Експорт збіжжя в XVI – XVII в.

Михайло Грушевський

Вивіз всіх тих продуктів, які ми оглянули в попередніх главах, міг бути чи більше, чи менше шкідливим для економічного життя українських земель, міг бути просто руїнним – як вивіз лісових товарів, але він дотикав господарства не панщинного. Він експлуатував не так людську працю, як природні запаси українських країв і не відбивався так різко на відносинах суспільно-економічних. Натомість вивіз збіжжя, що розвивається з часом за вивозом продуктів фавни і товарів лісових – в другій половині XVI в., приносить за собою незвичайний попит на робочі руки, приводить до незвичайного зросту панщини і через те стає він незвичайно важним чинником чи стимулом в історичнім процесі наших земель.

Попит на наше збіжжя виходить відти ж, відки прийшов попит на товари лісові, й розвивається поруч із ним, але впливами своїми досягає наших країв значно пізніше – в другій половині XVI в., властиво під кінець його.

Огнищем його був Гданськ. Лежучи при виході в море річної сіті віслянського басейна, він уже з кінцем XIV в. стає важним експортовим торгом не тільки лісових товарів, а й збіжжя. Ряд подій, які мали місце на протязі XV віку, скріпили се значення. Упадок рицарської держави в другім і третім десятилітті його передав в руки Гданська ті великі операції в скуплі й продажі збіжжя, яку провадила перед тим рицарська адміністрація.

Потім наступило повстання прусських міст против рицарського правительства. На чолі міст стояв власне Гданськ; вони піддалися Польщі, і се привело кінець кінцем Прусську державу до упадку, а Західна Пруссія була прилучена до Польщі. Се була зміна дуже корисна для Гданська: вона увільнила торг гданський від всяких обмежень прусського правительства, здобула йому широкі привілегії, знесла всякі границі й перешкоди в торгу з землями Польщі й зробила Гданськ головним, майже монопольним експортером продуктів господарства польських провінцій на півночі.

Упадок ганзейського союзу, до котрого належав Гданськ, довершив сей розвій гданської торгівлі. Голова ганзейського союзу – Любек, що грав ролю посередника в довозі й вивозі товарів з Гданська й до Гданська, підрізався нещасливою боротьбою з Данією за ганзейський монополь торгівлі на Балтійськім морі. Війна ся, закінчена трактатом 1536 p., положила кінець сьому монополеві й увільнила Гданськ від ганзейської опіки. Гданськ увійшов тепер в безпосередні зносини з морськими краями забалтійськими і мав можність незмірно розширити свої торговельні обороти. Протягом другої половини XVI і першої чверті XVII в. вони дійсно розвиваються незмірно, так що Гданськ стає одним з найбільших торговельних міст Європи, а в його торгу сього часу перше місце займає експорт збіжжя.

Найстаршим, традиційним торгом для прусського вивозу збіжжя, уже з XII віку, були скандинавські краї – Норвегія й Швеція з їх слабо розвиненою хліборобською культурою. Потім – в XIV – XV в. прилучається до них також неродюча Шотландія й Голландія з Фландрією, що наслідком сильного зросту міської людності й міського промислу все менше могла задоволятися своїми рільними продуктами – як каже один віршик з серед[ини] XV в.: «Що край дасть збіжжя і урожаю, не вистане на хліб і на один місяць».

Часами, під час неврожаїв запотрібовувала збіжжя також Північна Франція й Англія: лісові товари йшли туди все, а збіжжя тільки часами. Гданськ, що протягом XV в. стає головним експортовим портом і торговищем збіжжя на балтійськім побережжі, вже при кінці XV в. вивозить в «добрі» роки по 10 тис. лаштів збіжжя (коло 250 тис. метричних сотнарів, або півтора мільйона пудів); вивозять головно жито, а всі інші роди збіжжя не грають іще ролі [В 1490 р. на загальну суму 241 тис. сотнарів всі інші роди збіжжя, окрім жита (пшениця, ячмінь, стручкові), дають 8 тис. в. 1492 – 4½ тисячі сотнарів.].

Протягом XVI віку вивіз збіжжя зростає ще більше, а ринок непомірно розширяється, обіймаючи також Полудневу Європу. Рівновагу нарушує тут крайній розстрій господарства і спеціально хліборобства в Іспанії: давніше вона була коморою Полуднево-Західної Європи, постачала збіжжя в Італію, Францію, Фландрію, рівноважачи своїми надвишками потреби сих країв. Але вікова війна іспанців з маврами захитала основи її господарства, з другого боку, розвій культури вина й оливи все більше зменшав продукцію збіжжя.

