєм і народом, скупити коло себе якнайширший круг наукових робітників, вірних народним інтересам, організувати наукову роботу й у тій організації виховувати нових робітників, нові наукові кадри – сю мету, кажу, розвивало Товариство далі протягом сих двох років енергічно й успішно, не вважаючи на тяжкі перепони, які стрічало на своїй дорозі.

Сими перепонами передовсім були загальні обставини, в яких живе наш нарід і мусить робити свою культурну роботу, обставини добре звісні, щоб на них довго спинятись. На Україні-Русі Австрійській Товариство наше не находило опертя в народній вищій школі, що в нормальних обставинах мала би становити таке опертя; тутешня суспільність позбавлена, властиво, всяких засобів і способів, що дають людям можливість приготовлятись до наукової роботи й їй віддаватись, і наукова робота на своє народнім грунті стає актом патріотизму, певного пожертвування. На російській Україні наукова робота на рідній мові проскрибована цілком, стає ще в більшій мірі актом цивільної відваги, і се відстрашає від сеї роботи громаду, з невеликими виїмками, що варті тим більшого признання.

Наукові видання нашого Товариства і досі зістаються в категорії «абсолютно заборонених» в Росії (удалось тільки здобути для них свобідний пропуск в бібліотеки університетів), і сі абсурдні заборони перерізують і далі по живому тілу наш край, ослаблюючи обидві його половини і служачи одною з головних перепон науковій як і взагалі культурній роботі. Наслідком сього наукова робота Товариства засуджена була на борикання в тяжких краєвих обставинах з дуже слабою поміччю з інших країв, що позбавлені навіть можливості такої роботи, навіть таких огнищ науки в народній мові, яким стало в нашім краю Товариство.

А в краю знову тяжка національна боротьба забирала масу сил, відсовувала на другий план культурну роботу з огляду на політичні задачі. Таким чином і в нашім товаристві вона була привела навіть до острої кризи в кінці 1896 p., коли на карту поставлена була вся наукова робота й саме, можна сказати, навіть існування Товариства. Але в тім пам’ятнім моменті більшість членів його дала доказ, як цінять вони наукову діяльність, котру останніми часами розвинуло Товариство, і з тяжкої кризи Товариство вийшло ще більш зміцнене, ще більш певне своєї культурної місії, ще з вище піднесеним прапором науки, на сором всім, хто вперед вже поспішився відправити похорон по його науковій роботі й самому його існуванні.

Внутрішня боротьба в Товаристві була відгомоном попереднього життя його, коли Товариство, засноване вправді для науки переважно, служило в дійсності взагалі культурним і національним потребам нашого народу; з огляду на інтереси науки, щоб усунути надалі всякий вплив політичної боротьби й її перешкоди, загал членів однодушно постановив ще далі повести реформу Товариства в інтересах наукової роботи і в сім напрямі поручив виділові предложити найближчим загальним зборам проект зміни статуту, що виділ і учинив тепер. В результаті, як кажу, криза хіба зміцнила наукову роботу Товариства, зіставшись, розуміється, заразом доказом тих трудностей, в яких мусить провадитись в теперішніх обставинах у нас наукова робота.

Далі великою перепоною були убогі матеріальні засоби Товариства і їх цілковита непевність. Надії, висловлені і в попереднім огляді, що успіхи наукової діяльності Товариства будуть оцінені в правительствених кругах, не справдилися. Товариство зісталось і досі при тій же мінімальній сумі міністеріальних і краєвих запомог – 4500 з[о]л[отих] р[инських], що й тепер не вставлені в бюджет, ухвалюються наново щороку й не мають через те ніякої певності на будуще; се, розуміється, робить незвичайні трудності для розвою наукової роботи. Товариство покривало решту видатків на наукові видавництва з доходів друкарні й жертв патріотів, що, розуміється, не мали в собі теж нічого певного.

Минулого року (1897) зав’язався комітет до збирання складок на резервовий академічний фонд Товариства. Сей фонд мав би служити забезпеченням наукових видавництв Товариства на тяжку годину, а в будучності – дотацією Українсько-руської академії наук яко тієї інституції, що мала би виродитися з нашого Товариства як результат його теперішньої наукової роботи. З відозвами комітет звернувся до суспільності на російській Україні як до заможнішої. Та й тут показалися наслідки браку свобідних зносин, браку виміни гадок та сильної несвідомості між двома частинами нашого краю; загранична суспільність хоч відізвалась, але не так як можна було б по ній сподіватись: протягом півроку вплинуло коло 1900 з[о]л[отих] р[инських]. Та в усякім разі наша задача прийти з часом до Українсько-руської академії наук стоїть міцно, і надії наші зростають в міру розвою наукової роботи нашого Товариства, себто того, що дає нам моральне право допевнятися сієї інституції.

