Господарство на вивіз. Розвій фільваркового господарства

Михайло Грушевський

Сей розвій збіжжевого експорту був фактом незвичайної ваги в економічнім житті. Робився останній рішучий вилом в давнім натуральнім господарстві. Рільне господарство переставало служити виключним цілям власного прожитку, як бувало до того часу. Збіжжя діставало грошеву вартість, як дістали його вже перед тим мед, шкіри, худоба (воли спеціально).

З тим у двірського господарства являлася нова ціль – обробляти землю для ринку – на продаж, на вивіз. Коли в інвентарях галицьких королівщин з першої половини XVI в. ми часом цілими роками не можемо знайти одного кірця збіжжя, проданого з фільварків, то ревізори королівщин 1564 р. уже всі запаси збіжжя, всі хлібні дані обраховують по грошевій вартості, по риночній ціні, і за відрахуванням «п’ятої часті на засів», вставляють грошеву вартість фільваркових запасів в доходи королівщини.

Бачили ми навіть уже й обережні натяки з їх боку, що се збіжжя можна б рахувати з оглядом на ціну не місцеву, а гданського ринку. І «устава на волоки В[еликого] кн[язівства] Литовського» (1557), що заводила нові порядки в державних маєтностях Великого князівства, також ставить метою фільваркового господарства продукцію збіжжя на продаж; навіть вівсяна данина, давніше призначена на поживу коней місцевих, а щонайбільше – двору вел[икого] князя, тепер по задоволенню двірських потреб, коли не буде в ній потреби на великокняжім дворі або ловах, має вже висилатися «до портов».

Легко собі представити, який переворот вносило се в господарство. Давніше, властиво, не було інтересу вести хліборобське господарство понад свій прожиток і потреби тісно-місцевого ринку; тепер можна сказати – ціла Європа ставала ринком для панського фільварку Польщі чи Литви, чи західноукраїнських земель. Давніша господарська мудрість полягала головно на хованні й ощаднім використовуванні натуральних запасів свого маєтку (не кажу, розуміється, за грабівниче руйнування лісів).

Полишаючи на боці сю експлуатацію лісів, мало що можна було змінити в джерелах своїх доходів, і панські доходи з господарства зростали поволі з натуральним приростом людності, з збільшенням обширу селянської ріллі і з ріжними дрібними наддатками до давніших чиншів і данин. Тепер останнім словом господарської економіки стає якнайбільше розмноження двірського господарства, розширення двірського поля, закладання нових фільварків, побільшення суми двірської праці через підвищення панщини, через перенесення її з лану на господарство, через роздроблення селянських господарств – включно аж до перетворення селян з повним господарством на малоземельних загородників.

Ціни на збіжжя під впливом запотрібування на експорт раз у раз зростали, особливо в середніх десятиліттях і в другій половині XVI в. Ціну збіжжя в Польщі на підставі даних люстраційних представляють в такім виді: лашт пшениці коштував:[Цифри сі подаю з певним остереженням: вони походять з обчислень польського дослідника з другої половини XVIII в. Ф.Лойка. По нім, на великий стид польської історичної науки, за півтора століття нічого нового не було зроблено в тім напрямі.]:

в 1564 – 1569 р. коло 12½ угор[ських] золотих (21 зол[отий] 18 гр[ошів] польських]);

в 1592 р. – » – 212/3 угор[ських] золотих (45 зол[отих] 40 гр[ошів] пол[ьських]);

в 1616 р. – » – 241/9 угор[ських] золотих (54 зол[отих] 48 гр[ошів] п[ольських] [Беру лашт гданський і золотий угорський (червінець) як одиниці загальні й незмінні; ціна ж золотого польського раз у раз падала супроти золотого угорського.].

