[Виступ на загальних зборах НТШ 12 травня 1909 p.]
Михайло Грушевський
Сьогорічні загальні збори отворив голова проф. М.Грушевський о год[ині] 4½ по полудню в присутності 42 членів (окрім того, 12 заграничних членів прислало повновласті для їх заступства). Розпочав їх отсею промовою:
«Зібралися ми зробити обрахунок діяльності нашого Товариства за останні роки, наших здобутків і змагань ще не здійснених, і оцінити результати.
В житті нашої суспільності сі два роки не принесли багато ясних моментів. Надії, що розцвіли були кілька літ тому, розвівалися з кождим днем, ронили свої цвіти з кождою хвилею. Ми сподівалися, що нова доба Росії принесе з собою російській Україні коли не наглий, несподіваний вибух скованих сил, то можливість свобідного розвою, відродження подавленого і приглушеного життя, успіхи суспільного і культурного розвою. Ми надіялися, що реформа парламентарного представництва в Австрії поправить рішучо і скоро долю тутешньої української людності, дасть задоволення її економічним і культурним потребам. Ми думали, що з сим поліпшенням політичних обставин культурне, а в тім і спеціально наукове життя цілої України піде вже тепер темпом скорим і енергічним, не стрічаючи на своїй дорозі сильніших перепон, і поруч нашого Товариства повстануть многі і різні наукові інституції, які розділять з ним його наукові й культурно-національні завдання і тягар праці на сім полі.
Але реформа парламентарного представництва Австрії не принесла з собою справедливого трактування національних українських потреб, а натиск реакції звів українське життя в Росії до вузьких меж самої майже культурної роботи, та й то обставленої безконечними перешкодами. Нові елементи, які були пристали до українського руху під час днів свобод, переважно відстали від нього, коли виявилося, як мало виглядів має він до того, щоб зараз стати великою силою політичною.
Українська робота спочила далі на плечах переважно давніх, випробуваних своїх трудівників. Тим часом розвій української свідомості в ширших масах, що дуже замітно поступає в останніх часах, для задоволення культурно-національних потреб тих мас вимагає значних культурних і наукових засобів, книжкової продукції, освітніх і наукових інституцій, а в сучасних обставинах українського життя в Росії так трудно з тим.
Наше Наукове товариство зісталося по тім усім далі, і, мабуть, іще чималий час зістанеться твердинею наукової і культурно-національної роботи, покликаною заступати своєю діяльністю те, що в нормальних обставинах повинно би вестися цілою системою вищих шкіл і наукових інституцій, не тільки для австрійської, а й цілої соборної України. І воно мусило напружувати свої сили й енергію, щоб дати якомога більше для задоволення потреб нашого народу – скільки ставало його сил, а властиво – скільки позволяли його скупо відмірені засоби, що й усіх своїх сил не давало йому проявити.
Всіма силами змагало воно до підтримання розвою якнайтісніших зв’язків між Україною австрійською і російською, в інтересах успішного розвою українського культурного життя силами всіх частей української землі. Пильнувало нейтралізувати окремішність обох частей української землі, витворену їх історією, і зверхні перешкоди, які так часто останніми часами творилися свідомо для того, щоб паралізувати тіснішу національну єдність українських земель (досить згадати саме мито, наложене неправно на наші видання), і ті тенденції можливого відокремлення, можливого відгородження російської України від впливів національного життя Галицької України, її культурного і наукового розвою, які недавніми часами проявилися з різних, офіціальних і неофіціальних сторін.
Щоб улегшити се духове єднання, дати спромогу російським українцям користуватися культурними засобами, книжковою продукцією австрійської України, Товариство наше два роки тому заложило свою книгарню в Києві, не спиняючися, в інтересах поставленої мети, перед можливими матеріальними стратами, – бо супроти всяких трудностей чужі книгарні не мали ніякої охоти держати галицьких видань. Завдяки старанній і тямущій управі книгарня ся розвивається гарно, приєднуючи широкі круги, і є всяка надія, що вже в другім році свого існування вона перестане бути пасивною, а з тим стає можливим думати про заложення філій в інших більших центрах України.