Я підніс на самім початку трудності, які стрічало Товариство, щоб тим ясніше було значення результатів, осягнених ним на полі наукової діяльності. Бо коли сі результати викликали в сторонніх людях, з інших народностей, заяви признання й здивування, то для людей, ближче ознайомлених з обставинами, серед яких мусила йти та діяльність, сі результати здобувають тим більше значення і тим сильніше зміцняють нашу віру в будучність сієї наукової і взагалі культурної роботи на нашім народнім грунті, в кращу будучність нашого народу.

Наукова діяльність, як і в попередніх роках, виявлялась в роботі секцій та комісій і в наукових видавництвах. Діяльність секцій та комісій мала той же характер більш-менш, як і давніше. Секції в переважній мірі були, як і давніше, переходовою інстанцією для праць, призначених до друку в виданнях Товариства, що в переважній більшості були в них уміщені або призначені до уміщення; коли виключити кілька тимчасових комунікатів, то число неуміщених рефератів зведеться до дуже малого числа (яких 4 – 5 на 89 рефератів).

Всього відбулося в 1896 р. 26 засідань, 1897 р. – 25, з того секція історично-філософічна мала 25 засідань, на котрих було предложено 49 рефератів та комунікатів (1896 р. – 15 засідань з 23 комуністами, 1897 р. – 12 засідань з 26 комунікатами), філологічна – 13 засідань з 27 комунікатами (1896 р. – 7 засідань з 13 комунікатами, 1897 р. – 6 засідань з 14 комунікатами); природнича – 5 засідань з 13 комунікатами; археографічна комісія – 5 засідань, на котрих обговорювались і укладались плани публікацій. В остатнім році можна було сконстатувати, що засідання секцій були численніші, ніж давніше; хоч, повторяємо, Товариство з сього погляду зовсім не стоїть гірше инших наукових інституцій, та були б пожаданими ще численніші сходини.

Далі можна сконстатувати втішний факт, що число рефератів зросло, не втративши давніших, придбано ряд нових робітників: всього виступило 44 автори з 89 рефератами або комунікатами, з них місцевих 20, решта замісцеві (між ними 8 заграничних) (1895 р. було 38 рефератів, що належали 18 референтам). З особливою утіхою треба піднести, що в останніх тих роках цілим рядом виступили з самостійними працями робітники, виховані в значній часті самим Товариством, в різних галузях науки; деякі з праць сих молодих робітників були зауважені і прихильно оцінені сторонньою критикою, що піднесла і найважніше в сій справі – добру школу сих молодих письменників.

Власне доброю пропедевтикою для самостійної наукової роботи показалася організована від кількох років при секціях Товариства систематична бібліографія. Вона й далі велася на засіданнях секцій і на осібних сходинах учасників в господі Товариства. Крім того, на засіданнях секцій ставилися й обговорювали проекти нових праць і публікацій, а природнича секція не спускала з ока многоважну справу термінології, що вимагає особливої уваги наших природників.

Дві справи, до котрих забралося Товариство в сих останніх роках, мають важне значення для розвою наукової роботи. Одна – се уділювання стипендій і грошових запомог, то титулом вперед виплаченого гонорару, то запомог у властивім значенні, для уможливлення наукових студій і спеціальних дослідів, екскурсій і т. ін.; про се ширше згадано в секретарськім справозданні, тож я тут піднесу тільки, що в наших обставинах, навіть та сама по собі невелика сума, яка в сих двох роках могла бути уділена при убогих засобах Товариства, мала велике значення при повнім браку якихось фондів на сі цілі в нашім краю і зробила чималу прислугу науковій роботі. Можна тільки пожадати, щоби Товариство могло на се мати більші фонди в будучності.

Друга справа – се бібліотека Товариства. Бібліотечна справа стоїть у нас взагалі дуже лихо. На цілій нашій території від Сяну до Кубані нема ні одної бібліотеки, що мала б добре зібрані і хоч більш-менш повні колекції всього того, що належить до нашого народу й його території (Ukrainica). Про самий Львів і взагалі австрійську Україну-Русь нема що й казати: часом найелементарніших публікацій щодо української історії, історії літератури, етнографії не можна добути. При такім неможливім стані бібліотечної справи для Товариства стає річчю доконче потрібною заходитись коло своєї власної бібліотеки. Та і тут, як і в усім іншім, все опирається на ту ж саму обставину – брак гроша.

