Вивіз лісових товарів

Михайло Грушевський

Попит на лісовий товар приходить до нас звідти ж, звідки ж прийшов пізніше попит на збіжжя – з балтійського побережжя, й тими ж дорогами йшов в глибину наших земель, торуючи дороги для збіжжевого вивозу, тільки що випередив попит на збіжжя більше як на ціле століття.

Вже серед торговельних оборотів, які на широкі розміри вела адміністрація рицарської Прусської держави з кінцем XIV і на початках XV в., грають чималу ролю й лісові товари – дерево, попіл (з якого виробляли поташ), смола, дьоготь, і поза задоволенням місцевих потреб висилаються в чужі землі морською дорогою, в краї Балтійського й Німецького моря. З упадком рицарської держави й її правительственої торгівлі скупля й вивіз сих продуктів переходить до Гданська, що вже з кінцем XV в. стає головним, а властиво виключним вивозовим портом для цілої системи Вісли й забирає в свої торговельні, експортові операції крок за кроком українські землі.

Не тільки за рідшими родами дерева, – як напр., за тисом, дуже попитуваним особливо при фабрикації середньовічної зброї – найбільше луків (тому й зветься він звичайно «Bogenholz»), за яким шпирають німецькі агенти по Карпатському Підгір’ї, а визбиравши його тут, шукають за ним і по дальших краях, – а й за звичайним будівляним деревом та ріжними лісовими товарами прусські купці починають допитувати не тільки в ближчих околицях, а і в краях середньої й горішньої Вісли, Нарви й Бугу. З початком другої чверті XV в. бачимо сі операції вже дуже розвиненими.

Гданські купці роблять контракти чи то безпосередньо з більшими власниками та державцями королівщин, чи то з ріжними посередниками – місцевими купцями, між іншим з Галичини, Побужжя й Волині, що постачають дерево й лісові товари їм до Гданська. Перше місце займає тут дерево в двох головних категоріях: т. зв. ванчос (Wagenschos), себто дубові плахи ліпшого сорту, порізані з сильніших стовбурів, що йшли головно на корабельну будову, і «клепки» (Clappholz) плахи дубові, тонші й слабші, а також і букові, що йшли на столярську роботу. Рідше дерево мачтове, будівляне, матеріал до виробів бондарських і т. ін. Потім попіл, смола, дьоготь. Дерево, не посортоване гданськими агентами на місці, сортувалося потім в Гданську по привозі заприсяженими міськими агентами й діставало міську охоронну марку – торг ним стояв взагалі під пильною контролею міста.

Дерево з якимись хибами, т. зв. брак (Wrak або Brak), ішло по половинній ціні против доброго. Рахували його найчастіше на т. зв. «сотки», які, одначе, були двох родів: «мала сотка» мала дві копи (120 шт.), велика містила в собі 24 малі сотки або 48 кіп (2.880 штук); другий рахунок – на «шістдесятки» (sachzik) – шість-десять малих соток (7.200 штук) [Але рахували, як побачимо зараз, малу сотку і на 100, шістдесятку на 6000 шт.].

Порівняння отсих цін пояснить нам інтерес, який двигав сею торгівлею. Велику сотку ванчосу в 1420 – 1430-х pp. платили на місці по 2¼ до 3½ марки (гривні) [Тодішня прусська марка варта була 2/3 угорського золотого – прототипу польського золотого, або 40 широких чеських грошей, що курсували тоді в польських і українських землях.], в Гданську звиш 4 марок, в Любеку продавалася вона по 8 до 10, в англійських портах по 24 марки. Велика сотка «клепок» платилася на Мазовшу в 1430 р. по 7 мар[ок], в Англії 34 мар[ки]. Мала сотка тисового платилася «в Польщі» в 1427 р. по 14 марок, в Англії – 51 марці.

Поняття про розміри, яких дійшов вивіз лісових товарів з системи Вісли протягом XV в., дадуть нам отсі цифри з кінця XV в.: 1490 вивезено ріжного дерева (переважно «Clappholz» і «Wagenschos») 2.523 соток (розуміють звичайно великі сотки – отже, коло 7 міл[ьйонів] штук), в 1491 р. – 2.235 сот., але в 1492 менше – тільки 766. Попелу в тих роках вивезено коло 1.000 лаштів (в кождім лашті 12 бочок). Смоли й дьогтю вивозили 800 до 1.000 лаштів річно. Експортовано сі лісові товари головно до Англії, Шотландії, Голландії; попіл також до Франції.

