Від редакції [часопису «Україна», 1917, Кн. 1-2]
Михайло Грушевський
Видання «наукового тримісячника українознавства», під назвою «Україна», було розпочате Українським науковим товариством в Києві восени 1913 р., з нагоди великого українського ювілейного року, століття уродин Шевченка, що припадало на лютий 1914 p. Ідея ся знайшла живий відгомін в наукових українських кругах і в українськім громадянстві. Видання відразу згромадило і значний круг співробітників, і чимале, як на тодішні обставини, число передплатників, і в першім півріччі 1914 р. вийшли перші дві книжки часописі. Але під час друкування третьої вибухла велика війна, яка розірвала зв’язок між Україною Російською і Україною Австрійською, забрала масу співробітників на фронт, наробила великої руїни в західних частях нашої землі і викликала люті заходи ворогів українського народу на останнє знищення його. З бідою, під військовою цензурою члени редакції випустили зібрані матеріали в виді 3 і 4 книжки 1914 року, тимчасом як головний редактор сидів у в’язниці. Але, коли з початку 1915 р. київська цензура заявила видавцям, що не пускатиме українських книжок інакше, як тільки друкованих «общерусскою правописю», Наукове товариство рішило не приймати сеї умови і не випускати своїх видань, поки вона не буде знята. Тоді адміністрація, за невипуск часописі, відібрала дозвіл на видавництво, і «Україна» таким чином з 1915 р. була припинена.
Наукове товариство тоді рішило продовжувати видання поза межами досягання київської цензури, в Москві, під назвою «Українського наукового збірника». Але тут виданню прийшлось стрінути вже з іншими, чисто технічними трудностями, почасти наслідком неприладженості тутешніх друкарень для українських видань, почасти наслідком того розстрою, що взагалі почавсь в друкарстві через війну, і через те всього вийшло за весь час тільки два випуски сього збірника, один – в р. 1915, другий – в 1916. Коли київська цензура, з огляду на зміну в обставинах, згодом виріклась своєї заборони української правописі, Наукове товариство рішило перенести видання назад до Києва. Але за сей час друкарська справа в Києві настільки вже розстроїлась, що видати тут нічого не вдалось, – та й репресії цензурні з кінцем 1916 р. поновились і загострились ще гірше.
Революція принесла їх скасування. Але вона ж потягла до політичної роботи всі культурні сили українського громадянства і перед сею черговою потребою мусили на якийсь час відійти на другий план справи наукові, літературні й інші. Наукове товариство прийняло живу участь в організації української просвіти й інших практичних справ, і тільки тепер, коли сі справи входять уже в свою колію, вертається до справ наукових, та першим ділом поновляє свій науковий орган українознавства.
Відновити його зараз вповні у тій програмі, яка йому була призначена перед війною, все-таки ще неможливо. Треба якийсь час, щоб об’єднати наукові сили, наладити наукову інформацію, зібрати весь науковий матеріал, який зібравсь за сі роки. Все се буде можливе, очевидно, тільки за якийсь час після замирення. Треба буде й після нього скількись часу, щоб нав’язати нитки наукової хроніки, бібліографії, критики, перервані світовою катастрофою й домашньою розрухою. Поки що редакція зробить, що зможе. За сей, 1917 p., тримісячник вийде в двох подвійних книжках. Поруч статей і матеріалів в них будуть подані ті інформаційні відомості, які удасться зібрати, суцільні огляди по деяким питанням, критичні статті й замітки. Всіх, хто побажає і зможе послужити тим часописі, вона щиро запрошує до участі.
Кн. 3 – 4 вже складаються й вийдуть, сподіваємось, не пізніше кінця січня. Кн. 1 за р. 1918 буде закінчена складанням в марті. Тому просимо поспішити [з] надсиланням матеріалу для них.
У Києві, 11.XІ.1917
Примітки
Публікується за виданням: ГрушевськийМ. Від редакції // Україна. – Кн. 1 – 2. – К., 1917. – С. 5-6.
Видання «наукового тримісячника українознавства «, під назвою «Україна «, було розпочате Українським науковим товариством в Києві восени 1913р…. – після припинення друку «Киевской старины» у 1906 p. гурток науковців, що сформувався навколо цього журналу, вирішив видавати україномовний часопис під назвою «Україна». Перший номер з’явився у 1907 p., але після виходу чотирьох томів видання припинилося. У 1907 р. часопис виходив щомісячно як наукове та одночасно літературно-публіцистичне видання, нав’язуючи до традицій свого попередника – часопису «Киевская старина», але під егідою новоствореного Українського наукового товариства. Відновився часопис через сім років, у 1914 p., коли вийшло перше число по довгій перерві. Планувалося, що «країна» стане виключно науковим виданням з новою квартальною періодичністю (див.: Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 – 1932). Покажчик змісту / Упор. Р.Майборода, В.Врублевський. – К., 1993).
