Велике господарство в середині XVI в. перед розвоєм вивозу хліборобських продуктів

Михайло Грушевський

Супроти всього сказаного вище, інтересно побачити, до яких розмірів і границь дійшло велике господарство перед розвоєм заграничного вивозу хліборобських продуктів в Західній Україні, поставлене в найліпші обставини для розвою хліборобського господарства, і спеціально господарства великого, двірського. Справоздання й рахунки королівщин XVI віку – господарства старост-державців великих комплексів маєтностей, які маю під рукою з архіву польського державного скарбу (досі ще не видані), дають можність зробити се дуже добре. Я виберу кілька більш типових хазяйств, з того часу, коли усильний вивіз хліборобських продуктів ще не захопив їх, і познайомлю читачів з їх станом.

Про розвій двірського рільного господарства, властиво – запотрібування рук для нього, дають можність судити факти з історії панщини [Зібрані в [«Історії України-Руси»], т. V, с. 176 і далі.]. З них бачимо, що розвій сей ішов дуже нерівно. В ближчім сусідстві торговельних доріг, сплавних рік Бугу й Сяну, воно розвивається скоріше, далі від них і від більших огнищ міщанського життя – повільніше. В сусідстві більших фільварків уже в другій половині XV в. заводиться тижнева панщина: селяни з Лодини в 1460 р. скаржаться, що державець підносить їм роботи над «здавна прийняту й практиковану» однодневну панщину в тижні; шляхта холмська й підляська добивається законодатного уставлення однодневної панщини як mimimum-y, аби існування занадто різких контрастів не підривало їм господарства, не звабляло селян до утеч, і вкінці переводиться звісна ухвала 1520 р. в сім напрямі для цілої держави.

Але там, де не було більших фільварків, або було до них рук подостатку, ще в середині XVI в., дідичі й державці задоволяються кількома днями рільної роботи до року. Загалом же взявши, розвій панщини іде з заходу на схід, від польських провінцій, скоріше захоплених розвоєм двірського фільваркового господарства, від сплавних доріг, від рухливіших центрів і околиць в глибину української території на схід – північний і полудневий. І не припадком, видно, прокидаються найбільш сильні й ранні скарги селян на шрубування панщини – до розмірів щоденних робіт, так що селяни, як кажуть, «ніколи не мають відпочинку», в найбільш західних українських околицях. Перегляд старостинських справоздань потвердить нам се.

От справоздання з р. 1524 – 1525 з адміністрації сяноцької королівщини, найбільше західної з українських королівщин, положеної на досить оживленім торговельнім шляху до Угорщини, над сплавною рікою. З нього бачимо, що в королівщині було три фільварки, а четвертий війтівський, що належав до тої ж держави. Зібрано було в них разом 850 кіп пшениці, з того наметано 290 стогів; з них продано – 17 ½, на засів обернено – 7, решта лишилася. Жита сіяли мало, тільки в двох фільварках, всього – 140 кіп, з того 1 стіг продано, решту посіяно. Ячменю зібрано 300 кіп, 10 стогів, з того продано – 5, посіяно – 4, один пішов на годівлю свиней.

Овса зібрано 56 стогів (коло 1200 кіп), з того продано тільки 2 стоги, решта пішла на свої потреби (годували ним волів – на се ужито 5 стогів, і на свиней – 2 стоги). З 10 стогів сіна продано З, решту стравлено. Збіжжя, що приходило з млинів, все продавано; сюди ж ішло дещо збіжжя з фільварків – робили солод і крупи та продавали. В сумі продажа збіжжя з фільварків дала 132 гривні, з млину 257 гр[ошів], і се становило разом більше як третину доходів з королівщини (й війтівства разом). Всього вони несли 1356 гривен, і в тім чинші і стації селянські плачені грошима, дали 402 гривні. З натуралій мала значення дань вівсяна і свиняча десятина.

Овса давано дуже поважну скількість: 307 колод (близько 1200 корців), але все те йшло на коней; як поясняє справоздання, всього прийшло вівса 475 колод (крім данного, ще 167 колод намолочено з фільварків); з того адміністраційний персонал на своїх коней стравив 234 колоди, коні старости 62 колоди, «татарські коні» (ближче про них не пояснено), що простояли в королівщині п’ять місяців, 79 колод; на роблення солоду пішло 50 колод. Пшениця данна приходила тільки з двох сіл і ужита була на засів. З дані свинячої прийшло 96 штук, з них 70 дано на потребу замку й фільварків; так само поїли козлят, одержаних з дані.