Протягом XVI в. сей вивіз лісового товару йде далі на великі розміри, і ліси в районі віслянського й бузького сплаву нищаться цілою силою. В середині XVI в. в лісах, близьких до сплавів, дуже часто вже не було чого рубати й палити на «ванчос і попіл». Люстрація 1564 р. оповідає цікаві річі про сю лісову господарку першої половини XVI в. От що оповідає Валентій, війт берестецький, з Холмщини, спеціаліст від лісових товарів, про виріб сих товарів в вікових пущах Любомльської королівщини (на правім боці Бугу):

«За небіжчика славної пам’яті пана Яна Тенчинського, воєводи сандомирського († 1541), зачав я робити з батьком моїм лісові товари, але за його щасливих розпоряджень небагато лісу знищено в Любомлі, хоч за небіжчика графа старости люблінського (того ж Тенчинського) випалив я попелу за весь час староства його 800 лаштів, а ванчосу дві шістдесятки, себто 12.000 – ті лісові товари роблено в Головенськім, Нудиськім і ін. лісах. За того ж пана графа виробив я двісті комяг (великих човнів): на декотрих спущено згадані товари, а декотрі продавано – по 30 зол[отих]. Потім за небіжчика Станіслава Мацейовського, старости любомльського, той же Валентин виробив ванчосу [четверо] шістдесяток, себто 24.000, а попелу лаштів більше-менше 1.300. За того ж пана вироблено дуже багато комяг, бо був старостою чотирнадцять літ (1541 – 1563), а кождого року роблено їх більше-менше 30 або 40, і продавано їх дуже багато.

Всі ліси, які належали до любомльського староства, за того небіжчика пана Мацейовського дуже знищено, і дуже мало вже знайдеться дерева, здатного на лісові товари, хіба ще на клепки може бути досить. За й[ого] м[илості] пана канцлера ж, нинішнього любомльського старости, в минувшім році 1563 той Валентій випалив 40 лаштів попелу, а другий будник, Чиж з Ягодина, випалив попелу 20 лаштів. Клепок спущено минувшого року до Гданська 15 соток, себто півтори тисячі. Комяг того року вироблено 29, з них 24 спродано по 50 зол[отих], а на інших спущено згадані товари. Сього року, 1564, підстароста любомльський, на замовлення п. Грайовського (один з більших експортерів лісових товарів) поручив тому Чижу виробити й випалити 30 лаштів попелу, а іншому війту – Луцеві з Полап також 30 лаштів. Комяг на сей рік вироблено там 15, з них п. Грайовський замовив 12, а решту замовлено на потреби п. старости.

Навіть в найглухішій з українських королівщин – Ратенській, на верхів’ях Прип’яті, іде вже тоді ся робота з усією силою.

«Лаврентій з Велюнча, будник і майстер лісових товарів, дав таку справу щодо лісових товарів, як п[ани] ревізори в часті самі бачили, що в лісах велюнських, які належать до того староства, вироблено ванчосу дві шістдесятки, себто 12 тис, бо одна шістдесятка має в собі 6 тис. чверток (плах, яких з бруса виходило четверо, мабуть). Робить там же і попіл, на сей рік рахував його готового на 30 лаштів. На сю роботу п. староста ратенський дає тому майстрові грошима за сто плах ванчосу 4 зол [отих], а за вироблення лашту попелу також 4 зол[отих], окрім того, дає тому будникові річно десять мац жита міри міської ратенської.

За той даток будник той удержує собі челядь до роботи, і ніякої помочі йому з замку не мають давати, тільки готові вже товари мають відвезти королівськими людьми до р. Мухавця, і то не далі як чотири милі. Будник той казав, що з королівських лісів того староства – Радістівського й Велюницького він видалив в 1562 р. 50 лаштів попелу, а в р. 1563 – сто лаштів – все за теперішнього п. старости; попіл той продавано в Гданську минувшого року по 34 зол[отих] [за] лашт. А щодо ванчосу, то його за теперішнього старости не продавано.