В усякім разі Товариство зробило початки, які могло в теперішнім своїм стані зробити. Обміном з різними науковими інституціями добуто значне число цінних видань; напр., згадаю великі і цінні колекції видань Київського університету, філологічного відділу Петербурзької академії, комплект видань Чеської академії, Київської й Петербурзької археографічних комісій, Одеського і Казанського історичних товариств і т. ін.; в дарі прийшли деякі приватні збірки.

Нарешті в останнім році Товариство видало й певну (вправді невелику, коло 200 з[о]л[отих] р[инських]) суму на закупно книжок, а від осені прийняла осібного урядника до провадження бібліотеки д. М.Павлика, чоловіка, щиро відданого інтересам порученої йому інституції, і відкрила при бібліотеці читальню, щоденно від 2 до 4 год. (крім свят і літніх вакацій). Коби сі скромні початки якнайскорше прийшли до відповідного розвою! Скомплектування найважнішого в сфері українсько-руської літератури, історії з помічними науками, матеріалів для порівняного фольклору, передплата важніших наукових часописей (з тих, що Товариство не дістає в обмін) – то пекучі потреби; якнайскорше задовольнення їх доконче потрібне для дальшого розвою наукової роботи.

Переходячи до наукових публікацій, можемо в сій сфері сконстатувати дальший і невпинний розвій. Перше місце тут своїм обсягом, як і попереду, займали «Записки» Товариства. Заміри, висловлені в попердній записці, були в значній мірі переведені в життя протягом сих двох років: 1895 р. вони почали виходити правильно щотри місяці, від 1895 р. стали виходити по шість книжок на рік, щодва місяці, в попередній величині.

З заснуванням осібного «Збірника математично-природописно-лікарської секції» в 1897 р. в «Записках» зістались статті з круга наук історичних, філологічних і суспільно-політичних (правничі розвідки мають свою «Часопись правничу»). Тим осягнена більша одностайність в змісті «Записок». В 1898 р. огляди наукової літератури будуть розширені і на загальноісторичну літературу; тим редакція робить ще крок в своїм замірі – дати в «Записках» наукову часопись, що своїх читачів держала б в курсі сучасної науки, передовсім в справах, безпосередньо зв’язаних з Україною, але також і загальної науки. Зрештою, тип і план «Записок» зістається той самий. Редакцію вів М.Грушевський. Склад «Записок» буде видно з отсього:

Зладжений вже «Покажчик» до перших 20 томів «Записок», що буде долучений до одного з ближчих томів, дасть можливість виробити собі докладний суд про наукову вагу сього видання.

«Часопись правнича», зреформована 1896 р. з тримісячника на річник, присвячений виключно науковим працям (частина інформаційна була при тім виключена), під назвою: «Часопись правнича, розвідки правничі секції історично-філософічної Наукового товариства імені Шевченка», вийшла двома річниками (VI і VII), по 10 – 12 арк. друку, під редакцією попереднього свого редактора д-ра К.Левицького; в них уміщено 9 розвідок і бібліографічні звістки. Крім того, Товариство причинилося запомогою в 300 з[о]л[отих]р[инських] і певними друкарняними вигодами до видання просторого курсу цивільного австрійського права пок[ійного] Ол. Огоновського (в 2 томах) і уможливило тим се видання.

1897 р. виділом і секціями прийнято план осібних збірників історично-філософічної і філологічної секцій, призначених для більших статей й матеріалів, вони почнуть виходити 1898 р. (Збірник філологічної секції вже друкується і вийде з початком 1898 p.).

Заснована 1895 р. археографічна комісія провадила свою роботу далі; протягом 1896 – 1897 pp. вона мала 5 засідань (1896 р. – 3, 1897 – 2). 1896 р. видала вона І том «Пам’яток української мови й літератури», що містив старозавітні апокрифи, зібрані д-ром Франком, з його вступною розвідкою (коло 29 арк. друку), 1897 р. – II том «Жерел до історії України-Руси», люстрації королівщин в землях Перемиській і Сяноцькій, під редакцією М. Грушевського, з його вступною розвідкою про економічний стан селян в Перемиськім старостві в серед[ині] XVI в. (коло 23 арк. друку). Розпочато друк IV т. «Жерел», присвяченого актам з часів Хмельниччини, II т. «Пам’яток» (новозавітні апокрифи), приготовлено копії матеріалів для дальших томів люстрацій і для збірника драматичної літератури XVII-XVIII в.