В порівнянні з іншими тут продукти рільного господарства ідуть на торг в дуже значній мірі. Для порівняння візьмемо тепер справоздання з адміністрації дальше на північний схід, в лісовім уже поясі положеної Любачівської королівщини; маю їх з pp. 1535 – 1536 і 1536 – 1537. З них бачимо таке. Чинші давали коло 160 зол[отих]. Меду приходило з королівських і панських сіл 17 ½ колод, і сей мед пішов на продаж, дав одного року 280, другого 308 гр[ошів]. Куниць прийшло 36, продавано по 12 гр[ошів]; бобрів зловлено 5 і продано по 2 зол[отих].

Данного вівса прийшло 100 – 103 колоди; в 1536 р. сей данний овес в часті ужиті на солод, на замкову потребу, почасти обернено на солод для робітників, що робили коло гатей і будників, і так спожито його; другого року «овес за наказом кор[олівського] величества заховано На його приїзд в границі Руси». Овець і кіз з п’яти волоських сіл прийшло одного року 119 штук, з них 30 штук спожили робітники, що робили коло замку і ставу, а 83 штуки овець і 10 кіз продано; се разом з іншими датками волоських сіл дало 49 гр[ошів].

Другого року прийшло 105 штук, з них 12 шт. стравили грабарі, що копали стави, 14 здохло, а 72 продано. Збіжжя, яке приходило з млинів, коли вони не були видер-жавлені орендою, продавалося; в 1536 – 1537 з п’яти млинів продано було збіжжя за 149 зол[отих]. Доходи фільваркового господарства виглядають так: фільварок був один. З нього продано 2 пари волів і 32 свині, за 56 зол[отих], солоду за 38 зол[отих], сіна 5 стогів за 12 зол[отих], 8 колод пшениці, з три проса, по дві коноплі маку і цибулі, колоду гороху, три колоди муки, всього коло 45 зол[отих], а цілий дохід з фільварку дав 165 зол[отих].

На другий рік дохід фільварку був ще менший – тільки 118 зол[отих]. Решта продуктів ішла на виживлення. Купували запаси з фільварку, наскільки подані звістки, почасти люди місцеві – мішани, рудники, корчмарі й селяни, але свиней купують уже згінники з Перемишля, мак – олійники з Молодова, цибулю й коноплю продають в 1437 р. на ярмарку в Ярославі. Весь дохід королівщини виносив коло 1000 зол[отих], а видатки 350 до 400. Мед більше значив у нім, як збіжжя, коли лишати на боці виживлення.

Справоздання з дрогобицької королівщини (маю їх з р. 1524 і 1537) дадуть нам поняття про господарство іншого типу – підгірське, випасове. На загальну суму доходів королівщини (коло 1200 гривень) тут більшу половину (понад 600 гривень) давав чинш з грунтів, разом із стацією, плаченою також грошима. Далі важну рубрику й тут давала продажа муки й солоду з млинів (коло 190 грив[ень] в р. 1524). Окрім того продавано збіжжя стогами з фільварку (за 71 гр[ивню]), а також чималий дохід давав винаєм сіножатей і продажа сіна (перше – 28, друге – 120 грив[ень]). Се поясняється годівлею худоби на великі розміри, а також значним рухом – приїздило сюди багато людей по сіль і на ярмарки.

Про годівлю овець дають поняття цифри «вкупу в ліси», то значить оплат за право пасти в королівських лісах; ми бачимо тут таких селян (в тім і панів), що мають від 200 до 300 овець – є таких п’ятьох, від 100 до 200 тринадцять, решта (вісім) пасуть від 70 до 100 овець (оплати дуже ріжнородні: грошима, вівцями, сирами, попругами). Менші, але численніші стада свиней: всього в 1524 р. пасла стада свиней 281 особа, найчастіше 16 до 20 штук [Брали двадцятину – одну свиню однаково від кільканадцяти і двадцяти штук, тому не вигідно було посилати менші табуни.], кільканадцять пасло по 40 штук і тільки один 60 штук.