Спеціально з українських земель можу подати кілька порівнянь – з виданих мною люстрацій 1565 – 1570 pp. і невиданих зібраних мною інвентарів королівщин:

В Сяноцькій королівщині в 1524 – 1525 р. продавали з фільварку колоду пшениці за 30, 36 40 гр[ошів]; в 1565 цінили колоду пшениці гіршої на 108 гр[ошів], чистої – на 140 гр[ошів]. В Любачівській королівщині в 1535 – 1536 [pp.] продавали в однім випадку з фільварку колоду пшениці по 2 зол[отих], колоду ячменю – по 28 гр[ошів]; в 1568 р. колода «пивної» (мішаної) пшениці ціниться на 76 гр[ошів], ячменю – на 40 гр[ошів]; в 1570 колода пшениці – на 130 гр[ошів], ячменю на 52 гр[оші ],

В Городецькій королівщині продавано 1534 р. з млина колоду жита середньо по 24 – 30 гр[ошів] (ціна незвичайно вагається, і сей брак сталої ціни дуже характеристичний для тодішніх обставин: по жнивах продають колоду жита 13½ – 15 гр[ошів], на передновку – по 30 – 42 гр[оші]). Колоду пшениці продавали середньо по 48 гр[ошів] (знов-таки ціна скаче з 35 на 68 гр[ошів] з жнив на передновок). В 1565 р. раховано «мірно» колоду жита на 60 гр[ошів], пшеницю – 80 до 104.

Металічна вартість золотого від 1525 р. до 1565 – 1570 зменшилася на 25 %, від 1535 – на 10 %, отже, ціна збіжжя зросла з 1525 р. до 1565 яких 2½ рази, від 1535 – близько [в] 2 рази. Потім протягом дальших п’ятдесяти років ціна збіжжя ще зросла (бодай місцями) [в] два рази.

Се, розуміється, мусило незвичайно вплинути на зріст хліборобства, спеціально – на розширення панського, фільваркового господарства. Нунцій Комендоне, пишучи про господарство Польщі в 1564 р., уже бачить різку ріжницю в господарстві країв, захоплених і не захоплених вивозом збіжжя. «В останніх літах, – пише він, – хліборобство піднеслося по берегах Вісли й інших рік, що впадають до Балтійського моря, бо збіжжя спускають до Гданська, порту польського короля, звідки воно розходиться до Голландії, а часто навіть і до Португалії.

Натомість друга частина королівства, себто Поділля, Русь, Волинь і частина Литви, що могли б бути далеко урожайніші, зостаються в більшій часті без оброблення, бо їх люди засівають збіжжям лише настільки, щоб вистачило достатньо для місцевих людей – тому на всіх тих ріках, що пливуть до Чорного моря, нема ніякого торгу». Комендоне радив венеціянам організувати експорт збіжжя з чорноморських портів, і се був добрий проект, тільки з нього не вийшло нічого, і впливи нового стану річей, нових напрямів господарської політики розширялися на українській території по периферії земель віслянсько-бузького басейну, безпосередньо обнятих гданським вивозом.

На Побужжі нові течії в господарстві дають себе відчувати вже під час люстрації 1564 р. Фільварків дуже багато, господарство в них ведеться в значних розмірах. От табличка цифр збіжжя в лаштах з фільварків побузьких королівщин, що сплавляли своє збіжжя до Гданська з люстрацій 1564 і 1570 pp.:

Переводячи се на відносини фільваркового господарства до господ тва селянського, будем мати:

Красноставська – при 16 селах і 230 селян[ських] ланах має 6 фільварків і в них 250 лаш[тів] збіжжя, що дають на один селянський лан фільваркового збіжжя 1,1 лашту.

Холмська – при 28 селах і 282 селян[ських] ланах має 6 фільварків і в них 191 лашт збіжжя, себто 0,66 лашту на один селянський лан.

Любомльська – при 14 селах і 210 селян[ських] ланах має 4 фільварки і в них 136 лаштів збіжжя, себто 0,66 лашту на селян[ський] лан.

Городельська – при 11 селах і 114 селян[ських] ланах має 2 фільварки і в них 179 лаштів збіжжя, 0,56 лашту на селянський лан.

Подібне бачимо і в посянській королівщині Лежайській, де на фільварках 1564 р. знайшлося 39 лаштів жита, 14 пшениці, 20 ячменю, 78 вівса, 2 гречки. При 11 селах і 175 сел[янських] ланах вона має 3 фільварки, в них 153 лашти, себто 0,88 лашту на селян[ський] лан.

Ще інтенсивніше в королівщині Кам’янецькій (Галицькій), тут:

в 1564 р. 37 лаш[тів] жита, 11 – пшен[иці], 16 – ячменю, 115 – вівса, 10 – гречки; в 1570 р. 38 – » – 17 – » – 5 – » – 38 – » – » – .

