Від редакції [часопису «Україна», 1914, кн. 1]

Михайло Грушевський

Потреба наукового журналу, присвяченого українознавству, який би вводив читача в сучасний стан українських студій і держав би його в курсі їх поступів і успіхів, відчувалася здавна. Перші проекти його в Києві звісні ще з 1830 і 1840-х pp.; не здійснившися тоді, вони заступалися до певної міри такими виданнями, як «Киевлянин» і «Украинец» Максимовича, «Молодик» Бецького, пізніша «Основа» або «Записки Юго-Зап[адного] отдела Географического общества», «Чтения ист[орического] общества Нестора» і т. ін. З 1882 р. старі плани нарешті знайшли своє здійснення в місячнику «Киевская старина», що, займаючися головно місцевою історією, давав заразом досить місця й іншим українським дисциплінам і за своє довге існування вніс стільки, як ні одно видання доти, в скарбницю українознавства. Він видавався повних 25 літ – до хвилі, коли з’явилася можливість українських наукових видань. «Киев[ская] старина» перетворилася тоді в мішаний українсько-російський місячник «Україна», що існував тільки рік, уступивши місце українським журналам. Серед них, від року 1908, стали виходити «Записки» Українського наукового товариства як неперіодичне наукове видавництво, присвячене українознавству.

Ще раніше, з 1892 p., заходами київських же учених і громадян стали виходити «Записки» Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, 1895 р. перетворені в періодичне видавництво – спочатку тримісячник, з 1896 р. – двомісячник – науковий український журнал з критичною бібліографією і оглядами наукової літератури. Одначе, невважаючи на те, що журнал сей за весь час вівся при значній участі з України російської і мав визначний інтерес для всякого, хто займався або інтересувався історією, філологією чи етнографією України, – через усякі «незалежні» обставини він не міг досягти ширшого розповсюдження на російській Україні навіть серед спеціалістів, а не те щоб стати підручною книгою всякого, хто інтересується ближче якоюсь галуззю українознавства – учителя середньої школи, студента-історика чи філолога, і просто інтелігента, не чужого науковим інтересам.

Відчуваючи потребу такого наукового журналу, присвяченого українознавству, який би при всій науковості мав би можливо ширший характер і держав би свого читача в курсі поступів українознавства, його актуальних питань і завдань, Українське наукове товариство задумало зазначити нинішній ювілейний рік українського культурного життя спробою такого видання, в формі наукового тримісячника. В нім поруч наукових розвідок, можливо, загального змісту, або тимчасових звідомлень про результати наукових студій і праць, призначає воно визначне місце оглядам поступу наукових студій в поодиноких галузях українознавства – преісторії, археології, історії суспільній і культурній, письменстві, праві, мові, етнографії, дослідах економіки і соціального побуту, критичному розборові наукової літератури і бібліографічним покажчикам – української літератури і Ukrainica на інших мовах. Свого роду вступом до сих відділів служить огляд українського наукового руху за минулий рік, поданий в сій книжці. За ними підуть огляди спеціальні – літератури останніх років з поодиноких дисциплін і бібліографічні покажчики. Разом з тим визначне місце дається також науковій хроніці, де бажано було б зібрати можливо повно звістки про науковий рух на полі українознавства: організацію наукових робіт, плани видань, знахідки і відкриття, визначніші набутки музеїв і бібліотек і т. ін.

Видима річ, що здійснити се завдання редакція може тільки при живій і діяльній участі можливо широкого кругу співробітників – представників українознавства. Заручившися обіцянкою багатьох з них, з різних наукових центрів, Редакція звертається ще і отсею дорогою до всіх, кому дорогі інтереси українознавства, до всіх, хто спочуває ідеї такого органу його, з гарячим проханням – своєю участю підтримати і зробити сей журнал справжнім органом українських студій – підручною книгою всіх, хто студіює або просто цікавиться певними питаннями з українських студій.

В Києві, в січні 1914

Примітки

Публікується за виданням: [Грушевський М.] Від редакції // Україна. – К., 1914. – Кн. 1. – С. 5-6.