Переважна частина зібраних за сей впуск свиней продано (коло 250 шт.), а і з великого стада свиней власного хову (domesticae educacionis), що випасалося там, продано також близько 120 штук, що дало разом поважну суму 192 грив[ні] (купували переважно місцеві люди, що, очевидно, займалися гуртовою продажею свиней, деякі по 30 – 50 шт., і тільки одну партію в 30 штук купив львівський згінник). З інших доходів дали ще поважну суму соляні черіни, винаймані солеварникам (102 гр[ошів]) і продажа галуну з місцевих копалень (27 грив[ень]). Одинокий місцевий ставок продано за 50 грив[ень], зате єз на р.Тисьмениці дав усього тільки 54 гроші.

Взірець господарства з східно-полудневої часті Галичини дадуть нам рахунки рогатинської королівщини. В 1539 р. в двох місцевих фільварках, як довідуємося, зібрано було 32 ½ стоги жита (720 кіп), з попереднього року лишилося 39 ½ намолочено з 18 стогів 28 колод, 54 стоги лишилося немолоченого; на засів ужито 10 колод, на виживлення фільваркової челяді пішло 3 колоди, на робітників і челядь замкову – 15. Пшениці зібрано 41 ½ стоги (958 кіп), з попереднього лишилося 43 ½ стоги, змолочено 19 ½ стогів, з того вийшло 24 ½ колоди, а 10 колод прийшло з даней; з того висіяно 11 колод, 24 колоди пішло на «солоди пшеничні й звичайні, для робітників і челяді і на виживлення».

Ячменю лишилося з попереднього 6 стогів, уродилося – 3, змолочено 1 стог – вийшло з нього півтори колоди, і се пішло на висів з виїмком одного півкірця, що пішов на квашення капусти. Вівса родилося 14 стогів (730 кіп), з попереднього року 8 ½, намолочено з півтретя стога 6 колод, а з дані прийшло 55 ½ колод; висіяно 23; на солод і до їди, мішаючи з пшеницею, пішло 6 колод, на удержання старостиних коней 32 колоди на домашню птицю ¼ кол[оди] і т.д.

Отже, з фільварку на продажу безпосередньо не йшло нічого; продавали тільки солод і пшеничну муку, разом з тим, що приходило з млинів; житня йшла на виживлення челяді. Збіжжя фільваркове молотили скільки треба було на висів і на поживу, решта лишалася в стогах на пізніше – на випадок неврожаю.

З справоздання 1544 р. бачимо, що з попереднього року не лишилося жита зовсім нічого; нового зібрано було 9 стогів, і з них на дальший рік лишилося два. З огляду на неврожай попереднього року було роздано жито на людей, і вернулося його 2 ½ колоди, а 1 72 роздано на ново. 51 маца (3 колоди з лишком) вислана до Камінця за королівським розпорядженням (крім жита, ще гороху й пшона, коло 3 колод). Вівса з попереднього року не лишилося також нічого, з урожаю (35 ½ стогів) лишилося на дальший рік тільки два, все інше разом з вівсом данним (64 колоди) пішло на виживлення коней старостинських і приїжджих (60 колод) і на інший ужиток: на солод (10 колод), на годівлю собак, свиней, птиці (2 колоди).

Пшениці з попереднього року лишилося два стоги, і вони зісталися стояти на дальше; нового врожаю зібрано 908 коп – 35 стогів, і з того лишилося 16. На пожиток пішло 8 колод пшениці – «мішаючи з житом і ячменем, для робітників і челяді», а «на солоди пшеничні й звичайні» – 15 колод. Про ячмінь того року довідуємося, що його стравили на годування свиней «кормлених на згін» півтретьої колоди; «на солоди звичайні, мішаючи з пшеницею й овсом, для робітників і челяді», пішло 1 3/4, «на муку для робітників і челяді, мішаючи з пшеницею і вівсом» – 2 колоди, так що того року, може, з огляду на неврожай іншого збіжжя, пішло сього лихішого збіжжя на поживу 10 колод.

Грошевий дохід давали млини (354 зол[отих] в 1539 p.), чинші з міста і сіл (140 зол[отих]), не кажучи за деякі дрібніші доходи – з бровару, з випасів, за які платили соляники, що йшли по сіль «з Литви», з продажі сіножатей «поза домашньою потребою». Хлібна данина майже не мала грошевої вартості: як ми бачили, вона прилучалася до фільваркового врожаю, і тільки в незначній часті йшла в продажу, в виді солоду або муки.

Так скромно виглядало велике двірське господарство в другій четвертині XVI в., перед розвоєм вивозу збіжжя навіть в Західній Україні, найліпше загосподареній, найбільше розвиненій економічно.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 33 – 38.