Беручи навіть нижчий рахунок – 1570 року, се дуже багато: в королівщині 5 сіл і 102 селян[ських] лани, а 3 фільварки, в них 98 лаштів збіжжя, 1 лашт на лан.

Але звернімося до сусідної з Побужжям, але ще не зачепленої експортом збіжжя королівщини Ратненської й побачимо зовсім інше:

1564 р. 29 лаштів жита, 1 – пшениці, 1 – ячм[еню], 20 – вівса, 8 – гречки; 1570 р. 24 – » – 2 – » – – – » – 6 – » – 3 – » – .

Тут 20 сіл і 375 сел[янських] ланів, а 2 фільварки, в них збіжжя 0,16 лашту на лан селянський.

Подібне й на Поділлі. Переходячи до королівщин подільських від по-бузьких, де вони так докладно обчисляли умолот збіжжя, його вартість, відносини до лашту гданського, – ревізори пускають тут се все в трубу: торг збіжжям іще не досягнув сих країв зовсім, господарство велося виключно майже для власного прожитку. Приступаючи до описі господарства першого з тих подільських староств, Барського, вони завважають:

«Там в тім старостві є досить простору, так що не тільки фільварків, а й сіл можна б більше мати, ніж їх єсть, – якби Бог був ласкав дати спокій; а тепер, хоч є ким робити в тих фільварках, які є, але як засіють добре одного року, то держать збіжжя в стогах по полях «для пригоди», а почасти також на випадок неврожайного року, і вже в дальших роках так багато не сіють – от лише для виживлення замку й фільварків». А про сусідню Хмельницьку королівщину вони кажуть: «Не дуже там поплатне збіжжя, а не дуже й записують, скільки намолотять – аби тільки мали що їсти з дня на день».

В величезній королівщині Барській знайшлося по фільварках всього 1035 кіп ріжного збіжжя – докладнішого рахунку ревізори не роблять, а вартість збіжжя рахують по 8 гр[ошів] за копу; в королівщині Камінецькій 1336 кіп, так само середньо по 8 гр[ошів] за копу; в Хмельницькій – всього 832 копи, вартості по 6 гр[ошів] копа. На лашти могло се дати коло 100,130 і 85 лаштів. Щодо вартості, то на Побужжі копа збіжжя випаде по яких 12 – 13 гр[ошів], отже на Поділлі 1½ – 2 рази дешевше.

Так само не захоплене було в тім часі новим рухом Карпатське Підгір’я й Покуття. Про Центральну й Східну Україну нема що й казати.

Під впливом попиту на збіжжя в Північно-Західній Україні в третій чверті XVII в. розвивається незвичайно живий рух коло фільваркового господарства. Фільваркове господарство незвичайно розширюється. Закладають нові фільварки не тільки дідичі й державці, а й ріжні дрібні доробкевичі – служебники старостинські, ріжної «кондиції» люди заводять собі невеликі фільварки також. Війти (солтиси) й князі (старшини громад волоського права) роблять те саме, користаючи з права осаджувати в своє виключне володіння селян малоземельних – загородників та маючи право на певну панщину – невелику, щоправда (всього кількаденну по букві привілеїв), але, безперечно, в житті її значно збільшувано.

Коли навіть нижчі сільські агенти – т. зв. десятники змушували часом селян до панщинних робіт, як на се скаржаться селяни ще в середині XVI віку, тим більше могли се робити війти та князі – не кажучи про ріжних державців, старостів і тим більше – дідичів. І розширення фільваркового господарства несе з собою забирання селянських грунтів, обезземелення, дроблення селянських господарств і страшенний зріст панщини. З розвоєм фільваркового господарства Західна Україна стає вже справжнім селянським пеклом, з якого більше енергічні, менше податливі одиниці починають масами тікати, шукаючи легших обставин життя в землях, не захоплених ще господарством на вивіз.

Примітки

…обчислень польського дослідника з другої половини ХVІІІ в. Ф.Лойка. – про цього польського вченого та його економічні погляди детальніше подано у виданні: Łojko Felix jako ekonomista. Życiorys. – Kraków, 1885.

Нунцій Комендоне, пишучи про господарство Польщі в 1564 р. – див.: Pamiętniki о dawnej Polsce z czasöw Zygmunta Augusta / Zebr. J.Albertrandi. – Wilno, 1851. – T. 1. – S. 99.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 53 – 57.