Вигнання морисків, що становили головно хліборобську й ремісничу людність (1571), і божевільні податки, наложені правительством Филипа II на всякого роду продукти, загострили кризу. Іспанія не тільки не може посилати збіжжя на давні свої ринки, а сама починає в великих масах спроваджувати збіжжя з балтійського побережжя – з Гданська спеціально (в останній чверті XVI в.). За тим іде попит на збіжжя з Португалії, з Італії, зростає попит з Північної Франції, Фландрії й Нідерландів. Гданськ стає світовим шпихліром і висилає на захід величезні маси збіжжя, головно за посередництвом голландських купців – свою експортову флоту Гданськ мав невелику.

З тим зростає запотрібування збіжжя на гданськім торгу й розширяється територія, з якої збирає він збіжжя на свій експорт. Давніше вистарчало збіжжя балтійських країв – Пруссії, Помор’я, Лівонії й сусідніх провінцій польських і литовських. З розростом експорту – з XV віком прусський експорт сягає по збіжжя все далі й далі в глибину басейнів рік Вісли й Німану, що служили майже виключними дорогами для вивозу сього тяжкого товару – так само, як і дерева. Він підіймається все вище сими ріками та їх допливами, не тільки більшими, а й другорядними.

Нас, розуміється, буде тут інтересувати басейн віслянськнй, що численними своїми галузями входив глибоко також в українські землі. Уже конституція 1447 p., що оголошувала вільними, вийнятими з-під приватного права сплавні ріки (їх не можна було загороджувати ніякими загородами, аби не здержувати сплаву вгору чи вдолину), – вичисляє між ними також Буг, Нарев, Вепр, Коросну, Сян, Вислоку, Дунаєць. Зріст експорту збіжжя на сій річній сіті покаже нам отсих кілька цифр з рахунків митної комори в Влоцлавку, так сказати б на границі середньої й долішньої Вісли: 1537 р. тут записано звиш 6 тис. лаштів збіжжя, в 1560 – близько 10 тис, в 1579 всього вивезено до Гданська близько 17 тис. лаштів

[Наводжу отсі цифри влоцлавських митних записок: 1537 року збіжжя з фільварків лаштів – 5.084 ½, скупного – 1.195, разом – 6.279 ½.

1558 р. збіжжя proprii laboris [власноруч вирощеного] – 3.158, скупл[еного] – 907, увільненого – 1468, разом – 5.534.

1560 р. збіжжя шляхетського – 5.013, з міст вільних – 1.846, увільнених – 845, оподаткованих – 2.256, разом – 9.958.

1579 р. збіжжя з маєтностей духов[них] – 379 ½, з староств – 953 ½, шляхетського – 3.724, з міст – 1337 ½, осібно в Бидгощі записано 2.709 ½, з сіл – 33 ½ на комягах – 2.916; всього вивезено до Гданська обчисленого збіжжя 16.939 лаштів.]

Загальний експорт збіжжя з Гданська в 1583 р. обчислювано на 50 тис. лаштів, а протягом дальших десятиліть, з розвоєм вивозу до Полудневої Європи мусив він зрости ще більше. Траплялися роки, що переходили за 100 тис. лаштів.

Уже в першій чверті XVI віку сей експорт збіжжя починає зачіпати найдальше висунені в сій річній сіті українські землі – то значить Середнє Побужжя. З 1526 р. знаємо цікавий процес про недодержані умови сплаву збіжжя з Тикотина, на Нареві (на Підляшші): королевецький (кенігсбергський) купець закупив у одного тикотинського купця п’ятдесят лаштів жита по півсеми копи (13 зол[отих]) за лашт і той мав то йому приставити до Тикотина; тим часом королевецький купець, прибувши на той час «з судны и з людми, нанемши их так много, колько было потреба на то, штобы ми оная сума жита вся отпроважона была водою», – не дістав усеі скількості жита, і через те не виплатив усіх грошей тикотинському.

Люстрація 1564 р. застає експорт збіжжя сильно розвиненим уже і на горішнім Побужжі – в землі Холмській і почасти в Белзькій. Рахуючи збіжжя по тутешніх фільварках, ревізори подають відносини тутешніх мір до гданського лашту, покликаючися на свідоцтво місцевих людей, «котрі плавають до Гданська», а при першім з ревідованих – Красноставськім старостві читаємо таке:

«Там в Красноставі збіжжя часом продається дорого, бо Красностав лежить в такім краю, що звідти можна добре продати збіжжя, довізши до інших близьких міст, а хто хоче – то й водою до Гданська спустити, бо Вісла тече не дуже далеко від Красностава, і до неї селяни довозять збіжжя, а й Вепр ріка тече під Красноставом і нею на весну спускають: починається він мало що нижче від Красностава».

І подавши місцеві ціни збіжжя, ревізори для порівняння подають також ціни гданські, завважаючи:

«Се написалося не на те, аби класти на котрогось старосту обов’язок спускати, але для того, аби було видно, як було на місці й почім би випало в Гданську».