Такою ж прислугою для тіснішого культурного єднання обох частей України треба вважати і умову, уложену Науковим товариством в минувшім році з Видавничою спілкою, від якої воно перейняло для своїх книгарень її давніші видання і на будуче бере в розпродаж її видання (які виходитимуть за порозумінням з тими ж книгарнями). Хоч умову сю зроблено з захованням матеріальних інтересів Наук[ового] товариства (з забезпеченням добрих зисків для її книгарень), умова ся робить ту прислугу Вид[авничій] спілці, що здіймає з неї в значній мірі тягарі і клопоти адміністраційні, дає їй можність більшої енергії й рухливості в сфері чисто видавичій, де вона як через свої видання, а ще більше через свій орган (перейнятий від Наукового товариства) «Літературно-науковий вістник» сповняє дуже важну роботу також в напрямі тіснішого єднання різних частей нашої землі.
В сім же напрямі, поширюючи круг своїх наукових зв’язей і впливів, ішло наше Товариство, радо відзиваючись на пропозиції обміну виданнями, прошення відступлення даром або за значною знижкою наших видань ріж-ним інституціям, українським і чужим. А одною з справ, яка повинна б при найближчій можливості бути полагоджена ним, являється, по моїй думці, і матеріальна підмога з боку нашого Товариства Українському науковому товариству київському, що розвиває свою наукову роботу в тіснім контакті з нами, а не маючи надії ні на які підмоги з публічних фондів, мусить бути підтримане всіма чинниками нашої суспільності, а в першій лінії також і нашим Товариством, що в своїх початках користало так багато з підмог російських українців.
Внутрішня наукова діяльність самого Товариства визначалася в минулім році великою інтенсивністю. Покажчиком може служити число засідань його наукових органів, що перейшло всі попередні літа (за два роки 57 засідань секцій і 33 засідання комісій, против 53 засідань секцій і 18 засідань комісій попереднього дволітнього періоду). Число наукових рефератів (90 за два роки) теж дуже значне, як також і наукова видавнича продукція 16 томів, коло 300 арк[ушів] друку, не рахуючи передруків, хроніки і видань популярно-наукових.
З’явилися нові видавництва, як перший том корпусу матеріалів по історії козаччини, «Студії з поля суспільних наук» – нове видавництво, що має заступити собою давнішу «Часопись правничу і економічну», яка по виході X тому має перейти до новозаснованого «Правничого товариства», що розвинулося з нашої правничої комісії. Сердечно вітаємо заснування сього нового товариства, що має перед собою також цілі наукові, і бажаємо йому найкращого розвитку.
Цілий ряд приготованих публікацій мусить чекати черги в огляду на брак матеріальних засобів. Готується ряд томів корпусу до історії козаччини, особливо по історії Гетьманщини XVII – XVIII в. На сю незвичайно слабо розроблену епоху нашого історичного життя, майже позбавлену всяких архівальних видань джерел, звернено останніми роками особливу увагу нашим Товариством, і його роботи в сій сфері матимуть велику вагу, з огляду на те значення, яке ся доба мала в розвої українського життя, привівши українську суспільність до найбільшого політичного і національного усвідомлення і могутньо вплинувши на долю українського відродження».
Далі згадав голова про утрати, які понесло наше Товариство в тіснім гурті своїх членів (смерть многозаслуженого нашого історика і діяча Вол[одимира] Антоновича, молодого історика Богдана Бучинського, проф. Пильчикова й інших). Пригадав глибокий жаль, який пройняв нашу суспільність з приводу недуги д-ра І. Франка, одного з найбільш заслужених і невсипущих діячів Товариства, і висловив живу радість з тої причини, що зібрані бачать нині д-ра Франка серед себе в далеко ліпшім здоров’ї, повного енергії і планів дальшої діяльності, та побажав йому ще довгої й щасливої діяльності (присутні прийняли се бажання гарячими оплесками).
В кінці спинившися на заходах Товариства до збільшення і ліпшого упорядкування своєї бібліотеки і колекцій в новім локалі, голова закінчив бажанням, щоб суспільність наша опікувалася науковою діяльністю Товариства, а наші посольські круги не залишали енергічних старань коло поліпшення скупих дотацій Товариства, взагалі по-мачишиному трактованого в офіціальних сферах.