За неб[іжчика] п. Свенціцького, давнішого старости ратенського, вироблено 500 лаштів попелу, а ванчосу зовсім не роблено. Є ще в тім старостві ліси, здатні на попіл, ванчос, клепки, особливо ліс Мартинів, довгий на милю, а вшир менше, великий ліс у Трутної, коло с. Синова, великий ліс коло Корович, коло озера Святого ліс великий, за Туром, коло Ветел великий ліс: в тих лісах іще не роблено ніяких товарів, а єсть там дерева здатного досить».

Але то була найглухіша з королівщин, віддалена від сплавних артерій гданського експорту, і тут ще було трохи нерушеного лісу в 1560-х pp. По інших місцях ліси винищено далеко скоріше. Занадто великі доходи давали сі лісові товари! Судячи з вищеподаних цін, річний експорт 50 лаштів мусив дати понад тисячу золотих чистого доходу – величезні гроші на ті часи.

Отже, в сусідній Любомльській королівщині, в Холмській, як кажуть ревізори 1570 p., «ліси спустошені ще за п. Тенчинських і п. Тарла на комяги, ванчоси, попіл і клепки; тепер вирубують їх від Грубешова». В королівщині Белзькій

«за попередніх старостів роблено силу лісових товарів, як оповідали люди з тих сіл і робітники, що коло того роблять: оповідали, що за неб[іжчика] п. Тенчинського, воєводи краківського, місцевого старости († 1563) дуже багато лісу випалено на попіл й робленням інших лісових товарів понищено, бо було поставлено п’ять буд, в котрих роблено попіл й інші лісові товари».

В сусіднім Камінецькім старостві

«було перед тим чимало лісів до палення попелу й роблення ріжних лісових товарів, але тепер (1565 р.) до попелу вже дерева майже нема зовсім, хіба до роблення ванчосу й клепок можна б ще дещо знайти».

В своїх власних, дідичних маєтностях пани, безперечно, були трохи розсудніші, не нищили лісів так безмірно рабівничо, як по державах – королівщинах, але загалом скрізь нищено ліси без милосердя. «Де поглянеш, – каже польський поет, – всюди рубають або бук до гути, або сосну на смолу, або дуб на барки».

В землях В[еликого] кн[язівства] Литовського розвій лісового промислу також розпочався вже на добре в XV в., але був дещо здержуваний вивозовими митами, побираними правительством з лісових товарів, а в середині XVI в. загальмувала його проба заведення правительственої монополії на них (1547). Але скоро шляхта добилася скасування сеї монополії, і в 1560-х pp. з земель В[еликого] кн[язівства] Литовського ведуть уже широкий експорт лісових товарів не тільки самі властителі, а й ріжні купці й посередники.

В міру того, як гинули ліси в ближчім сусідстві сплавних артерій гданського торгу й ціна на лісові товари йшла вгору, експортери починають звертатися по них до дальших околиць. Які страшенні, просто неймовірні скоки робила ціна протягом п’ятдесятиліття, від pp. 1560-x до р. 1620, покаже нам отсе порівняння цифр. В р. 1563, як ми бачили, платився лашт попелу в Гданську по 34 золотих, в 1620-х pp. в такій далекій околиці, як староство Овруцьке, купці платили на місці за гданський лашт 576 золотих. Золотий за сей час зменшився в своїй металічній вартості лише вдвоє, його покупна сила в яких 3, найвище в 4 рази; значить, ціна попелу в порівнянні з іншими продуктами пішла вгору щонайменше в 5 разів.

В сім здорожанні лісових товарів дало себе знати винищення лісів, в таких страшних розмірах переведене протягом попереднього століття. Але заразом спокуса такої дорогої ціни жене до дальшого нищення – навіть в тих краях, де лісів було мало, де вирубування й палення їх на попіл було простим злочинством перед краєм. Нищаться ліси в Східно-Полудневій Галичині: напр., в 1640-х pp. державець Галицької королівщини записаний в рахунках гданських лісових фірм з поважним задатком 25 тис. зол[отих], два промисловці з Галича винні 310 тис. зол[отих] і т. ін. Робляться контракти на вируб і випал лісів подільських, побозьких, київських, задніпрянських. Будники і всякого роду «справці» від лісових товарів становлять правдивий авангард в «культурнім поході» на Україну польської шляхти з кінця XVI і першої половини XVII в.