В усім отсім чується уже жива зв’язь тутешнього збіжжевого обороту з гданським торгом і гданським експортом. Серед селянських обов’язків навіть досить далекої Белзької королівщини стрічаємо уже обов’язок «відвезти свій засів до спусту» (річного сплаву).

Нема сумніву, що експорт ішов також із Західної Галичини – з Перемищини. Експорт солі, що в великих розмірах вівся з Перемиського Підгір’я рікою Сяном, по аналогії дає дорозуміватися про се; та й деякі натяки можна знайти в люстрации Напр., ревізори завважають при ревізії Сяноцької королівщини: «Хоч збіжжя звідти й не спускають до Гданська, але й там воно поплачується завсіди добре», – в тім звучить певне противставлення Сяноччини королівщинам Перемищини, ревідованим перед тим.

Про Лежайську королівщину завважають ревізори, що в тутешніх лісах будують «комяги» для спусту в потребі, і шкут нинішній староста казав збудувати дві великі й два «лихтани» (рід великих човнів): тут, очевидно, йде мова про «потребу» спусту власного збіжжя. Італійський мемуар про хлібну торгівлю Польщі, зладжений в 1584 р., виразно говорить про сплав Сяном всякого роду збіжжя, гороху, коноплі, дерева, шкур і всього такого іншого. І львівські купці в тих часах законтрактовувалися ріжним гданським і дальшим фірмам, включно до лондонських, на великі партії збіжжя, по кілька сот лаштів.

На Побужжі – в Холмщині, в Берестейщині, в Північно-Західній Волині, що сусідувала з побузьким басейном, сплав збіжжя від 1560-х pp. стає вже звичайною приналежністю великого господарства. Експорт лісових товарів проторював дорогу експортові збіжжя й йшов з ним в парі. Вже в 1551 р., просячи свобідного пропуску за границю своїм лісовим товарам, шляхта В[еликого] кн[язівства] Литовського просила також безмитного вивозу збіжжя «з гумен шляхетських». Правительство не згодилося на таку пільгу, але відколи Волинь прилучено до Польщі й тутешня шляхта дістала сю привілегію, на берестейській коморі засідає спеціальний агент старости «ку пригляданью пропущенья товаров водних ихь мил. панов шляхты, то есть жить, пшениц, попелов и дерева вшелякого – лѣсных товаров».

З самої Берестейщини, напр., занотуємо процес з того ж 1569 р. між берестейським купцем Рубином з одним «земенином повиту Берестейского» за недодержання контракту в справі вислання шкути з 300 бочками жита, вартості 100 кіп. З одного процесу довідуємося, що з ковельських маєтностей Курбського за його життя (ум[ер] 1583) сплавлялося до Гданська збіжжя й лісові товари. В іншім іде мова про захоплені володимирськими крилошанами «в замочку владыцства володимырского» ріжних припасів – жита, пшениці, круп, пшона, приладжених до спуску на весну до Гданська на трьох комягах. Холмський владика в 1583 р. законтрактовує одній гданській фірмі велику партію збіжжя, яку обов’язується приставити до Торна, на долішній Віслі: 100 лаштів жита й 50 лаштів пшениці.

Навіть з більш полудневих околиць – з Луцького повіту вивозять збіжжя в великих масах. Слуга кн[язя] Острозького в 1562 р. заносить скаргу в Луцькім гроді на луцького війта: він пограбив транспорт збіжжя, що йшов з маєтностей Острозького до Бугу. Великий князь, віддаючи луцьке владицтво Марку Жоравницькому, поставив йому в обов’язок прислати сто лаштів жита над Буг і пригадував йому про се перед навігацією того ж року – інакше казав відступити одно з сіл великокняжій адміністрації.

Головним портом, цінним особливо перед прилученням Волині до Польщі й знесенням митної лінії на сій границі, був Устилуг, на устю р.Лугу до Бугу: сюди підвозять збіжжя з Володимирського й Луцького повіту, сюди приганяють комяги для його транспорту; купці, що торгують збіжжям, мають тут свої склади.

Таким чином, з останньої чверті XVI в. вся Північно-Західна Україна – всі краї віслянського басейну, з виїмком тільки крайнього підгір я, вже ввійшли в район збіжжевого експорту.

Примітки

…півсеми – шість з половиною.

Італійський мемуар про хлібну торгівлю Польщі, зладжений в 1584 р. … – див.: Scriptores rerum Polonicarum (= Analecta romana quae historiam Poloniae saec. XVI illustravit: ex archivis et bibliothecis excerpta / ed. Ioseph Korzeniowski). – Kraków, 1894. – T. XV. – S. 218.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 48 – 53.