З нагоди великого українського ювілейного року, століття уродин Шевченка, що припадало на лютий 1914 р. – за старим юліанським календарем, святкування уродин Тараса Шевченка припадало на 25 лютого 1914 р. Перехід на григоріанський календар на теренах колишньої Російської імперії відбувся лише в 1918 p., і відтоді день народження Кобзаря святкуємо 9 березня. Владні кола Росії були проти святкування столітнього ювілею Кобзаря. Міністерство внутрішніх справ заборонило проведення урочистих заходів, демонстрацій, вечорів з приводу цієї події. Синод Російської православної церкви не дозволив відправляти панахиду на могилі поета. У Думі відбулися навіть дебати і частина опозиційних депутатів стала на захист культурних прав українців. Заборона викликала протидію в українському суспільстві. Не дивлячись на це, українські кола провели різноманітні ювілейні заходи як в Україні, так і в Москві, Петербурзі та інших містах Російської імперії (див.: ГермайзеЙ. Шевченківська демонстрація в Києві р. 1914 // Червоний шлях. – Харків, 1924. – № 3. – С. 121 – 147; Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах / За ред. Д.Д.Копиці. – К., 1950. – С. 362-363; ALMA MATER. Університет св. Володимира напередодні та в добу української революції. Матеріали, документи, спогади: У трьох книгах / Упор. В.А.Короткий, В.І.Ульяновський. – К., 2000. – Кн. 1: Університет св. Володимира між двома революціями. – С. 620-622, 635-646).
…викликала люті заходи ворогів українського народу на останнє знищення його – невдовзі після оголошення Першої світової війни російський імператор видав указ про скасування друку періодики українською мовою. До Києва він докотився на початку січня 1915 p., коли за розпорядженням начальника Київської воєнної округи київський губернатор наказав припинити друк усіх періодичних видань на період воєнного стану (див.: ГрушевськийМ. Твори у 50 томах. – Львів, 2005. – Т. 3: Суспільно-політичні твори (1907 – березень 1917). – С. 661). Після окупації російськими військами у 1914 р. Галичини українська мова була оголошена поза законом, а українські установи («Просвіта», «Наукове товариство ім. Шевченка» та ін.) були заборонені або піддавалися репресіям, конфіскаціям тощо (Петрович І. [Крип’якевич І.] Галичина під час російської окупації. Серпень 1914 – червень 1915. – Львів, 1915).
…члени редакції випустили зібрані матеріали в виді 3 і 4 книжки 1914 року, тимчасом як головний редактор сидів у в’язниці – при головному редакторі Михайлові Грушевському відповідальним редактором третьої та четвертої книжок був О. Шрамченко. У попередніх книгах відповідальним редактором «України» виступає К.Михальчук за участю Ф.Корша, О.Левицького та О.Шахматова (Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 – 1932). Покажчик змісту / Упор. Р.Майборода, В.Врублевський. – К., 1993. – С. 13).
Наукове Товариство тоді рішило продовжувати видання поза межами досягання київської цензури, в Москві, під назвою «Українського наукового збірника» – у Москві вийшли два випуски цього видання у 1915 та 1916 pp., в яких публікувалися члени Українського наукового товариства (М.Грушевський, В.Модзалевський, В.Науменко та ін.).
…репресії цензурні з кінцем 1916 р. поновились і загострились ще гірше – на другий день війни 20 липня 1914 р. російський уряд оголосив «Временное положение о военной цензуре», яке потім двічі протягом 1915 р. доповнювалося переліком відомостей, які не можна було оприлюднювати. Воєнна цензура швидко стала політичною, особливо після листа керівника уряду І.Горемикіна до начальника Генштабу від 14 грудня 1915 p., в якому рекомендувалося воєнній цензурі оцінювати друковані підцензурні матеріали не тільки з вузько воєнної, а й загальнополітичної точки зору.
За сей, 1917p., тримісячник вийде в двох подвійних книжках – книги вийшли під загальною редакцією М.Грушевського за участю О.Грушевського, О.Левицького та М.Мочульського (Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 – 1932). – С. 14).
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 3 – 4.