Наплив етнографічних матеріалів і розвій роботи на тім полі ставить на чергу утворення осібної етнографічної комісії. Заснований 1895 р. «Етнографічний збірник» вийшов двома томами (11 і 15 арк.). Але по тому на рік – сього рішучо замало в порівнянні з нагромадженим матеріалом. В 1897 р. прийнято проект д. Вовка – утворити осібну публікацію для етнологічних матеріалів, що мали б виходити під його редакцією; перший том розпочався друком, але не встиг вийти до кінця року. Крім того, виділ постановив помножити й число томів «Етнографічного збірника», що, за вилученням етнологічних матеріалів, містив би надалі фольклорні.

Технічні причини (незвичайний стиск в друкарні Товариства) не дали, одначе, можливості ще сього року видати замість одного два томи «Етнографічного збірника», вийшов лише один, але більший обсягом. Том II «Етнографічного збірника» містить дві збірки фольклорних матеріалів і одну описову студію; том III – першу частину фольклорних матеріалів з Угорської Русі, зібраних молодим нашим етнографом В.Гнатюком, що відбув кілька екскурсій на Угорську Русь за допомогою Товариства з визначним успіхом; сподіємося, сі нові й інтересні матеріали, зібрані на майже непорушеній етнографами території, будуть з особливою утіхою повитані в етнографічній літературі, що з признанням занотувала вихід перших двох томів «Збірника».

На дальші томи приготовлено цілий ряд збірок: дальші матеріали з Угорської Русі, фольклорні матеріали з Брідщини, Стрийщини, Городецького повіту, Галицького Поділля, з Бачви на Угорщині і ін. Ми ж з особливою утіхою мусимо піднести, що наші жалі про брак сил для оброблення етнографічних матеріалів усовуються: і тут виступають молоді сили, підховані нашим Товариством.

Нове видавництво «Збірник математично-природописно-лікарської секції», засноване 1897 p., вийшло протягом сього року аж двома книжками, по 9 – 10 арк. Се пояснюється тим, що вже з осені попереднього року були відложені для нього матеріали, які наспіли до «Записок», але, в усякім разі, сей початок виразно показав скептикам можливість і у нас такого спеціального видавництва. В двох перших книжках «Збірника» уміщено 17 статей, з того математичних 6, природничих 5, лікарських 6. Редакцію вели проф. І.Верхратський і В.Левицький (в Тернополі). Крім того, видана була 1897 р. прийнята попереднім виділом до видання «Соматологія» проф. Верхратського, що, сподіємося, зробить свою прислугу нашій науці на полі термінології.

Перейнята на себе від чотирьох років Т[овариств]ом, «Руська історична бібліотека» вийшла двома томами, по тому на рік – XVIII і XIX (коло 19 арк. том); в них уміщено було: докінчення «Мазепи» Костомарова, студії Антоновича про останні часи козаччини на правім боці Дніпра і гайдамацтво, Єфименкової – про один типовий розрух XVIII в. в Лівобічній Україні та передруковані розвідки покійного голови нашого Товариства Ю.Целевича – про галицьких опришків. Почавши від XVIII т. (властиво – уміщеної в нім розвідки В.Антоновича), переклади в «Руськ[ій] істор[ичній] бібл[іотеці]» подаються повні, з усім науковим апаратом, щоб могли заступити вповні оригінали. На XX том призначено монографію про Коліївщину – Як. Шульгина яко доповнення виданих в XIX т. розвідок.

Визначним фактом минулого (1897) року була довершена при кінці його реформа літературно-наукової часописі «Зоря», перейнятої від давнійшого часу Товариством. Ся многозаслужена на полі нашої літератури й культури часопись своєю програмою вже перестала відповідати духовим потребам нашої громади, що значно і скоро зростали останніми часами. Виділ прийняв план реформи сього журналу, по котрому він мав бути заступлений місячником коло 12 аркушів вел[икої] вісімки, що має містити в собі, крім оригінальної й перекладеної белетристики, популярно-наукові статті, критично-літературні студії з нашого й чужого письменства та огляди літератури й культурного життя на Україні-Русі, в світі слов’янськім і загальнолюдськім. Новий журнал має титул: «Літературно-науковий вісник», редакцію поручено комітетові, зложеному з дд.: Ол. Борковського, бувшого редактора «Зорі», проф. М.Грушевського, літерата Ос. Маковея, д-ра Ів. Франка, бувшого редактора літературно-наукової часописі «Житє і Слово».