В люстрації королівщин Київського воєводства 1622 р. з виробом поташу стрічаємося в старостві Овруцькім, Білоцерківськім, Канівськім.

Мартин Калиновський з жінкою в продуктах, які обов’язуються в 1634 р. постачити львівському негоціанту Убальдіні на рахунок забраних від нього 29 тис. зол[отих] грошей на першім місці ставлять «уманського поташу сто бочок», які вони обов’язуються відставити «своїми підданими на берег до Нелипковець» (тодішня пристань для збіжжя й лісових товарів на Сяні коло Синяви – се з уманських маєтностей!).

Чотири роки пізніше вони роблять ще більший контракт на уманський попіл, уже безпосередньо з гданським негоціантом Деменсом: за побрану від нього суму 108 тис. зол[отих] «на свою пильну потребу» вони запродають йому поташ з своїх уманських маєтностей – з буд «уманських, куницьких, іванських, маньківських, буцьких, мушурівських й інших», «найпершого сорту, без всякого фальшу, не сухого, з облупленої клепки» і т. д.; всього має бути коло 100 лаштів.

Король Володислав в 1637 р. дає позволения Остророгу «на свобідне палення поташів і виріб інших лісових товарів в Лисянці протягом дванадцяти літ по своїй вподобі». В околицях Полтави іде тоді також палення лісів, але на кошт самого державного скарбу. Єремія Вишневецький списує контракт з львівським негоціантом Боїмом, запродаючи йому поташ, який вийде з фабрикації 1636 р. «в будах моїх власних українських – з усіх буд моїх, в сумі 1500 шіфунтів» (коло 30 лаштів), зобов’язуючись відставити той поташ своїм коштом до Фастова. Станіслав Конєцпольський, видержавлюючи в р. 1643 Гадяч з околицею на три роки, контрактом обов’язує державця виготовляти щороку тисячу шіфунтів (коло 20 лаштів) поташу «найвищої проби» і, крім того, 15 лаштів «шимельцугу», відставляючи сі товари до Миргорода.

Яке знищення в ліси сього полудневого, малолісного поясу несли за собою сі контракти, показує, напр., що в Білоцерківській королівщині за кілька літ поташової фабрикації ліси були вже так «перебрані», що, по гадці ревізорів, ще лише кілька років можна було робити поташ. Але разом з тим ціна йшла вгору й ліси нищено немилосердно далі для потреб шляхетської шкатули.

Gdyby nie było potaszu,

Nie było by ekwipażu;

Skarb to nie dosyć ceniony

Z popiołów mamy galony, –

пише ще в XVIII в. Красіцький.

Примітки

…в 1634 p. постачити львівському негоціанту Убальдіні… – очевидно, йдеться про представника відомої львівської патриціанської родини італійського походження Александра Убальдіні, котрий був райцем у 1633 – 1638 pp. (ЦДІА України у Львові. – Ф. 52, оп. 2, спр. 649, с. 86-159).

…контракт з львівським негоціантом Боїмом, запродаючи йому поташ, який вийде з фабрикації 1636 р. – йдеться про представника відомого львівського патриціанського роду Боїмів, що були вихідцями з території Угорщини, – Павла Дзюрдзі Боїма, львівського райці з 1619 по 1641 р. (ЦДІА України у Львові. – Ф. 52, оп. 2, спр. 649, с. 181; спр. 949, с. 7). Детальніше писав про Убальдіні, Боїмів та інші львівські патриціанські й міщанські родини XVI – XVII ст. Владислав Лозинський (Loziński W. Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie w XVI і XVII wieku. – Lwów, 1890. 2-е вид.: Lwów, 1892).

…пише ще в ХVІІІ в. Красіцький – Красіцький (Krasicki) Ігнацій (1735 – 1801) – польский літератор; основні праці – поеми «Myszeidos; pieśni X» (1775), «Monachomachia, czyli wojna mnichów» (1778), в яких засуджував неуцтво шляхти та духівництва.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 43 – 48.