Перші проекти його в Києві звісні ще з 1830 і 1840-х pp.; не здійснившися тоді… – перші проекти з друкування періодичних видань у Києві пов’язані з іменам першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Із заснуванням університету у 1834 р. саме М.Максимович стає ініціатором та автором програм двох періодичних видань при Київському університеті (наукового журналу «Ученые записки» та популярного журналу «Киевские новости»). Проте його видавничі наміри не здійснилися (див.: Рясна О.О. Видавнича та редакторська діяльність Михайла Максимовича. Автореф. дис… канд. філол. наук. – К., 2004). У 1838 р. у Києві вийшов перший номер «Киевских губернских ведомостей», що мав офіційне проурядове спрямування. Сприятливіші обставини для розвитку української преси у цей час були у Харкові, де на базі місцевого університету діяв гурток фольклористів та істориків романтичного спрямування (І.Срезневський, О.Шпигоцький, О.Корсун та ін.), які видавали неперіодично видання «Украинский Альманах» (1831), «Запорожская старина» (1833 – 1838), «Сніп» (1841) та ін.

вони заступалися до певної міри такими виданнями, як «Киевлянин» і «Украинец» Максимовича… – Михайло Максимович видав три книги альманаху «Киевлянин» у 1840, 1841 та 1850 pp. (Данилов В. «Киевлянин» М.А.Максимовича: литературно-библиографические материалы // Известия отделения русского языка и словесности АН. – СПб, 1909. – № 3. – С. 286-306; Рясна О. О. Альманах М.Максимовича «Киевлянин»: історія видання, проблематика // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2001. – Т. 4 (липень-вересень). – С. 63 – 72). Цікаво, що під тією ж назвою у місті виходила щоденна російськомовна газета (1864 – 1919), що спочатку мала антипольське спрямування, пізніше вела боротьбу з українським рухом. Засновником та видавцем газети у 1864 – 1878 pp. був В.Я.Шульгін, після нього видавали газету Д.І.Піхно (1878-1911) та В.В.Шульгін (1911-1919), див.: [НовицкийИ.П.] «Киевлянин» под редакцией Виталия Яковлевича Шульгина (1864 – 1878). – К., 1880.

Продовженням «Киевлянина» слід вважати альманах «Украинец», що М.Максимович випустив двома книгами у Києві у 1859 та 1864 pp. «Украинец» відрізнявся від попередніх альманахів, виданих М.Максимовичем, насамперед тим, що в ньому надруковані роботи лише самого видавця. Часопис містив літературні, історичні матеріали, а також переклади у виконанні видавця (див.: Рясна О.О. «Украинец» Михайла Максимовича як втілення національної ідеї // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Журналістика. – К., 2003. – Вип. 11. – С. 25 – 28).

… «Молодик» Бецького… – літературно-мистецький альманах, що виходив у 1843 – 1844 pp. у Харкові (три книги) та Петербурзі (одна книга). Випускав журнал Іван Бецький( 1818 – 1890) – представник школи романтиків в українській літературі, за участю Г.Квітки-Основ’яненка, М.Костомарова та ін. (див.: Шевельов Г. «Молодик»: (Альманах) // Нова Україна. – Харків, 1942. – № 56 (73). – 19 березня. – С. 3; Шевчук Г. Сто років «Молодика»: (український альманах, Харків) // Львівські вісті. – Львів, 1943. – № 126 (546). – 6-7 червня. – С. 3).

…пізніша «Основа»… – літературно-науковий місячник, що виходив у Петербурзі від січня 1861 до жовтня 1862 р. за редакцією В.Білозерського, П.Куліша, М.Костомарова. В «Основі» друкувалися белетристичні твори, етнографічні та фольклорні матеріали, історичні праці, літературна критика та публіцистика. Часопис припинив своє існування через доноси ворогів українства, переслідування імперської цензури (див.: Данилов В. М.Максимович і журнал «Основа». Листи В.Білозерського до М.Максимовича // Записки НТШ. – Львів, 1930. – Т. С. – С. 321 – 326; Бернштейн М. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50-х – 60-х років XIX ст. – К., 1959; Українська преса: Хрестоматія. Т. І. Преса Східної України 60-х років XIX ст. / За ред. проф. М.Ф.Нечиталюка. – Львів, 1999. – С. 83-414).