Всього протягом сих двох років взяло участь в наукових видавництвах Товариства 80 осіб (між ними дві жінки), з них 29 заграничних.

Круг зносин нашого Товариства з науковими інституціями і видавництвами своїми й чужими дуже значно розширився протягом сих двох років. Тепер воно має обміну публікацій з якими 50-ма інституціями і видавництвами; розуміється, се – головно, слов’янські інституції; з-поміж тих слов’янських країв, не кажучи за російську Україну, з Товариством нашим стоять у зносинах особливо численні інституції в Росії й Чехії; можна сказати, що всі значніші інституції, принаймні значна більшість тих стоїть вже у зносинах з нашим Товариством.

Зсумувавши все те, з повним вдоволенням можемо ми оглядатись на наукову діяльність Т[оварист]ва в сих двох роках. Не змарновано часу, не заведено надій, зроблено чимало, як на наші обставини – навіть і дуже. Тож тим більше заохоти до дальшої невсипущої, інтенсивної праці на тім так мало обробленім полі нашої культури, з вірою в плодотворність тієї праці, в переконанні її глибокого значення для піддвигнення нашого народу.

2 (14) грудня 1897

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Наукова діяльність Товариства імені Шевченка в 1896 і 1897 pp. Записка для загального збору 1898 р. // ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. 21. – С. 10 – 17. Автор цей матеріал також опублікував у періодиці (Діло. – Львів, 1898. – Ч. 16 – 17). Статтю було опубліковано в додатках до праці: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка. 1892 – 1930. – Мюнхен, 1970. – С. 81-87.

М.Грушевський готував цей матеріал на загальні збори НТШ у 1898 р. як голова Товариства, обраний на цю посаду 2 лютого 1897 р. Його було обрано одноголосно як визначного науковця та організатора наукової справи. У «Записці» автор звернув увагу насамперед на полагодження конфліктів у середині НТШ, пов’язаних з дискусією над проектом нового статуту НТШ, що точилася на надзвичайних загальних зборах Товариства у грудні 1896 р. (Надзвичайні загальні збори // ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIV. – С. 2 – 4). За проектом статуту НТШ, який пропонували М.Грушевський та І.Франко, за взірцем академій, мала запроваджуватися нова категорія дійсних членів, які тільки могли вирішувати наукові справи Товариства.

Як писав Л.Винар, це «був перший поважний конфлікт Грушевського з тодішньою українською політичною дійсністю в Галичині» (Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка. 1892 – 1930. – Мюнхен, 1970. – С. 15 – 16; Він же. Праця Михайла Грушевського в НТШ до 1897 р. // Він же. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. Статті і матеріали. – К., 1995. – С. 177). Позиція М.Грушевського та його однодумців перемогла на нових зборах Товариства у листопаді 1897 p., де його обрали головою НТШ, а в 1898 р. була проведена реформа НТШ, за думкою М.Грушевського (Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариством. Тараса Шевченка. – С. 29 – 30; Історія Наукового Товариства ім. Шевченка. – Нью-Йорк; Мюнхен, 1949. – С. 16).

Друга справа – се бібліотека Товариства – про історію бібліотеки НТШ писали: Кревецький І. Бібліотека Наукового товариства ім.Шевченка у Львові. – Львів, 1923; Дорошенко В. Українська національна бібліотека (бібліотека Наукового товариства ім.Шевченка у Львові). – Львів, 1936; Дорошенко В. Бібліотека наукового товариства ім.Шевченка у Львові // ЗНТШ. – 1961. – Т. 171. – С. 1 – 58. Про цю інституцію див. також збірник статей: Бібліотека Наукового товариства ім.Шевченка: книги і люди. – Львів, 1996.

З заснуванням осібного «Збірника математично-природописно-лікарської секції»... – збірник секції виходив друком у 1897 – 1939 pp.; загалом було надруковано 32 томи наукових праць з математики, фізики, хімії, медицини та інших наукових негуманітарних дисциплін.

Зладжений вже «Покажчик» до перших 20 томів «Записок»… – покажчик вийшов окремим виданням: Записки Наукового товариства ім.Шевченка: покажчик змісту [тт. 1 – 20]. – Львів, 1898.

Мирон Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 542 – 549.