Примітки
Публікується за виданням: [Грушевський М. Виступ на загальних зборах НТШ 12 травня 1909 p.] // Хроніка НТШ. – Ч. 39. – Львів, 1909. – С. 1-5.
…(досить згадати саме мито, наложене неправно на наші видання)… – за умовами австро-російської митної угоди 1906 p., запроваджувалося високе мито на українську друковану продукцію, що надходила із Австро-Угорщини до Росії. Щоб скасувати це положення, українські посли Ю.Романчук і Т.Окуневський у 1907 – 1908 pp. безуспішно вносили відповідні інтерпеляції до австрійського парламенту й уряду (Хроніка НТШ. – Львів, 1908. – Ч. 33. – С. 3). Натомість М.Грушевський у Києві та Санкт-Петербурзі невдало намагався змінити ситуацію на краще (Там само. – Львів, 1906. – Ч. 27. – С. 1-2; Ч. 28. – С. 2).
…два роки тому заложило свою книгарню в Києві… – 10 квітня 1907 р. Виділ товариства доручив М.Грушевському поклопотатися про відкриття книгарні в Києві. Спроба її заснування була безуспішною, позаяк місцева російська влада відмовлялася надати дозвіл. Фактично книги НТШ продавалися в книгарні редакції «Літературно-наукового вісника», редактор якого Ф.Красицький домігся права її заснування (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С. 4; 1908. – Ч. 33. – С. 2; Ч. 34. – С. 2).
…умову, уложену Науковим товариством в минувшім році з Видавничою спілкою… – угода укладена в зв’язку з тим, що Товариство провадило незадовільний книгообмін українською друкованою продукцією із провінційними книгарнями. Причина полягала в тому, що НТШ головним чином спеціалізувалося на виданні наукової літератури, яку місцеві розповсюджувачі купували неохоче, та ще й за високу ціну.
Товариство поставило мету оживити і наситити провінційний книжковий ринок українською літературою. Щоб цього досягти, потрібно було закупити значну партію книжок, що здешевило б їх продаж гуртом місцевим розповсюджувачам, а відповідно і купівлю читачами. Домовленість із «Видавничою спілкою» на переконання членів товариства вирішило б проблему книгорозповсюдження, «від якого могла би давати звичайний книгарський рабат іншим книгарням, бо з комісованих рабатів мусить і собі щось узяти, а се було не малою гальмою при побираню книжок із книгарні провінціальними книгарнями» (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 5).
…ще більше через свій орган (перейнятий від Наукового товариства) «Літературно-науковий вістник»… – «ЛНВ» переданий Українсько-руській видавничій спілці у травні 1905 р. за рішенням виділу Товариства від 12 квітня ц. р. Підставою такого рішення стала незгода окремих членів НТШ з редакцією часопису щодо оцінки суспільно-політичних подій у Галичині. Детальніше див.: Фелонюк А. Коментарі // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 7. – Львів, 2005. – С. 665.
З’явилися нові видавництва, як перший том корпусу матеріалів по історії козаччини… – йдеться про публікацію: Матеріали до історії української козаччини, видані під загальною редакцією М.Грушевського. Т. І: Документи по р. 1631. Зібрав і видав І.Крип’якевич // Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1908. – Т. VIII.
…«Студії з поля суспільних наук» – нове видавництво… – йдеться про видання: Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1908. – Т. І.
Готується ряд томів корпусу до історії козаччини, особливо по історії Гетьманщини XVII – XVIII в. – фактично через нестачу фінансів побачили світ лише три томи: Матеріали до історії української козаччини. Т. 5: Акти до Хмельниччини 1648 – 1657 pp. / Зібрав і видав М.Кордуба // Жерела до історії України-Руси. – Т. 12. – Львів, 1911; Дневник Якова Марковича / Під ред. В.Модзалевського // Там само. – Т. XXII. – К.; Львів, 1913. У 1918 р. С.Томашівський опублікував документи із ватиканських архівів, що стосувалися історії козаччини періоду Б.Хмельницького: Ватиканські матеріали до історії України / Зібрав і видав С.Томашівський. – Т. 1: Донесення римських нунціїв про Україну 1648 – 1657 pp. – Вип. 1. Тексти // Жерела до історії України-Руси. – Т. 16. – Львів, 1918.
А. Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 352 – 354.