… «Записки Юго-Зап[адного]отдела Географического общества»… – виходили за редакцією Павла Чубинського у 1874 – 1875 pp. Загалом вийшло два томи, в яких публікувалися не тільки історико-географічні, але й фольклорні, етнографічні, історичні матеріали. Видання проіснувало до закриття Південно-Західного відділення Географічного товариства через звинувачення в українському сепаратизмі та гоніння на український рух у зв’язку з виходом у 1876 р. Емського указу, спрямованого на придушення політичних та культурницьких устремлінь українців ( Одарченко П. Наукова діяльність Павла Чубинського // 125 років київської української академічної традиції. – Нью-Йорк, 1993. – С. 133 – 150; Чередниченко Д. Павло Чубинський: есе // Київська старовина. – К., 1992. – № 6. – С. 47-60).

… «Чтения ист[орического]общества Нестора»… – видання Історичного Товариства Нестора Літописця в Києві; протягом 1879 – 1914 pp. вийшло 24 випуски, багато матеріалів яких стосувалися різних ділянок українознавства (див.: «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца»: бібліографічний довідник / Упор. М.Колесник. – К., 1989).

З 1882 p. старі плани нарешті знайшли своє здійснення в місячнику «Киевская старина «, що, займаючися головно місцевою історією… – науковий місячник українознавства, що виходив у 1882 – 1906 pp.; був неофіційним органом Старої громади. Видавали та редагували часопис: Т.Лебединцев (1882 – 1887), О.Лашкевич (1888 – 1889), Є.Кивлицький (1889-1892) та В.Науменко (1893-1907). Найповніша монографія з хронологічним і систематичним бібліографічним описом часопису вийшла нещодавно, див.: «Киевская старина». Систематичний покажчик змісту / Упор. М.Палієнко. – К., 2005. – Т. 1: У громадському та науковому житті (кінець XIX – початок XX ст.); 2005. – Т. 2:1882 – 1906: Хронологічний покажчик змісту журналу; 2005. – Т. 3: 1882 – 1906: Систематичний покажчик змісту журналу.

…відроку 1908, стали виходити «Записки» Українського наукового товариства як неперіодичне наукове видавництво, присвячене українознавству – часопис виходив у 1908 – 1918 pp. за редакцією М.Грушевського, В.Перетца, М.Василенка; загалом упродовж понад 10 років вийшло 18 томів праць; про видання та Товариство детальніше див.: Гермайзе О. Праця Українського наукового товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України // Україна. – К., 1929. – № 1. – С. 31 – 37 (2-ге вид.: Київська старовина. – К., 1992. – № 6. – С. 106 – 111); ЖитецькийІ. Заходи коло організації історичного товариства в Києві // Україна. – К., 1929. – № 1. – С. 23 – 30; Онопрієнко В.І., Щербань Т.О. Українське наукове товариство // Вісник Академії наук України. – К., 1990. – № 11. – С. 62 – 75; ЛяхоцькийВ. Українське наукове товариство в Києві // Київська старовина. – К., 1998. – № 6. – С. 16 – 21.

…з 1892 р., заходами київських же учених і громадян стали виходити «Записки» Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, 1895 р. перетворені в періодичне видавництво – спочатку тримісячних, з 1896 р. – двомісячник… – першими редакторами «Записок НТШ» були Юліан Целевич (1892 p.), який видав перший том, та Олександр Барвінський (1893 – 1894 pp.), при якому в останній рік його редакторства вийшло два томи. З 1895 р. беззмінним редактором «Записок НТШ» до 1913 р. був М.Грушевський, котрий зредагував за цей час 121 том часопису (Бібліографія Записок Наукового товариства імені Шевченка. Томи І – CCXL (1892 – 2000) / Упор. В.Майхер. – Львів, 2003. – С. 37 – 321). Окрім збільшення періодичності видання, М.Грушевський послідовно впровадив класичний поділ публікованих матеріалів на рубрики: наукові статті, бібліографія, наукова хроніка та miscellanea (дрібні наукові розвідки).

Свого роду вступом до сих відділів служить огляд українського наукового руху за минулий рік, поданий в сій книжці – йдеться про публікацію Дмитра Дорошенка, що була продовжена і в наступній другій книзі за 1914 p., див: Дорошенко Д. Український науковий рух у 1913 р. // Україна. – К., 1914. – Кн. 1. – С. 99 – 111; Кн. 2. – С. 74-88.

Мирон Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 248 – 249.